​​​​​​​

"Дякуй долі, що ти - не він" - чому це принизливо? Важливі думки про інклюзію

Ставлення до людей з інвалідністю у нашому суспільстві неоднозначно. І про це варто говорити відкрито, адже інших способів виправити ситуацію немає.

На багатьох столичних парковках можна побачити напис: «Дякуй долі, що ти - не він!». Вона, мабуть, повинна допомогти викорінити дику звичку наших водіїв паркуватися на місцях для людей з інвалідністю. Але чи замислювалися її творці, наскільки етичне подібне формулювання?

Що ми взагалі знаємо про людей з особливими потребами? Чи достатньо ми зріле суспільство, щоб у свідомості кожного було закладено розуміння, як правильно спілкуватися, щоб не принизити людей з інвалідністю ні байдужістю, ні жалем, ні надмірною опікою або такою ось «боротьбою» за їх права?

І хоча ми не спартанці, які здоров'я і фізичну силу цінували понад самого життя, а й до суспільства усвідомлених людей нам ще слід дорости. Відома українська письменниця Катерина Бабкіна написала дуже щирий пост на тему місця в суспільстві людей з інвалідністю, який стоїть прочитати кожному. Просто прочитайте.
Публікуємо з дозволу автора.

Катерина Бабкіна - письменниця

Я – людина з інвалідністю. І я маю дещо вам розповісти.

Уявіть собі, що зранку ви прокидаєтеся, і найближча людина говорить вам:

Я люблю тебе. І, до речі, дякую долі, що я не така, як ти!

Ви виходите на вулицю, і люди привітно усміхаютсья вам, пропускають вас на дорозі, дають вам зручніший прохід на тротуарі і краще паркомісце. “Я ніколи не хотів би бути на вашому місці, - кажуть вони, - Гарного вам дня!”; “Що це таке з вами? Господи, яке щастя, що це не зі мною, - говорять вони, - Будь ласка, паркуйтеся, тут зручніше”; “Відійди від тьоті, доцю, - кажуть вони, - Дай тьоті місце, інакше будеш як тьотя”; “Ви так добре виглядаєте, - посміхаються вони, - ми раді бачити вас в нашому кафе НЕ ЗВАЖАЮЧИ НА ОЦЕ”.

Так виглядає інклюзія і дружнє до людей з інвалідністю середовище по-українськи.

Я знаю багатьох успішних, талановитих, реалізованих, заможніх і впливових людей, котрі мають інвалідність, і ніколи публічно не говорять про свій статус. Знаєте, чому? Тому що сприйняття людей з таким статусом може стати їм на заваді робити важливі речі і впроваджувати життєдайн зміни в бізнесі, політиці чи культурі. Тому що в очах доброго українця людина з інвалідністю – це умовний тихий убогий на візку, в поношеному одязі, немитий і обпісяний, який потребує допомоги. І якщо раптом людина з інвалідністю виглядає не так, то з нею щось неправильно, їй не можна довіряти, за нею не варто слідувати, не хочеться робити так, як вона.

Я їх розумію, але мені їх не жаль, цих людей – я знаю, що вони сильні, хороші, якісні люди, і якщо опинилися там, де вони є, то мають необхідну підтримку і снагу. Мені шкода звичайних дітей, підлітків і молодих людей з інвалідністю, які ще не багато встигли, але уже бачать таблчики на парковках “Дякуй долі, що ти – не він”. І уже приховують, стидаються, бояться і замикаться в собі – бо з ними же щось не так, вони не такі як інші. Все, на що вони можуть розраховувати – зверхня жалість і вільне місце в транспорті з притиском вказання на статус: Ти сідай, бо ти же неповноцінний. А вони хочуть – знань, звершень, випробувань, поваги, підтримки, товариства і прийняття. Щоб мати шанс отримати це на рівні з усіма, інвалідність треба приховати.

У мене хороша машина. Я паркуюся на місцях для інвалідів. На машині є відповідний знак (тільки коли паркуюся, для поліції – в інший час мій статус стосується лише мене та мого лікаря). Кожен раз, коли я там паркуюся, до мене приходить хтось з словами “Як вам не соромно бла бла”. Іноді також я бачу в соціальних мережах фото дорогих хороших машин з відповідними наклейками. Громадськість обговорює, які ж це мудаки, ні перед чим не зупиняться, наклеїли наклейку інваліда спеціально, щоб паркуватися на місцях для цих убогих. Чомусь нікому не спадає на думку, що приїхала в цій гарній машині реалізована, працьовита і розумна людина з інвалідністю, бо в уявленнях більшості місце людини з інвалідністю в нашому соціумі – клеїти коробочки і чекати на жалісну подачку.

Людям з інвалідністю важче, ніж вам. Їм складніше вставати зранку, рухатися, працювати, вчитися, назбирати на житло і машину, бо вони витрачаються на лікування, їздити закордон, бо їм потрібно враховувати особливості свого здоров’я і високий рівень потреб, спілкуватися з людьми, бо багато людей їх остерігаються про всяк випадок, бояться, або надто наочно жаліють.

Якщо ви думаєте, що означити паркувальні слоти для інвалідів табличками "Дякуй долі, що ти не він" хороша ідея, то задумайтеся сильніше - може це вам якраз немає за що дякувати?

Але найважче їм любити себе, бо змалечку з усіх боків їх супроводжує меседж, що вони ущербні. Важко любити себе і приймати себе, ящко ніхто кругом тебе не любить і не приймає, а лише боїться і жаліє і виключно зі страху і з жалості, а ще з вдячності що він – не ти, - пускає тебе в школу, в кафе, дає тобі місце в трамваї чи не займає твій слот на парковці.

А без любові до себе і прийняття себе людина – неповноцінна і недієздатна. Не як людина з інвалідністю, а значно в більшій, гіршій і небезпечнішій мірі.

Здорове середовище – це в першу чергу середовище, де всім забезпечено максимально можливі умови бути рівними. В тому числі – однаково добре почуватися, однаково вірити в себе, собою пишатися і себе любити. І – однаково ефективно функціонувати, не зважаючи на різні особливості. Тож якщо ви думаєте, що означити паркувальні слоти для інвалідів табличками “Дякуй долі, що ти – не він” хороша ідея, то задумайтеся сильніше – може, це вам якраз немає за що дякувати?.

Фото, до речі, з журналу VOGUE. Людина з інвалідністю – не єдина моя ідентичність. Я успішна письменниця, красива та кохана жінка, медійна персона, впливова діячка культури, гарно танцюю, багато подорожую і воджу машину. Так – ні, не тільки БУВАЄ, – так МАЄ БУТИ. Саме тому я говорю про це публічно – щоби ті інші, такі як я, точно про це знали.

Фото: Катерина Бабкина

Читайте також

До Міжнародного дня людей з інвалідністю: новий кліп на мові жестів ПРООН

Різні красуні: нова лінійка ляльок Барбі - дві ляльки з інвалідністю

Популярне