​​​​​​​

Вчити в жовтій зоні: інтерв'ю із директором школи, розташованої недалеко від лінії розмежування

Олена Фостик - директор маленької школи в маленькому селищі неподалік від колись жвавої траси на Донецьк. Зараз траса спорожніла, а школа живе активним життям... більш насиченою, ніж очікуєш від "сіро-жовтої зони".

З Оленою ми познайомилися на Четвертій (не) конференції для шкільних педагогів, організованої ГО "ЕдКемп Україна". Там зібралося близько тисячі вчителів зі всієї України для того, щоб обмінюватися досвідом, отримувати нові знання, зав'язувати знайомства і після цього активно міняти освітню систему на місцях.

Цей захід ще називають зльотом "білих ворон". Тому, що вчителі, які активно вчаться, рухаються вперед і ініціюють зміни, поки рідкість у нашій країні.

Олена Фостик однозначно відноситься до таких. І особливо важливо, що вона і її команда намагається зробити для школи, для дітей і для громади набагато більше, ніж очікуєш від "сірої зони". Дізнавшись про Олену і про її школу, я вирішила взяти інтерв'ю.

Олена Фостик - директор школи

Олена Фостик - директор школи в с. Зоря, розташованої недалеко від лінії розмежування

Олено, розкажи про школу, де ти працюєш

Працюю я в Зорянській спеціалізваній школі І-ІІІ ступенів, яка розташована в селищі Зоря Костянтинівського району Донецької області. Село розташоване  в центральній частині Донеччини підконтрольній Україні. По прямій лінії на схід - 13 км до Горлівки, та 15 км - на південний захід від Авдіївки.

На сьогодні це так звана «жовта зона» ООС (Операція Об’єднаних сил). Тут відсутні бойові дії, але іноді (в нашому випадку - двічі за два роки) прилітають снаряди.

Як вам усім живеться в такій зоні?

Сьогодні відчуття війни відійшло на другий план. Люди звикли до пострілів. Але чуємо ми їх майже щодня. Як жити в такій собі сірій-жовтій зоні? Це життя з щоденним побоюванням, що ми можемо опинитися в червоній зоні. Якщо дивитися на карту ООС – видно, що наша жовта зона дуже вузенька.

Директор зі школи на Донеччині

Це життя, обмежене доступом до  культурних, інтелектуальних та інших надбань цивілізації.  Раніше ми могли відвідувати концерти, театри, виставки та презентації, курси в м. Донецьк (нам до нього 27 км.).  Сьогодні по раніше жвавій трасі в основному йде військова техніка... Тому ми дещо обмежені у пересуванні.

До 2014 року  наша школа тісно співпрацювала з Донецьким національним університетом, особливо з біологічним факультетом, обласним еколого–натуралістичним центром (ОЕНЦ). Сьогодні це неможливо.  Тепер учні не мають змоги отримувати консультації у викладачів ВУЗів. Хоча ми не втратили усіх зв’язків з ОЕНЦ. Один гурток працює в нашій школі.

Що зараз для тебе найважче?

Найважче зараз для мене – зберегти у  педагогів, учнів та їх батьків віру в перемогу України. Дуже важко пояснити, що Україна повинна перемогти в свідомості кожного українця! Важко боротися з страхом та недовірою, які оселилися в душах моїх земляків. Причин для цього дуже багато. І найприкріше, що вони  часто носять дріб’язковий характер. 

Найголовніше для мене як директора школи – показати прекрасний, різноманітний світ дітям, а через них -  батькам. Я дуже хочу відкрити їм та деяким педагогам, що в світі буває по–іншому. Що кожен може сам побудувати своє життя, що для цього є безліч ресурсів.

А ще в суспільстві існує стереотип  щодо сільських учнів. Начебто вони менш успішніші... Хочу змінити це бачення.

Школа в селі Зоря на Донеччині

Що ви з колегами вже зробили для цього?

В нашій школі ми всі разом намагаємося  дітей залучати до різноманітних конкурсів, змагань, екскурсій, інших проектів. Я вже давно помітила, що неформальне (позаурочне, позакласне) навчання більш дієве. Діти стають компетентнішими саме під час участі в змаганнях, випробуваннях, дослідженнях.

  • Найперше, що ми зробили для дітей – першими в районі провели Інтернет та  забезпечили вільний доступ до Wi-Fi  по всій школі. Це ми зробили усі разом: батьки, учні, педагоги  провели ярмарок, а потім ще й  односельці нас підтримали. Так в селі з‘явилася  можливість розширити горизонти інформації. Одночасно проводили велику роботу щодо безпечного Інтернету.  За це велика подяка нашому вчителю інформатики Кірічок Н.В.
  • Ми створили наукове товариство учнів «Інтелект». Щороку діти під керівництвом педагогів, обов’язково з участю батьків,  проводили дослідження  в різних галузях. І на зимових канікулах проводили власну науково-практичну конференцію. Співпраці з батьками я надаю першочергову увагу. Тому вони з розумінням ставляться до всіх нововведень у школі. Я завжди намагаюся заручитися їхньою підтримкою.
  • Разом з батьками ми вирішили ввести в школі єдину шкільну форму. Врахували і інтереси учнів – в п’ятницю у нас стиль кежуал:).

Так виходить, що школа у вас - не тільки школа?

В нашому селі крім школи та сільської бібліотеки йти нікуди. Тому двері нашої школи не зачиняються до 20.00. Після уроків в школі працюють гуртки. Наші діти не можуть відвідувати гуртки, студії, де викладають професіонали, як в міських ЦДЮТ. Тому маленьких переможців різних конкурсів, артистів, художників ми виховуємо самі в співпраці з батьками.   І таких переможців у нас  багато.

Я  розумію, що сільська школа – це культурний, естетичний, а на сьогодні ще й національно-патріотичний осередок та центр села.

Спортзал теж у нас відчинено для всіх. Молодь та дорослі з сусідніх 4х сіл, (ми і для них культурно-освітній центр), займаються в шкільній спортивній залі 5 днів на тиждень. Дуже полюбляють волейбол і, звісно, футбол. Мені дуже приємно спостерігати, як батьки разом з дітками,  які  вже  закінчили школу і які ще навчаються, створюють різновікові команди та змагаються в дружній атмосфері. Не дивно, що команда дівчат нашої школи з волейболу неодноразова ставала переможницею в обласних змаганнях, а в районі їм рівних немає. :)

Ми зустрічалися на (не)конференції з Маргрет Расфельд - іноваторкою з Берліну і вона багато говорить про те, що школа має бути таким центром життя громади...

Так, я згодна з цими іноваційними ідеями  (вони ж природні) Маргрет. Так має бути.  Школа  наша відкрита для всіх мешканців села. Ми допомагаємо селянам у всьому, що в наших силах: прибирання села,  ксерокопія, порада, пошук інформації, підготовка листа, доставка документів до центру ОТГ тощо. Тому і нам також багато допомагають.

Ви постійно шукаєте можливості для розвитку?

Ну а як інакше? Коли в 2015 році у нас в село приїхали переселенці з непідконтрольних територій, виникла потреба згуртувати людей, сприяти інтеграції.  Тоді ми разом головою сільради Полякової Т.О. взяли участь у конкурсі грантів від Міжнародної організації з міграції (МОМ). Показово, що коли представники МОМ приїхали на зустріч з переселенцями та  запропонували їм обрати один  об’єкт з трьох представлених (дитячий садочок, амбулаторія та школа), всі одностайно обрали школу. 

Як результат у нас новенька актова зала з сучасним мультимедійним, музичним обладнанням, національними костюмами і відремонтована підлога в спортивній залі. 

Після цього до нас зайшла гуманітарна організація «People in Need».  Ми швиденько підготували проект і знову виграли грант  для облаштування дитячої кімнати «CFS» (Простір дружній до дитини).  Тепер у нас  є чудова кімната для приємного дитячого спілкування. З кріслами-мішками, іграшками, різноманітними наборами для  творчості і найголовніше – вільнимм спілкування, бо це місце де діти можуть робити все, що їм до душі. Тут працюють правила, які встановлюють діти.  

Я не можу кожну дитину, його батьків та педагогів возити до міста.  Я намагаюся місто привезти в село.

З цією метою я приймаю участь в різних тренінгах, а потім цих тренерів запрошую до себе в школу. Таким чином для педагогів та жителів села відкрилася  Шрі Шрі Йога, методики профілактики професійного вигорання та управління конфліктами.

Ви вчили вчителів йозі?!

Так (сміється). Вийшло досить цікаво. Педагоги з острахом прийшли на заняття. Потім з посмішками  виконували вправи, а коли справа дійшла до медитаці,  ї всі були здивовані: «Це працює!»

Чудовий тренер Тетяна три дні відкривала для нас цікаві техніки  йоги, дихання  та медитації. Не для всіх це стало системою. Але кожен може застосувати отримані знання та навички, коли відчує необхідність. Бажаючі можуть розширити свої знання. Головне, що вони знають, що існують такі техніки.  Це речі які не дуже часто зустрінеш в селі.

Школярі на Донеччині

А батьки?

Я  намагаюся щоб вчителі разом з представниками батьківського комітету відвідували різноманітні навчальні заходи та тренінги.  Тому наші батьки з розумінням та довірою ставляться до нас і, я впевнена,до  НУШ. Вони готові співпрацювати з педагогами.  

Як діти живуть в умовах близької війни?

Наша близькість до лінії розмежування, наявність військової техніки  – це завжди ризик. Цікавість дітей – це рушійна сила її розвитку. Ці дві речі несумісні під час бойових дій. І ми старанно намагалися щоб вони не зустрічалися в житті дитини. Але не все в наших силах. Так сталося, що мій учень Олександр невідомо як зустрівся з невідомим вибуховим пристроєм. Інструктажі та практичні тренінги, які проводяться у нас в школі, не тільки нашими педагогами, а і спеціалістами міжнародних організацій, не допомогли...

Дитяча цікавість перемогла: хлопець намагався розібрати пристрій. В результаті у нього відірвало кисть лівої руки, він втратив одне око. На сьогоднішній день його успішно прооперували в Києві в ОХМАТДИТі з видалення сколків з мозку і він  проходить лікування. Попереду складний період реабілітації та протезування.

Яке майбутнє у вашої школи?

Ви знаєте... Селяни дуже чуйні і відкриті люди. Але вони не звикли та їм і ніколи відстоювати свої права. Так сталося, що не запитавши у людей, керівництво громади понизило  нашій школі ступінь навчання. Реорганізували заклад в філію опорного закладу.

Здавалося б, що все для дітей - тепер учні 10-11 класів продовжать своє навчання в прекрасній опорній школі, оснащеній сучасними засобами, але ця школа розташована за 30 км від нас. Відсутність в селі доріг та окремого автобусу для цього тривожать батьків. Вони просили, щоб спочатку купили автобус, відремонтували дороги, а потім - реорганізація. Але чомусь їх ніхто не послухав. Майбутні одиннадцятикласники з острахом чекають 1 вересня.

Депутатів і той факт, що своїм рішенням вони порушують вимоги ДержСанПіну, в якому визначена максимальна відстань підвезення учнів – 15 км

Школа неподалік зони розмежування

Це ж очевидне порушення закону! Що ви намагаєтесь зробити?

Так сталося що батьки залишилися наодинці з власними тривогами та переживаннями. Я як директор зверталася до керівництва, щоб дозволили б хоч 11 класникам закінчити школу. Але мене не чують. На питання батьків, яким чином будуть підвозитися діти – відповідь одна – потім вирішимо.

Я так розумію ці закони пишуться не для окремих чиновників. Тим більше не зрозуміло, що до опорного закладу ближче від нас на 15 км. розташована інша школа - Катеринівська, в якій і дітей менше на 20 чоловік,  і сам заклад не такий сучасний, як наш, і педагоги під’їжджають до школи з міста  (а у нас всі місцеві). Але цьому закладу ІІІ ступінь залишили. Хоча це навіть з економічної точки зору недоцільно, адже наш учень обходиться державі на 13 тис.грн менше ніж Катеринівський. Логіку депутатів мені важко зрозуміти. Хоча якщо припустити, що вони нічого цього не знають, тоді не зрозуміла їх  безвідповідальність під час голосування.

Не дивлячись на всі негаразди я дуже люблю свою професію. І на якій би посаді я не працювала, я завжди пам’ятала своїх вчителів. Саме вони допомогли мені реалізуватися, отримувати задоволення від своєї роботи.

Сучасна реформа освіти для мене наче ковток свіжого повітря. Але дуже хочеться, щоб на місцях ніхто не закривав квартирку для нього.

Тому, що дуже часто під гаслом «Реформа!» чиновники на місцях реалізують свої особисті амбіції та потреби. Це найголовніші вороги для майбутнього – наших дітей!

Фото: Олена Фостик

Читайте також

Тривоги і радості міністра-реформатора:ексклюзив з Лілією Гриневич про плани, завдання і виклики НУШ

Усе буде по-білому: EdCamp і МОН зроблять ще один крок до важливих змін у школах

Вчити і вчитися без дискримінації: на платформі EdEra новий курс для бажаючих робити світ кращим

Ні, монополії: МОН готове дозволити вчителям підвищувати кваліфікацію у недержавних організаціях

Популярне