На жаль, наші діти часто стикаються з різним видом насильства, яке прийнято не помічати. Ната Онацька розповіла про важливість усвідомлення проблеми.

Наталья Онацко - мама Маши, інструктор йоги, автор статей.

Що «привити» доньці, щоби уникнути насильства?

Нещодавно донька-першокласниця прийшла зі сльозами зі школи: подружки сказали, що будуть дружити з нею, коли вона буде носити рожеві речі з дівчачими принтами. Синій колір і фото щенячого патруля – то хлопчаче.За звичкою до рожевого кольору стоїть старий патріархальний світ. За «я буду з тобою дружити, якщо…» - сімейне «я буду тебе любити за…». І те, й інше – пряма дорога до насильства у стосунках. Чому я так категорично роблю з мухи слона?

Патріархат

Більшість історій сімейного насилля – над жінками і дітьми – зловживання владою. Жінку привчають бути залежною від чоловіка змалечку. Головний – чоловік, він же годує і він же має привілеї в родині. Жінка створена для розваг, домашньої роботи, бути красивою і вийти заміж. Розові поні, старовинні казки і всі мас-медіа – про це. Казка «Дюймовочка»: стара жаба вирішує, за кого віддати дівчинку. Єдиним порятунком від старого крота є молода пташка. Дівчинка сама нічого не здатна – має вийти заміж і на цьому її історія закінчиться. Наступні жінки в казках – злі мачухи чи старі бабці. Сюжетів, за якими сенс життя дівчинки – вийти заміж, безліч. Далі вона стає залежною від чоловіка, який її забезпечує. І тут широке поле для всіх видів насильства: від економічного і газлайтингу до фізичного і сексуального.

Є багато щасливих сімей, серед моїх знайомих зокрема, яким патріархальна модель підходить. Але вона не єдина правильна. Всесвіт різнобарвний і різнобічний. І модель, де жінка залежна від чоловіка  – лише одна з можливих, зовсім не обов’язкова і її обирають все менше чоловіків і жінок.

Любити розових поні дівчинці не обов’язково – їй можуть подобатися червоні  хот віллз. Найголовніше – її власний вибір і її власні вподобання. Симетрично хлопчикам не потрібно ховати сльози, бути завжди сильним і мужнім і встидатися розового кольору.

Фемінізм – це повага до себе й інших

В першу чергу. І лише потім – історія про стать. Взагалі, щоби зрозуміти моделі робочих, особистих, соціальних – будь-яких стосунків між чоловіками та жінками корисно підписатися на групи, типу Фемінізм.UA. Щоби знатися на моді, ми дивимося безкінечно фото-відео показів, street style, lool-book’и. Щоби знатися на здоров’ї - займаємося спортом. Щоби зрозуміти, які є моделі відносин між чоловіками і жінками і як патріархальні стереотипи калічать життя, корисно читати про феміністичні групи. Вони підсвічують ті зони, які в побуті ми не бачимо, навіть не розуміємо, як побачити. 15 років тому мені було ок, що колега скандалив з директором через те, що в мене вища посада і вища зарплата. 10 років тому було ок розглядати стосунки як «Чоловіки – з Марсу, жінки – з Венери» або ті самі «ведичні жінки». Нащастя,  світ швидко змінюється. Сьогодні оголені жінки в рекламі авто, секситські жарти і пропаганда жіночої залежності від чоловіків – не ок. А навпаки: ознака застарілого світоголяду, маркер дискримінації і пропаганди насилля. Так, це прямий шлях до насильства.

Коли жінка перестає бути об’єктом – красивою лялькою, додатком до будинку і хатньою господаркою, а стає собою. Що це означає? Знати свої потреби, таланти, прагнення і реалізовувати себе в суспільстві, сім’ї, творчості. Знати і поважати себе. Такі прості речі – як вживання фемінітивів, які багатьом муляють – це про видимість жінки в професії. Фемінітиви показують, скільки навколо успішних у різних сферах жінок. Табу на сексизм – це зміна цінностей: з пропаганди сексу на загальнолюдські.

І коли починаєш трохи вивчати чи хоча б спостерігати цю тему, перестаєш розповідати власній дитині про хлопчачі і дівчачі кольори в одязі, професії, види спорту, зачіски тощо. Починаєш поважати дитину як особистість, а не тільки її стать (гендер) і готувати її до життя у світі, а не вести господарство.  Дітям це додає розуміння, що вони можуть проявляти себе в світі різними способами, дослухатися до себе.

Емоційний інтелект напротивагу «хлопчики не плачуть»

Якщо дуже узагальнено, патріархат закріплює за жінкою модель слабкої, несамостійної жертви обставин, за чоловіками – брутального агресивного мачо. Жінки – невпевнені і не реалізовані собі, чоловіки – агресивні грубі мачо, які не роблять домашню роботу й рано помирають через брак сліз. Що ми можемо? Є тренд, що успішними через 10 років будут люди з високо розвиненим емоційним інтелектом.

Якщо перестанемо намагатися виховати 100% чоловіка чи 100%-у жінку, а направимо свій ресурс на розвиток емоційного інтелекту: вміння розуміти себе, свої бажання і емоції і відтак інших, вміння знаходити спільну мову і рішення, бути в певних ситуаціяї лідером, погодьтеся, це буде набагато конструктивніше і корисніше для майбутнього дитини й її успішності. В суспільсті і в побуті це  - взаємодопомога і взаємоповага. Відповідно у стосунках людина, яка розуміється на своїх емоціях, може їми керувати, яка поважає себе – з меншою імовірністю стане жертвою насильства. Тому що розпізнає на ранніх етапах, розвернеться і піде, або включить запобіжники.

Повага і впевненість у собі і в своїх дорослих

Такі прості речі, здається. Знаєте, що коли проти тебе чинять насильство, ти можеш бути не здатне чинити спротив? Є установка «зі мною так можна» - чи то з дитинства привчають дітей, що з ними можна робити все, що завгодно (бити, принижувати – це ок), і виростає людина, що не знає про свою безумовну цінність. І коли чинять напад, немає навіть думки про спротив. Ще батьки можуть виховувати зручну дитину, які соромно звати на поміч, чинити гвалт, використовувати підручні засоби для спротиву. Бо має все бути чинно і не помітно для оточуючих. Діти бояться говорити про домагання чи буллінг, щоби дорослі не почали #самадуравиновата – звинувачувати дітей у провокації. Дітей можна стільки сварити, що коли вони виростуть, будуть боятися робити помилки, боятися говорити про булінг, напади – про все, щоби не відчувати цю жахливу провину й особисту неповноцінність.

Люди роблять помилки, але виправляють.

У дитинстві важливі прості речі: дозволяти робити помилки, бути на стороні дитини, мати контакт, довіряти і бути тим, кому не страшно довіритися, любити дитину безумовно, просто так, а не за щось. Прості речі, які дорослим може бути важко втілити через власні травми.

Але саме любов і відчуття безумовної цінності, відчуття захисту, яке дають батьки, ось це  «я на твоєму боці» - і є протиотрута проти насилля.

Те, що ми можемо і маємо дати своїм дітям. Іноді через власне зцілення.

фото: depositphotos