«Ні!» , «Не можна!»
Є адепти вчення що дитині не можна нічого забороняти, типу таким чином дитина пізнає світ і заборонами можна відбити в нащадку всі зачатки креативності і виростити затюканну особистість. В моїй сім’ї ці словосполучення не звучать тільки тоді коли діти сплять. Я уявляю ситуацію: дитина малює на шпалерах чимось схожим на улюблену помаду від Гуччі ( в цьому випадку дитина має шанс почути дещо більш брутальніше ніж «не можна!») або відчула себе парашутистом і стрибає з ліжка на підлогу або грає м’ячем перед новим телевізором – «бєй посуду я плачу!». Як можна спокійно дивитися на цей розвиток вільної особистості? Потім ця особистість піде в школу, почнє «самовиражаться» і рано чи пізно казати «ні» доведеться, але буде пізно. Я не знаю як там с креативністю, але з впертістю в моїх дітей все нормально – треба повторити щонайменше три рази поки дійде що не можна.
Цукор в раціоні
Педіатри рекомендують дитині до трьох років не вживати цукру взагалі. В теорії ця порада дуже слушна, але на практиці її втілити майже неможливо. Підніміть руку та хто не давала дитині цукор? Цукерки і печиво то так. Але цукор є вже навіть в деяких баночних пюрешках та кашах для першого прикорму, не кажучи вже про сік. Скажу чесно, я почала вводити солодощі своїм дітям після року. Шоколад я дала спробувати Єві майже в два роки. Цю норму я не виконала, проте виконала іншу – моя дитина в свої чотири роки не знає на смак газіровку і сподіваюсь не буде знати до школи.
«Ще одну шапочку!»
Поради старшого покоління про те як вдягати дітей я сприймаю виключно позитивно. На рівні поговорили і забули. Бо та бабуся на лавці в парку реально хоче поділитися своїм досвідом і згадати «как єто било». І якщо її думка про те що дитина без шапки може заробити менінгіт, кардинально відрізняється від моєї ( бо менінгіт це інфекційна хвороба) це не привід псувати собі настрій, просто з посмішкою пообіцяти бабусі наступного разу вдягнути шапочку.
Фото: особистий архів Олени Стронг
Читайте також
