Марина Снітко Сомбатхей, журналіст, мама двох хлопчиків, живе в Угорщині 3 роки
Рішення переїхати до Угорщини прийшло до нас, коли старшому синові був рік. Тоді я не замислювалася над питанням дитячих садків, його адаптації там, складності в мовному спектрі. Але з появою молодшого сина, без наявності допомоги у вигляді бабусь і нянь, ми відразу ж задалися цим питанням.
Загальні відомості про дошкільну систему в Угорщині
Почну з того, що відвідування дитячого садка в Угорщині є обов'язковим. І навіть якщо дитина, з яких би то не було причин, не пішла у дошкільний заклад у 3 роки, батьки зобов'язані оформити його в садок за рік до школи. Так як без характеристики з дитячого навчального закладу, дитину не візьмуть до школи. Це контролюється на державному рівні і соціальні служби тут працюють дуже чітко в цьому питанні. Не має значення який у вас статус, громадянство або тимчасовий вид на проживання. Правила однакові для всіх дітей. Якщо ви приїдете на ВНЖ або ПМЖ із 7,8,9-річною дитиною з України, де він уже ходив до школи, вас все одно зобов'яжуть, хоча б місяць походити в садок, а потім оформлять дитину в школу, але на клас нижче. З огляду на складність мови, на мій погляд, це дуже правильне рішення для адаптації.
Оформлення у дитячий садок
Ми віддали Захара в повних три роки. В Угорщині записувати дітей у дитячий садок не потрібно з народження, тут є день відкритих дверей, зазвичай він у квітні, нам тільки потрібно було визначитися із вибором садка. За часту діти йдуть за пропискою, так як облаштування садів, додаткові заняття, культурні програми приблизно однакові у всіх. Після зустрічі з директором і оформлення необхідних стандартних паперів, таких як паспортні дані батьків, місце роботи, прописка і свідоцтво про народження перекладене на угорську мову, дитину зарахували в дитячий садок.
На дні відкритих дверей батьки знайомляться із вихователями, директор розповідає загальні правила в садку, наприклад, не можна приносити і користуватися будь-якими ліками у приміщенні дитсадка. При нещасному випадку вихователь викликає швидку допомогу і повідомляє батькам. Швидка, після першої допомоги, обов'язково відвозить на огляд у стаціонар і там дитина залишається щонайменше добу. Якщо батьки не встигають приїхати, вихователь їде з дитиною. Не маловажним зауваженням від керівництва садка була наявність довідки від педіатра. Я, чула досвідом мам в Україні, очікувала обходу всіх фахівців вузького профілю, з аналізами, флюрографією і так далі. Але справа в іншому напрямку, педіатр, за яким мої діти закріплені, просто переглянув карту вакцинації сина і видав папір про дозвіл відвідування саду. Без вакцинації дитину в садок не беруть. І чесно кажучи, за роки життя в Угорщині поки що не зустрічала жодної мами, яка не робила б щеплень. Календар вакцинації практично ідентичний з українським, тільки гепатит В тут ставлять із 12 років. Усі вакцини за календарем безкоштовні як для громадян Угорщини, так і для емігрантів зі статусів ВНЖ або ПМЖ. Так само як і огляд педіатра. Вакцини додаткового спектру можна купити в будь-якій аптеці за рецептом, включаючи відому останнім часом Bexero (вакцина від менінгококової інфекції групи В). Але думаю тему вакцинації варто винести в окрему статтю, де я зможу поділитися інформацією про «щеплювальний» туризм в Угорщині.
За що платимо
Ніяких внесків ми не платили. Усе, за що платимо в саду - це щомісячний рахунок за харчування: від 700 до 1000 гривень, у залежності від днів відвідування дитиною саду. Так само оплата залежить від рівня достатку сім'ї, якщо зарплата батьків відповідає мінімальній, якщо сім'я багатодітна або в сім'ї є дитина-інвалід, таким дітям харчування оплачує держава. Раз на півроку ми здаємо 30 гривень на іграшки у групу, 300 гривень на екскурсії, включаючи витрати на автобус і квитки в театри, музеї і т.д. Постільна білизна, засоби особистої гігієни (зубна паста і щітка, туалетний папір, паперові серветки, мило) батьки купують самі, при необхідності. Ще є оплата за фотографії до Різдва, Великодня, Карнавалу, але це за бажанням. Ціни в різних садах відрізняються. Наприклад, у Будапешті вони нижчі, ніж у нас у Сомбатхеї (місто на кордоні з Австрією).
Сльози образ і перемог
І як би з цього дня почалося наше садочкове життя. У душі я розуміла, що просто не буде. Інша мова, інша обстановка, тривале розставання сина зі мною (чого раніше ніколи не було) зіграли з ними злий жарт - період адаптації зайняв у нього цілих 6 місяців. Кожен день він плакав, просив не ходити в садок і я розуміла, що причина не в бажанні просто бути зі мною, а в тому, що він нікого і нічого не розумів у групі, не міг висловити свої прохання. Це був нелегкий період. Ми кожен день спілкувалися по електронній пошті з вихователем, вона, до речі, викладач англійської мови і для спілкування із нею нам не потрібен був перекладач. Наша дорога Neni Erika (у перекладі з угорської - Тітка Еріка) заспокоювала мене і чоловіка, розповідала скільки нових слів він вивчив, із ким подружився, надсилала нам його фото, весело грає із дітьми. Дуже допомогли адаптуватися Захару в групі самі діти. Справа в тому, що групи тут зібрані не за одним віком, а від 3-х до 6 років. Потім старші випускаються, а на їх місце приходять малюки. Старші дітки беруть на себе, скажімо так, патронаж над молодшими. І ось синові знадобилося півроку, щоб він заговорив по-угорськи. Через пару місяців йому чотири, він вільно говорить однією із найскладніших мов у світі, я захоплююся ним і не забуваю відзначити йому, яких успіхів він добився за цей рік. До речі, син уже допомагає мені в якості перекладача, так як мій рівень мови слабенький.
Фото: особистий архів Марини Снітко Сомбатхей
Читайте також
