Як не панікувати, коли наша, вчора ще зовсім маленька дитина, самостійно відправляється вчитися? Своєю думкою про початок навчального року і про важливість позитивного настрою поділилася мама першокласника і психолог Наталія Кочергіна.
Наталія Кочергіна, психолог, психоаналітик, член правління у Міжнародній Асоціації психоаналізу бізнесу і організацій
«Напередодні першого вересня мені довелося неабияк поборотися із «порадами» родичів і знайомих моєму синові. Він йде в перший клас. «Тепер тобі доведеться забути про всі ці дитячі пустощі!»,«Як ти висиджується цілих 45 хвилин, якщо не можеш просидіти і 10 спокійно?!»,«Тобі буде соромно, якщо ти не будеш вміти читати, а інші діти будуть!»,« Ну все, баловство закінчилося, школа - це сувора дисципліна, привчайся до неї!». Чомусь часто дорослі вважають, що такі настанови допоможуть дитині легше адаптуватися до школи. Але насправді вони пов’язані із власними страхами і тривогою самих же батьків, бабусь і дідусів.
Адаптація до школи
Як же насправді ми можемо допомогти дитині легше пройти процес адаптації до школи?
Перш за все потрібно пам'ятати, що наша тривога несвідомо транслюється дитині. У надмірно тривожних батьків є фантазія про те, якими їх діти повинні бути. Часто за «передшкільним» хвилюванням цих батьків стоїть страх, що успіхи дитини не впишуться у цю фантазію. У той же час, діти не зобов'язані відповідати нашим очікуванням. До того ж у багатьох із нас уявлення про школу засновані на власному досвіді і спогадах про власні шкільні труднощі. Як правило, до їх формування «із кращих спонукань» доклало руку наше оточення у дитинстві: вчителі, батьки та ін. Наприклад, почуття сорому за те, що ти чимось відрізняєшся від інших: поведінкою, здібностями, знаннями і т.д. Пам'ятаю, як мене нескінченно соромили за мою рухливість і активність, і приводили у приклад сусідську дівчинку Ганну, «Дивись, яка посидюща і слухняна дівчинка, не те, що ти!» Коли дорослі турбуються, дитина несвідомо зчитує цю тривогу і теж починає турбуватися. Саме батьки власним ставленням формують дітям уявлення про ті чи інші речі. Тому, так важливо, у першу чергу, дорослим впоратися із власною тривогою. «Ми в цьому році йдемо у школу! Ну все, зараз почнеться!» - із гіркотою зітхають деякі мами. І саме такий сенс вони транслюють своїм дітям. Спробуйте дивитися на школу не як на щось страшне, складне, а як на прекрасний, захоплюючий період у житті дитини, де є місце дружби, першої закоханості, самостійності, перемог, пізнання нового! Згадайте, як плачуть випускники, прощаючись зі школою! Чи це не доказ того, що школа - це дивовижний світ між дитинством і дорослістю?
Мій син дуже любить слухати на ніч замість казки реальні історії із мого життя. Напередодні 1-го вересня я згадала всі найцікавіші шкільні моменти і щовечора розповідала йому. Про хлопчика Андрія, в якого була закохана у другому класі, про першу кращу подругу, про улюблену вчительку, про першу двійку, про чергування в «їдальні» і про «дні шкільного самоврядування», про «квача» на перервах і про гру в шкільних спектаклях.
Розкажіть дитині, що школа - це не тільки уроки, дисципліна і «домашку». Поговоріть із ним про те, що хорошого його там чекає, що він дізнається багато цікавих речей і отримає відповіді на багато «чому», які він так часто ставить. Важливо сформувати у дитини позитивне очікування.
Позитивний досвід
Перший клас - це не про знання, це про досвід. Найголовніше в цей період - сформувати правильний, позитивний досвід про процес пізнання і навчання. Не важливо, які саме знання дитина отримає протягом цього року, важливо, щоб сам процес їх отримання був у нього позитивно забарвлений. У самій дитячій природі закладено прагнення до пізнання, дорослим у цей період важливо лише його підтримати і допомогти йому розвинутися.
Згадайте свій стан, коли Ви йдете в новий колектив на роботу або просто опиняєтеся у новій, незнайомій компанії. Незважаючи на те, що ми, дорослі, ми завжди турбуємося, стикаючись зі змінами в нашому житті. А тепер уявіть, як шестирічці? Будьте готові до того, що його поведінка може різко змінитися. Наприклад, ще вчора така свідома, розважлива дитина може почати вести себе, як малюк. Проситися на ручки, просити погодувати його з ложечки. Це регресія - психічний захист. Так психіка дитини намагається впоратися із тривогою. При належній підтримці з Вашого боку, і головне, вашому особистому внутрішньому спокої і рівновазі, дитина досить скоро повернеться до свого звичайного стану. Також дитина може почати вести себе більш агресивно. Це теж може бути наслідком підвищення рівня тривоги або страху. Будьте терпимі і внутрішньо стійкі, щоб дитина могла відчувати у вас опору.
Діти не вміють конкретизувати, тому цілком конкретні причини небажання йти у школу вони можуть називати загальними фразами: «школа -погана», «вчителька - погана», «діти - погані»! Обов’язково поговоріть із дитиною і з'ясуйте, що саме погано у школі, або що такого робить або говорить учитель, діти і т.д.
Перед початком занять поговоріть з учителем і розкажіть йому про особливості характеру і поведінки вашої дитини. Це допоможе педагогу краще зрозуміти Вашу дитину і налагодити з ним хороші, довірчі відносини. Адже Ви знаєте свого малюка з народження, а вчителю для цього потрібен час. І, найголовніше, вірте у свою дитину і в себе, як у досить хороших батьків! Адже якщо Ви будете давати собі право на помилки, бути не ідеальними, то і Ваша дитина цього зможе навчитися. І не буде боятися робити помилки, без яких неможливий процес навчання, розвитку і досягнення успіху".
Фото: shutterstock
Читайте також
