Тарас Лемешко - тренер мистецтва бою «Гопак», очільник відділу патріотичного виховання центру позашкільної освіти Дарницького району Києва, громадський діяч, батько трирічного Радомира. Понад десять років він працює з дітьми шкільного віку - вчить їх битися, рубатися на шаблях, фехтувати палицями, влаштовує піші та човнові походи, табори та інші цікавинки.
В інтерв'ю 4mama.ua Тарас розповів про свої, особлив погляди на виховання дітей вцілому, та чоловіче виховання хлопців, зокрема.
Ви, в основному, працюєте з хлопцями, що, на вашу думку, найважливіше у їх вихованні?
Кожен, хто працює з дітьми чи виховує власних, має усвідомити одну просту річ - діти завжди підсвідомо копіюють ментальність і поведінку авторитетного дорослого. Способи вирішення різних проблем, світоглядні засади та навіть звички переймають від батька або вчителя.
Тому, трапляється, батько пояснює синові, що паління – це шкідливо, лихослів'я – це погано, а сам продовжує це все практикувати. А потім дивується, що і син такий самісінький, ще й нарікає на нього: «Він не слухається батька!». Взагалі, ефективне чоловіче виховання полягає в концепті: «Роби як я!». Тому, менше слів, більше дії.
Як змінюють дітей ваші тренування?
Часом на бойові мистецтва приходять діти, щоб навчитися захищатися від тих, хто їх ображає. Або ж ті, у кого забагато енергії, яку треба кудись подіти. Тренуючись, діти стають наполегливими, рішучими, впевненими у своїх силах, організованими, урівноваженими, гордими тим, що вони українці. Починають краще говорити українською мовою (деякі просто починають). Ми з ними багато говоримо нарізні важливі теми, вчимо історію, співаємо героїчних пісень. У нас кожне тренування починається зі співу у колі.
Вважаю, що для гаромнійного розвитку необхідно строювати хлопцям такі умови, в яких вони зможуть проявити свій характер, силу, спритність, витривалість, отримають практичний досвід подолання труднощів. Все це піднімає самооцінку, дарує неповторне відчуття: «Я можу!». Заняття бойовим мистецтвом у цьому чудово допомагає.
Фактично ви займаєтесь з дітьми в позаурочний час, ще є школа і родина. Як ці три світи поєднуються в процесі виховання?
Іноді взаємодоповнюються. Загалом, вважаю, що батьки і вчителі занадто багато розмовляють з дітьми. Замість того, щоб спонукати їх до практичних дій. Внаслідок цього діти багато «розуміють» і «знають», але не можуть у разі необхідності швидко зреагувати на певні події, здійснити якісь виважені вчинки, втілити практично те, що знають.
Також велика помилка батьків - робити замість дитини те, що вона може сама. Найчастіше ці недоліки – наслідок жіночого виховання. Взагалі, мама, вихователька в садочку, вчителька у школі - маємо явний перекос в педагогічній системі на користь жіноцтва.
В таких умовах хлопці можуть почати підсвідомо наслідувати жінок, тобто, протилежну їхній природі сутність, і їм це буде не на користь. Було б добре, якби і в педагогічній системі було більше чоловіків, і в родині тата активніше долучались до виховання власних дітей.
Зараз активно ведеться кампанія боротьби з булінгом в дитячих колективах. Ви з подібним стикалися?
Вважаю, що булінг це занадто гіпертрофована тема. Усі люди різні, і не рівні. В дитячому середовищі проходить відбір соціалізіційних і комунікативних здібностей, відповідно до їхнього віку.
У кожного хорошого педагога є спеціальні прийоми завдяки, яким можна трьома словами поставити булера на місце (у нас в центрі є фахівець, який проводить такі тренінги для школярів). Але мало захистити слабшого, тут треба і з булерами працювати, щоб вони зрозуміли, що неправильно себе поводять, а не просто з одної жертви переключались на іншу. Іноді проблему можна вирішити, якщо дати дитині якісь обов’язки в колективі, багато з них мають лідерські якості, які просто треба направити в мирне русло.
А учнів своїх вчу принципів побратимства.
Ви очолюєте відділ патріотичного виховання. Чим саме там займаєтесь з дітьми?
До моїх обовязків входить підготовка команд до всеукраїнської гри "Сокіл (Джура)", робота з різними організаціями, котрі працюють з дітьми та молоддю, організація походів, екскурсій, різних цікавих заходів.
Саме поняття «виховання» – це закладення любові до родини, свого роду, землі своїх предків. Поваги до держави, яка спрямована для реалізації національних прав (мова, культура, звичаї). Але саме в сім'ї відбувається виховання, а всі інші організації можуть тільки допомогти і направити.
А власного сина як виховуєте?
Син народився восени 2015 року. Я потрапив у третю хвилю мобілізації і на той момент служив у навчальному центрі «Десна». По можливості старався частіше приїздити, але спочатку дружині довелося справлятися з вихованням сина самостійно, а потім вже надолужував. Гуляємо, граємося, беру його до себе на тренування молодшої групи.
По можливості стараюсь брати на заходи, які організовую – в літній наметовий табір, на Холодноярський турніру національних бойових мистецтв, тощо.
Яким, на вашу думку, має бути хороший батько?
У хорошого батька обов’язків дуже багато. Крім фінансово-матеріально-технічного супроводу сім'ї, батько здійснює ще й духовний. Хороший батько - люблячий, уважний і вимогливий.
Найголовніше, що треба дати дитині - любов і прийняття. Щоб дитина розуміла, що її люблять і сприймають такою, як вона є. Проявляти увагу, приділяти їй час, грати в ігри - це важливо з народження до 3-5-ти років, поки формується тісний емоційний зв’язок. Це те ядро, котре залишиться основою хороших стосунків з дитиною у старшому віці. Справжній батько має бути БОГОМ для дитини: величним, загадковим, тим, що вселяє віру у свої сили.
Навчає як відрізнити добро від зла, пояснює, як потрібно поводити себе з однолітками, а як з дорослими, чому треба любити і слухатись маму, розповідає ким були наші предки, як зрозуміти своє життєве призначення, як ставити мету і йти до неї. Вважаю, цього має навчати дітей батько. Хоча, поміняти підгузки, погодувати, погуляти з дитиною – то все теж «штатні обов’язки» батька, не менш важливі.
Фото: особистий архів Тараса Лемешко, "Козацька Лицарська Школа"
