Олександр Елькін побував в Німеччині і поділився своєю думкою про особливості організації процесів освіти населення.
Олександр Елькін, радник міністра освіти, співзасновник EdCamp Ukraine
ДВІ ВІДМІННОСТІ, ЯКІ ВРАЖАЮТЬ У НІМЕЧЧИНІ
1. Наше тижневе занурення в шкільну освіту ФРН відбувається завдяки підтримці Friedrich Naumann Foundation Ukraine and Belarus.
Ця недержавна організація належить до так званої родини політичних фондів, яких у країні шість - по дному для кожної із партій, які представлені у Бундестагу (ще один з них, наші давні друзі, Heinrich-Böll-Stiftung Ukraine).
Головною характеристикою таких організацій є те, що вони займаються громадянською освітою, ознайомлюючи німецьке суспільство з принципами правового державоустрою і законотворчим процесом, готують навчальні посібники та привертають увагу до певних викликів у країні (наприклад, екології, цифровізаціі чи реформи освіти), забезпечують стипендіями на навчання і проведення досліджень, надають за кордоном політичні консультації та міжнародну допомогу. Зокрема, Фонд Фрідріха Наумана заснований у 1958 році та має представництва у 60 країнах світу (цікаво, що з Китаєм не склалося після того, як у Німеччині Фонд підтримав тибетський захід, не поступившись ліберальними принципами).
Фонди - це не структури партій. Вони не допомагають фінансувати політичні кампанії, отримуючи гроші напряму від держави відповідно до кількості голосів виборців, не впливають на діяльність партій та не залежать від їхнього лідерського складу, обмежуючись лише консультаціями. Коли екстремістські рухи у Німеччині набувають більше підтримки серед виборців, політичні фонди протистоять розповсюдженню популізму. Схожа система політичної освіти існує хіба що в Нідерландах, Великій Британії і США. Хотілось би, щоб одного дня з’явилася і в Україні, щоб підсилити нашу політичну культуру.
2. Уявіть собі, що у ФРН насправді аж 16 систем освіти! Бо кожна з федеративних земель сама визначає власну освітню політику.
У країні діє соціальна доктрина за принципом субсидіарності, який є відображенням історично-культурної спадщини і означає шанування автономії людини вже на рівні індивідуального буття.
Згідно з цим принципом, невиправданим є переймання спільнотою на себе того, що людина може здійснити самотужки, а також доручення розвинутішому суб'єкту того, з чим може впоратися менш розвинутий або нижче розташований суб'єкт. Іншими словами, у сучасній Німеччині держава побудована за принципом знизу догори і є глибоко децентралізованою.
Для освіти це означає розподіл повноважень за такою моделлю:
- міністр освіти на національному рівні фокусується лише на загально-парасолькових законах, науці й інноваціях, співвідповідальності у галузі профтехосвіти, якою країна може пишатися (тема для окремого посту),
- на рівні земель існує орган, який об’єднує голоси міністрів освіти, що незалежно діють у кожній із федеральних земель; самі «земельні» міністерства створюють законодавство, визначають освітній стандарт, зарплати, підготовку вчительства тощо,
- на місцевому рівні департаменти освіти разом із батьківськими комітетами у громадах створюють та підтримують освітню інфраструктуру.
На практиці це означає, наприклад, що на території одних земель діти проводять у школі 12 років, а інших - 13. Є регіон, де шкільна освіта найбільш розвинута і парадоксально має найменшу кількість вступників до вишів, а діти в Берлині ходять в молодшу школу 6 років, на відміну від 4 в по всій країні.
Продовжуємо досліджувати )
фото: depositphotos, особистий архів Олександра Елькіна
