Сашко Дерманский - один из культовых детских писателей современности, поет, прозаик, сценарист, папа двух дочек. Наше издание уже не раз писало о его книгах, в частности "День рождения призрака" и о новом проекте «Казка». Его персонажи очень разные, но всегда добрые, смешные и невероятно крутые. Книги Дерманского были отмечены престижными литературными премиями, в частности "Книга года ВВС", "Коронация слова", "Книга года", а также включены в школьную программу. Повесть "Чудове чудовисько", которая вышла в далеком 2006 году переиздана уже 12 раз!
О том, как появляются литературные герои, почему родителям нужно обязательно читать ребенку в слух, о перспективах бумажных книг и творческих планах писатель рассказал нашему изданию.
Пане Олександре, розкажіть, як з’явилися ваші персонажі: Чудове чудовисько, Вуж Онисько, Дракон Омелько, Маляка?
Не знаю, звідки беруться мої герої. Швидше за все я їх вигадую. Хоча… Років з п’ять тому дізнався, що серед моїх не дуже далеких предків були діди Омелько й Онисько. Коли вигадував однойменних персонажів, про це не знав.
Хто зна, ану ж це вони якось озвалися до мене через десятиліття з кращих світів? Маляка має багато спільних рис з моїми донечками – Владою і Златою.
Яку роль у творчості дитячого письменника відіграють діти? (ваші перші поетичні твори для дітей, якщо вірити Вікіпедії, надрукована у рік народження вашої старшої доньки). Владислава і Злата – напевне, перші читачі і рецензенти?
Мої дівчатка (і дружина Тетяна в тому числі) – справді найперші читачки. Владуся свого часу першою слухала «Пригоди вужа Ониська», «Короля буків», і «Чудове чудовисько», Златуся (або ж Маленька Золотенька) втішалася «Малякою».
Одна з найулюбленіших ваших книг нашої редакції «День народження привида». Як вам вдається поєднувати страшне й смішне? Які відгуки читачів на цю книгу?Чи бояться сучасні діти привидів?
Сучасні діти майже нічого не бояться. На зустрічах вони постійно просять почитати щось страшне. Колись і ми в дитинстві бавилися «страхачками», розповідаючи їх одне одному перед сном. Чомусь діти люблять полоскотати собі нерви страхом. Думаю, всілякі привиди й монстри стають об’єктами підвищеної дитячої уваги через те, що вони – неординарні, нестандартні, небуденні герої. Їх не побачиш щодня у школі чи на вулицях свого міста.
Діти – такий народ, якому до сверблячки кортить дізнатися про щось загадкове або заборонене. Втім, обравши за героїв своїх історій якесь чудовисько, монстрика або привида, письменник ще не гарантує йому читацької любові. Щоб героя полюбили, його треба наділити непересічним, симпатичним, колоритним характером. Що я й намагаюся робити у своїх книжках.
В моїх історіях, звісно, більше кумедного і веселого, ніж страшного. Навіть негативні персонажі часто просто смішні й недолугі. Проте часом стає страшно за головних героїв: діти мусять уміти не лише сміятися, а й співпереживати, співчувати тощо.
На вашу думку чи існує проблема «сучасні діти не читають» і як привити дітям любов до читання?
Така проблема різною мірою була завжди. Сьогодні вона, можливо, дещо масштабніша, ніж у часи мого дитинства, але дітей, що читають, - безліч. Є справжні фанати читання, котрих ніякими ґаджетами не відірвеш від книжки. Щоб залучати дітей до книжкового світу, варто з перших же днів життя читати їм уголос.
Батьки обов’язково мають радити дітлашні улюблені книжки свого дитинства, а тим, хто читати не любить, треба зуміти підсунути в слушний момент книжку, в яку дитина закохається. Такі книжки, на щастя, є в цьому світі.
Деякі ваші книги крім паперових версій мають є ще мультимедійний та аудіо формат. Як гадаєте за яким майбутнє?
Я люблю класичну паперову книжку. Доки існуватиме наша цивілізація – житимуть книжки. Може, колись вони стануть дуже дорогими, можливо, перейдуть в розряд дорогих колекційних речей, але вони будуть.
Які книги ви самі любили в дитинстві, які автори світової дитячої літератури є взірцем для вас?
Список моїх дитячих уподобань класичний: А. Ліндгрен, О. Пройслер, А.А. Мілн, А. Костецький, Г. Тютюнник, Д. Дефо, Ж. Верн і багато-багато інших авторів. Тепер люблю книжки Р. Дала, М. Паар, Дж. К. Роулінг…
Нещодавно ви припинили роботу в дитячому проекті Маріччин кінозал на 1+1. Чи плануєте продовжувати створювати дитячі програми, можливо у співпраці з іншими каналами чи проектами?
Я справді співпрацював з колись чудовим каналом більше десяти років. Але все рано або пізно закінчується. Тож тепер намагаюся більше часу віддавати літературі. Є нові цікаві проекти, зокрема співпраця з музичною агенцією «Мamamusic» і гуртом KAZKA.
Надзвичайно важливою зараз для мене є робота над сценарієм художнього фільму за книжкою «Стонадцять халеп Остапа Квіточки». Сподіваюся, цю суперсмішну історію найближчим часом вдасться переповісти засобами кінематографу. У нас чудова команда: кінокомпанія «Тато Фільм» (фільм Р. Бондарчука «Вулкан» було відзначено Національною премією ім. Т.Г.Шевченка 2018 року); режисерка Марина Ер Горбач (навчалася в кіношколі А. Вайди у Варшаві, бере участь в багатьох кінопроєктах за кордоном, є членкинею EFA- Європейської кіноакадемії), продюсери Олена Єршова (окрімEFA, входить до складу Європейської продюсерської асоціації ЕАVE) та Андрій Ящишин.
Як бачите, всі – професіонали, й, головне, чудові люди. Маємо зробити гарне кіно для сімейного перегляду. Дуже в це вірю.
Фото: личный архив С. Дермансокого
Читайте также
