"Проблеми - це фантики, в які загорнуті скарби" - чудова історія однієї мами і її книг

Євгенія Евоян - мама трьох дітей, авторка двох книжок, жінка, яка змінила своє життя після переїзду з іншої країни в Україну, пережила депресію і багато чого зрозуміла про подарунки, які іноді ховаються у випробуваннях...

Євгенія написала нам в редакцію з пропозицією розповісти про свою книгу для дітей. Ми любимо писати про книги та письменників, дізнаватися надихальні історії жінок, ділитися з  вами унікальним досвідом #мамщонадихають.  Тому ми запропонували Євгенії розповісти не лише про книгу "Помаранчеве сонечко і загублені крапочки", а й про себе і свою життєву історію.

Дозвольте представити —  Євгенія Евоян, авторка-ілюстраторка, мама 3 дітей, авторка дитячої казки "Помаранчева сонечко і втрачені цятки" і книги поезій "Грезы о Невесомости". Дівчина, яка приїхала разом зі своєю сім'єю в Україну з Вірменії, змінила професію, пережила післяпологову депресію і втілила свою мрію, точніше, кілька "мрій.

Євгенія Евоян

Свою першу книгу я видала у 2017 році, тоді мені було якраз 30 років і я відчувала перші дзвіночки кризи середнього віку. Це була збірка моїх юнацьких віршів "Мрії о невагомості" з моїми авторськими ілюстраціями. Я ніколи до цього не планувала бути ні письменником, ні ілюстратором, більш того, більшу частину життя мені це здавалося абсолютно не серйозною і не прибутковою професією.

З економістів у ілюстратори

За освітою я економіст і маркетолог, і понад 10 років працювала в різних міжнародних організаціях і приватних компаніях, від фондової біржі до USAID в Вірменії. Майже 6 років тому ми переїхали з сім'єю до Києва по роботі чоловіка. На той момент у нас було двоє дітей і мені довелося залишити кар'єру, зв'язки або як я їх називаю "соціальний капітал" на батьківщині та адаптуватися до нових реалій тут. Чесно, починати все з нуля в новій країні, коли ти вже визнаний фахівець у своїй, далося мені дуже складно. Я вирішила, що раз вже все навколо змінилося, то настав час кардинальних змін, і відправилася реалізовувати давні мрії.

Так, я пройшла курси Арт-директорів в Київській Академії Медіа Мистецтв, це був неймовірний досвід занурення в креативну індустрію України. Різні курси та приватні уроки живопису я брала ще в Єревані, але формального мистецької освіти у мене не було, так що я ще паралельно вступила на факультет образотворчого мистецтва в КПІ. Все це дозволило мені перемикнутися з чисто комунікацій і маркетингу на дизайн і брендинг.

Через рік я вже активно займалася маркетингом і брендингом на фрілансі, до мене почали звертатися вже клієнти з України, Швейцарії, Латвії, Бельгії, народжувалися нові амбітні плани, аж раптом життя піднесло мені новий сюрприз.

Дві смужки і депресія.

Це було дуже несподівано, тому як ми тільки облаштовувалися в новій країні, та й взагалі планів на третю дитину у нас не було, як мінімум не в найближчу п'ятирічку. Слава Богу, мої страхи виявилися марними, у нас народилася чудова донька, а я в режимі "мати-героїня" закінчувала дизайн для міжнародної конференції в перервах між переймами,  й не припиняла роботу над проєктами навіть після пологів, з немовлятком на руках.

І, як наслідок, загнала себе в глибоку депресію.

У мене був затяжний період, як я вже зараз розумію, післяпологової депресії. Я нічого не хотіла, не могла, а що і робила, то через якісь надзусилля, не особливо розуміючи, що зі мною відбувається. Це стан впливав на все — на моє здоров'я і здоров'я дітей, на самооцінку,  проєкти, на все, що я робила.

Я записувалася в якісь мотиваційні марафони, брала нові  проєкти та успішно провалювала їх, намагалася зайвими рухами, щоб зігнати порожнечу всередині, а вона нікуди не дівалася. Шопінг, кава, шоколадки, теревені з друзями, йога — все давало тимчасовий ефект і знову наступала порожнеча. Я ніяк не могла прийняти її, але протистояти теж не було сил. Таке собі усвідомлення безглуздості всього навколо, коли машини, телефони, дачі, яхти давно перестали бути предметом бажань, а минулі амбітні цілі в кар'єрі, бізнесі, визнання раптом втрачають сенс, і ти просто дивишся в стелю і не хочеш нічого, ні про що не мрієш. Хочеш тільки виспатися, а відсипаючись, встаєш з головним болем і все починається по новій.

Я перестала малювати, фотографувати навіть своїх дітей, писати перестала ще раніше і творча жилка кудись непомітно зникла.

Такий стан стає благодатним ґрунтом для сумнівів, страхів, панічних атак і хвороб, які тут же вилазять з усіх кутів, заганяючи тебе в порожнечу ще більше. І це було так далеко від мого звичного стана дівчинка-свято, дівчинка-мрійниця і творець. Все це я розумію вже зараз з ясною головою, тоді ж мені здавалося, що потрібно просто виспатися і все пройде.

Якщо у вас щось схоже, навіть не знецінюйте себе і свій стан, бережіть себе і рідних, звертайтеся до психологів, коучiв, до когось, хто може привести вас до тями, бо самої витягати себе, як Мюнхгаузен, майже неможливо.

Книга Грезы о Невесомости

Перша книга як Провідна зірка

Той самий перший збірник віршів насправді став дороговказною зіркою, що вивела мене з депресії.

Дивлячись на мій стан, чоловік зрозумів, що так далі тривати не може і як новорічний  подарунок  відправив мене додому, в моє місце сили, на “Вірменія-терапію". І там, замерзаючи тілом, але відігріваючи душею, я знайшла свої студентські вірші - боязкі, написані рівним почерком в заповітному червоному зошиті, та згадала про давню мрію видати їх.

Тоді я подумала - якщо я не можу ні про що мріяти, то можу хоча б виконати свої ж юнацькі мрії, тим паче, що малювати я вмію, верстати книги теж і прекрасно знаю, як організувати весь процес видання.

Створення книги стало осмисленою метою на найближчий час. Звичайно були зриви й сумніви, але вона стала ниточкою, тримаючись за яку я крок за кроком виходила з порожнечі, зверталася до спеціалістам, усвідомлювала свої страхи та потихеньку рухалася далі.

Так, це просто книга з віршами, але для мене на той момент вона стала поверненням до себе, до здатності хотіти та мріяти, тому що досягати бажаного я давно навчилася, а ось бути більш усвідомленою й дбайливого до себе вчилася заново майже в 30 років.

Я планувала опублікувати всього 10 екземплярів і подарувати рідним і друзям, але добре, що мінімальний тираж в друкарні був 100 примірників. Події розгорталися стрімко та приголомшливо. Я провела три презентації в Єревані і в Києві, випустила футболки, шовкові хустки, аксесуари зі своїми галактичними ілюстраціями, а книга розлетілася за кілька місяців. З огляду на специфіку книг з поезією і те, що це був мій дебют, як автора, це було дуже несподівано для мене.

Але як і багато іншого у своєму житті, цей досвід я списала на "мені просто пощастило", успішно знецінила і повернулася на колишні рейки.

Ходіння по колу

Дитина вже доросла до садочка, я видихнула і влаштувалася на роботу в ІТ-компанії, вирішивши, як це зараз модно, "ввійти в айті". Тим більше, що досвід і передумови у мене були, а занедбані кар'єрні амбіції давали про себе знати.

Але через 3-4 місяці стався нещасний випадок. Один з тих випадків, коли ти проходиш по тонкому лезу і дивом залишаєшся живою.

Після цього я гостро, дуже гостро задумалася про те, що я роблю взагалі? Куди я йду? На що і на кого витрачаю більшу частину свого часу, енергії, сил? Кому приношу користь і радість в результаті?

 

Мені зазвичай складно даються складні рішення, але це був той випадок, коли я раптом з кришталевою ясністю зрозуміла, що більше так не можу. Я пішла з роботи, а потім відхилила ще три навіть більш привабливих пропозиції. Відмовляти мені теж складно, але на мій подив, коли в голові склався пазл мого напрямки в житті, відсікати все зайве стало дуже легко і радісно. Тоді я не знала, чим конкретно я буду займатися, знала тільки те, чого я точно не буду робити, але і цього мені було достатньо. Зрештою, дорога відкривається йде.

На останню зарплату я накупила фарб, матеріалів, оформила робочий кабінет-майстерню, видихнула і почала "ходити в малювання і письменство", як на роботу, слабо розуміючи, у що це виллється. На фріланс я тоді брала тільки проєкти з дизайну, верстки та видання  книг. Спасибі чоловікові, що підтримав мене в цьому рішенні й морально, і фінансово, взявши все сімейні витрати на себе.

Навала сонечок

Цікаво, що в перші ж дні в облаштованій майстерні до мене стали залітати сонечка. Спочатку помаранчева без цяток, потім жовта з чорними цятками, потім чорна з великими помаранчевими цятками. Пам'ятаю, з яким захопленням діти їх розглядали, а я дивувалася, чому це у всіх казках і мультиках такий стереотип про червоних сонечок з чорними цятками? Я, наприклад, ніколи не бачила саме червоних, а ось помаранчеві та жовті - будь ласка!

Так до мене постукала казка про помаранчеве сонечко. Казка про те, що необов'язково бути схожою на інших, щоб бути красивою і щасливою, казка про унікальність кожного з нас.

Чесно кажучи, я метафорично писала її про себе і свій "ненормальний" шлях, а виявилося, що вона дуже сподобалася моїм дітям. Вони майже цілий місяць щовечора просили прочитати її, обговорювали, приходили до якихось своїх, дуже цікавих висновків. І тоді я зрозуміла, що не можна тримати сонечко в стінах нашої квартири. Треба обов'язково відпустити його до інших діток. Перші бета-читачі дали дуже позитивний зворотній зв'язок, обговорювали казку в садку, переказували її один одному і питали, коли ж буде книга. Сумнівів вже не залишилося і я взялася за ілюстрування книги.

 Ілюстрації до книги Помаранчеве сонечко - робочий процес

Ілюстрації до книги  - робочий процес

На диво швидко відгукнулося вірменське дитяче видавництво і погодилося опублікувати її, навіть ще не побачивши остаточних ілюстрацій.

Проте ж все було не так вже й легко і бездоганно. Книга виходила болісно і довго, я перемальовувала картинки по кілька разів, а друк книги все затримувався, тому як збігався у часі з пандемією і введенням карантину. Книга вийшла тільки у квітні, якраз до Великодня в Вірменії, що теж був знак, тому як "сонечко" і "Великдень" на вірменському називаються одним і тим же словом - "Zatik".

Хоч те, що нам не вдалося провести заплановані презентації та цікаві заходи щодо промоції книги, помаранчеве сонечко полюбилася вірменським читачам. Ми отримували дуже багато теплих відгуків та, наскільки я знаю, велика частина тиражу вже розпродана. Так що, незважаючи на усі складнощі, у мене вже не було сумнівів, що після повернення в Україну буду її перекладати і видавати українською.

Фото юної читачки з "сонечком"

Зараз я думаю, що вже відсікла зайве, залишивши лише  ілюстрацію, письменство і бізнес шкіряних аксесуарів у Вірменії, який ми ведемо разом з подругою — вона на місці, а я віддалено з Києва.

Помаранчеве сонечко внесло, нарешті, ясність у мій шлях і розуміння того, що для мене важливо і куди я хочу рухатися. Для мене виявилося важливим бути в тісному контакті з дітьми, не залишаючи їх бабусям і няням, важливо самій займатися домом, смачно готувати і зустрічати чоловіка з роботи. Це такі прості, але найбільш справжні маленькі радості життя, яких я не помічала в гонитві за цифрами, проєктами та кар'єрою. Але, мабуть, всьому свій час.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Карантин научил меня терпению. Теперь я никуда не тороплюсь и как-то на удивление быстро все происходит. Я вернулась в Киев буквально две недели назад и вот вчера получила первый драфт Оранжевой божьей коровки на украинском 🧡 Это стало возможным благодаря поддержке стольких людей из минимум трёх городов Украины :) Обязательно расскажу о каждой и каждом из них! А пока, ныряю в правки и корректировки — когда-то самое занудное для меня дело, но кто же знал, что сейчас оно мне будет дарить столько радости и предвкушения 😍 Предзаказ не буду открывать, пока все файлы окончательно не уйдут в типографию и не выйдут оттуда первыми книжками. Карантин научил ;) Так что сегодня я улыбаюсь, подставляю щёчки киевскому солнышку и все повторяю и смакую на разный манер "помаранчеве сонечко, помараааанчеве сонечко" 🧡🧡🧡 Чудесно ведь звучит? 😍 #помаранчевесонечко

Публикация от Eugenia Evoyan (@eugeniaevoyan)

Видання книг поєднало в собі та мій досвід в маркетингу і дизайну, творчі прагнення в малюванні та письменстві та любов до організаційних справах і комунікації, а при цьому дозволяє реалізовувати себе в ролі матері.

З тим темпом змін, які сьогодні відбуваються у світі, не виключено, що через декілька років я знову можу змінити вид діяльності, але думаю, ті самі глибинні цінності, смисли, те важливе, за чим ми йдемо в ту чи іншу професію, залишиться, зміниться лише форма  вираження.

А в розпал пандемії мене несподівано чекали нові дві смужки, але це вже зовсім інша історія.

Євгенія Евоян - письменниця і ілюстраторка

Хтось одного разу сказав, що проблеми — це фантики, в які загорнуті справжні скарби, треба тільки їх розгорнути й подивитися, які коштовності приготувала для вас Життя. Зрештою, у Бога немає інших рук, крім наших власних, і кожен сам розгортає свої фантики та знаходить свої скарби.

Зараз я розумію, що той випадок був складним і заплутаним фантиком з великим скарбом всередині. Озираючись назад, я відчуваю тільки подяку за те, що все сталося саме так. А ще тихо тішуся з того, як же красиво цей фантик розгортається і тримаю кулачки, щоб помаранчеву корівку читачі по всьому світу полюбили так само сильно і трепетно, як люблю її я.

Фото: сімейний архів

Читайте також

Письменниця Таня Стус розповіла, як бути багатодітною мамою, юною бабусею і казкаркою

Таня Стус про книги, людей і трохи про скандали - цікаве інтерв'ю із дитячою письменницею

Письменниця Галя Ткачук про дітей, книги, фільми жахів і дитячу літературу - ексклюзивне інтерв'ю

Безкоштовна книга про коронавірус італійської дитячої психологині Франчески Далл'Ара вже в доступі!

Нове на сайті