Зазвичай ми, дорослі, в таких ситуаціях губимося, починаємо злиться і нервувати. Але чи є вихід? У цьому питанні нам допоможе розібратися книга, яка вже допомогла тисячам батьків — «Вибухонебезпечна дитина» доктора Росса Ґріна, яка вийшла українською у видавництві BOOKCHEF.

Усім батькам відомо, до якого віку дитина повинна навчитися тримати голову, почати ходити, говорити — ці фізичні показники контролює сімейний лікар. А ось етапи емоційного розвитку, коли дитина вчиться відокремлювати ситуацію від емоції, а очікування від реальності — ці завдання батьків ніби не стосуються. Але чи дійсно це так?

Уявімо ситуацію: ви з вашою чудовою дитиною зайшли до магазину, малюк просить вас купити йому іграшку і не отримавши бажане — починає вередувати, закатувати істерики, лягати на підлогу і голосно плакати. Ви починаєте відчувати буквально спиною зацікавлені погляди перехожих, намагаєтеся заспокоїти дитину, починаєте дратуватися самі... Знайомо? А тепер подумайте: якщо ТАК важко стриматися нам, то як дитині, яка ще не здатна володіти своїми емоціями, як доросла людина?

Діти поводяться добре, якщо можуть

Це нам здається, що піти з дитячого майданчика — простіше простого, що вийти з магазина без іграшки — нормально. Нам багато чого здається з нашої дорослої позиції. А нашим дітям здається інакше. І вони поводяться добре тоді, коли можуть. Так стверджує автор світового бестселера «Вибухонебезпечна дитина», американський клінічний дитячий психолог, професор психології відділення психіатрії Медичної школи Гарварда, засновник і директор Інституту спільного вирішення проблем, створеного на базі відділення психіатрії Массачусетського загального госпіталю — Росс Ґрін.

«Діти поводяться добре, якщо можуть» — і завдання батьків допомогти з розвитком цих «стабілізуючих» навичок дитині, проблеми з якими можуть призвести до конфліктних ситуацій.

У своїй книзі доктор Ґрін пропонує розглянути 5 «стабілізаторів» в подібних ситуаціях, а саме:

1. свідоме самоврядування (здатність перемикатися між завданнями, організація і планування, здатність відокремлювати емоційну реакцію від потрібних інтелектуальних зусиль. Важливо зберігати спокій, відокремлювати «я» від швидкоплинних емоцій);
2. мовні навички (мова визначає спосіб мислення — якщо наступити на хвіст собаці, то вона надійде одним з доступних їй варіантів: заричить, вкусить або втече. З цієї точки зору лайка теж саме що і гарчання — те, що роблять люди, коли НЕ можуть звернутися до більш виразного способу вираження думок і емоцій);
3. контроль емоцій (навик швидкої проекції своїх імпульсів на ситуацію);
4. інтелектуальна гнучкість (здатність бачити ситуацію ширше, ніж бінарне чорно-біле сприйняття, вміння сприймати проміжні варіанти як градієнт компромісів);
5. соціальні навички (досвід правильного розуміння слів, реагування на вербальне і невербальне спілкування, для якого потрібні швидкість реакції, гнучкість і широта мислення).

Це не просто підхід до виховання і розуміння дітей. Це підхід до розуміння людей в цілому. І себе в тому числі. Всі приклади, які доктор Ґрін наводить у книзі — барвисті й показові, важливі й цікаві. Ця книга показує неспроможність образ і покарань, показує абсурдність ідеї, що хтось не погоджується з нами навмисно. Ця книга вчить цікавитися причинами і з'ясовувати їх, вчить домовлятися і приходити до екологічного вирішення проблем у відносинах з нашими дітьми.

Книга «Вибухонебезпечна дитина» допоможе навчитися:

• розуміти фактори, які сприяють епізодам складної поведінки в дітей;
• визначати конкретні ситуації, в яких можуть виникнути такі епізоди;
• зменшувати тривалість і емоційність випадків складної поведінки, а згодом і усувати їх;
• вирішувати проблеми спільно з дитиною та родиною (вихователями, вчителями);
• допомагати дитині у формуванні навичок гнучкості, вирішенні проблем і адаптації до соціального середовища.

Про автора

Доктор Росс В. Ґрін — видатний клініцист і піонер у лікуванні дітей із соціальними, емоційними та поведінковими проблемами, працював із тисячами вибухонебезпечних дітей. Він автор бестселерів New York Times та ініціатор інноваційного підходу до виховання дітей, що базується на фактичних даних, під назвою Collaborative & Proactive Solutions (CPS). Доктор Ґрін також розробив та зняв продюсерський документальний фільм «Діти, яких ми втрачаємо» про контрпродуктивні методи виховання. Росс В. Ґрін понад 20 років працював на факультеті Гарвардської медичної школи, а зараз є директором некомерційної організації Lives in the Balance (www.livesinthebalance.org), яка надає безкоштовні консультації щодо використання підходу CPS і захищає дітей із соціальними, емоційними й поведінковими проблемами та їхніх вихователів. Він також є доцентом кафедри психології Virginia Tech та професором факультету наук Технологічного університету в Сіднеї, Австралія.