Наша рубрика PROпап повнилася новим цікавим матеріалом.
Інтерв'ю із татом, який працює на телебаченні, а значить, є одним із найбільш зайнятих батьків на планеті, ризикувала виявитися не занадто ... батьківським. Але ні. Побоювання не виправдалися. Михайло Войчук - тато на всі сто. У чому ви зараз і переконаєтеся :).
Почну з простого: батьком бути круто?
Круто - це стрибнути з парашутом, пірнути з аквалангом, політати на дельтаплані! :) А бути батьком - відповідально !!!
Які життєві істини відкрилися Вам після появи на світ дітей?
"Ось створіння заради якого я жив до цього часу!"
А потім ти розумієш, що таке повноцінна сім’я. І час від часу замислюєшся: як я жив без них?
Кого виховувати простіше: дівчинку чи хлопчика? З ким Ви більше вимогливий?
Між нашими донькою (вона старша) і сином майже 15-ть років. Вважаю, що це велика різниця. Коли народилася Настя, я вже не був хлопчиком - добігало до тридцяти. Але власний досвід, тим більше у вихованні дітей – він власний! Скажімо так: народження доньки піднесло мій морально-емоційний вік до реального. Іншими словами, я подорослішав! А народження сина – це вже був наш з дружиною свідомий вибір!
З віком, те, як ми з дружиною виховуємо наших дітей і справді змінюється, бо змінюємося ми самі. Стаємо старшими, більш впевненими і спокійнішими. Не думаю, що більш вимогливими. Можливо, більш точними у тому, що вважаємо дійсно важливим. Крім того, наш Діма абсолютно не схожий на нашу Настю у тому ж віці.
Підемо ще далі: хто кого виховує: Ви їх, вони Вас або це взаємний процес?
Ну, власне, давно відомо, що виховання – це взаємний процес. І відбувається він підсвідомо. Уже маючи досвід, я можу вловити ті моменти, коли дитина дуже просто починає маніпулювати дорослим. У дітей це відбувається надзвичайно природно. Їх же ніхто цього не вчить. А вони вміло підбирають пристосування і «ключики» до батьків. На моє переконання, такі речі треба припиняти. Мають бути правила: це можна, а цього не можна.
Як Ви вважаєте, бути батьком у наш час складно?
Раніше слово батька - закон, а зараз воно постійно ставиться під сумнів. Діти настільки критичні. Складно?:)
Я не думаю, що у наш час бути батьком стало особливо складніше, ніж в будь-який інший. Якщо ти, звісно, відповідальна людина. Власне, батько – це і є відповідальність!
Змінюються форми, суспільні стосунки, закони, врешті-решт. А відповідальність залишається!
Єдине, що, на мою думку, змінилося кардинально – це тиск суспільства. Він і збільшився і розширився за рахунок новітніх комунікативних можливостей. Якщо раніше «авторитетом» для дитини, для молодої людини була сім’я, близька родина, то зараз цей світ безмежний і дуже часто розмитий!
Молоді важко «ідентифікувати» себе. Зрозуміти «хто я є» і «чого я хочу»! І тут дуже важлива підтримка і допомога батьків. На жаль, батькам не завжди є що запропонувати.
Як стати авторитетом для дітей у таких умовах? Поділіться досвідом.
Якщо сім’я сповідує певні цінності, притримується їх і діти бачать приклад батьків, то ось уже підґрунтя для авторитету! І навпаки, коли діти бачать невідповідність декларованого і реальності, то стається моральний вивих! До речі, те саме з суспільством. Декларації, закони і реальність. Невідповідність лише посилює суспільний тиск.
У суперечці з дітьми народжується істина?
Я б так не сказав!) Шукати істину у суперечці можна з тим, хто має співвідносний з тобою життєвий досвід. А до дітей треба прислухатися і реагувати на потреби. Треба розмовляти з дитиною!!!
Яка Ваша мета як батька? Чого ви хочете для дітей?
Та нічого особливого. Я хочу того ж, чого хочуть і інші батьки: щоб мої діти були щасливими. А це можливо, якщо вони на кожному етапі свого життя матимуть мету і досягатимуть її. Хай це навіть і не називається метою.
Є речі, які Ви ніколи б в житті не дозволили б дітям?
Мабуть! І в першу чергу, це речі пов'язані з безпекою. Але я не маю такого досвіду.
Робота на телебаченні завжди забирає багато часу. На сім'ю залишається?
Та у переважної більшості батьків мало часу лишається на сім'ю!) Сучасні батьки багато працюють. У мене ненормований робочий час, тому буваю зайнятий, зайнятий… а потім раз - і пощастить! Син питає: "Ти приїхав і ще поїдеш чи вже будеш вдома?" "Вже буду вдома", – відповідаю. "Добре!!!" – каже Діма.
Ви використовуєте можливості свого золотого голосу для того, щоб прищепити дітям щось важливе? Діє?
Ви питаєте, чи я кричу на дітей?!)) Буває, я інколи занадто підвищую голос. Виправдовуюся, що це я такий емоційний!(( До речі, син вже взяв собі це на озброєння. Каже, що він "просто емоційний", тому не завжди слухається!)
Фото: facebook, сімейний архів
