Результати виявились зовсім не такими як очікувала. Починали з дрібниць. Так як я не фанат рожевого, перша сукня доньки була зеленою. Та й весь гардероб – в блакитно-зелених тонах. Але як тільки вона доросла до того віку, щоб обирати одяг самостійно – почала просити… рожеве. І щоб обов’язково це було красиве плаття, а не штани. І не дай боже вийти з дому без обручика з квітками. 
А одного разу, вибираючи кеди вчепилася в балетки з золотавими блискітками бо це «туфлі принцеси». А ще, на відміну від мене, має явний потяг до кулінарії.
Разом з тим, вона не грається ляльками в дочки-матері, товаришує в основному з хлопчиками, серед улюблених іграшок - м’яч, самокат, ролики. Виключення становлять хіба що еквестрійські поні. А ще любить рухливі ігри і змагання. От такий мікс, але в переліченому немає жодної риси яка б з’явилася завдяки моїм старанням. 
Син від народження потрапив у світ де все було обжито по дівочому, - та й тато наш в перші два роки війни дома бував рідко, тож нікому було демонструвати приклади чоловічої поведінки.
Разом з тим, як тільки він почав ходити і гратися на вулиці – улюбленими предметами стали… палиця і лопата. З палицею ганявся за пташками. Лопатою розчищав сніг на майданчику, копав ямки, чи ще якісь господарські роботи імітував, але ніколи не ліпив пасочки. Ніколи не тягнувся до дівчачих іграшок і речей, (хіба що обгризав квіти сестриних з обручів).
Якось у дитячому центрі вчепився в динозавра, довелося шукати такого самого. Потім на ярмарку, викрутившись з дитячого візочка, схопив дерев’яний меч. Чи біг обніматися до аніматора-робота. З головних інтересів, без мого втручання, суто за своїм вибором – зброя, роботи, динозаври.
В одязі – ніяких футболок з ведмедиками, а з принтами персонажів "Ніндзяго" та «Зоряних війн» готовий ходити весь час.
Теорія нейтральності дітей – для мене під великим сумнівом. Гадаю, певні риси характеру ми дійсно можемо виховати, але більшість закладено в дитині та існує без стороннього втручання і не залежно від наших бажань та уявлень.
Питання «гендерних стереотипів у вихованні» на прикладі власної родини для мене виглядає так – всі діти різні, але у світі існують дівчатка, які справді люблять «стереотипно-дівчаче». І хлопчики, які прагнуть бути мужніми. І не тому, що хтось нав’язав їм такі моделі поведінки, а тому, що такими вони прийшли у цей світ.
Фото: домашній архів автора, головна – Катерини Кліменко
Читайте також
