Всі ми хочемо, щоб нас цінували, а наша праця викликала вдячність. Особливо ми вимагаємо цієї вдячності від своїх дітей. Та, на жаль, не завжди все стається лише за нашим сценарієм.

Олеся Імамова, автор статей, мама

Невдячні діти та їхні батьки

 Всі ми, батьки, боїмося, що діти виростуть невдячними, не цінуватимуть наш внесок у їхнє життя і чашку води теж не подадуть. 

 Однак діти сприймають світ зовсім інакше. Вони не розуміють, чому потрібно дякувати за їжу, одяг, освіту. Невже це не базові потреби, які батьки повинні задовольняти? Дитина щиро вважає, що для чого дякувати за те, що самим батькам і потрібно. Це ж вони зацікавленні у тому, щоб одягнути-нагодувати-вивчити.

 Насправді ж дитина розуміє, що таке «вдячність» із моделі своєї сім’ї. Якщо мама вдячна татові за допомогу, а тато мамі – за смачну вечерю, то дитина просто не може вирости невдячною у такому середовищі. Якщо з дитинства малюк бачить хороше ставлення батьків до бабусь і дідусів, то він у дорослому житті просто не розуміє, як може бути інакше.

Вдячність – це не те, що можна нав’язати, змусити відчувати. Вона або є, або її нема. 

 Але її можна закласти, якщо ви демонструєте повагу та розуміння до своїх батьків. Якщо ви постійно критикуєте їх, сперечаєтеся і сваритеся, не прощаєте їм давні образи, то ризикуєте, що колись до вас ставитимуться так само.

Вичавити вдячність?

 Батьки, виховуючи дітей, повинні розуміти, що ніхто їм нічого не винен. Ви можете витрясти з дитини зовнішню показову вдячність, але внутрішню не виб’єте ні погрозами, ні звинуваченнями, ні слізними проханнями.

Зовсім непродуктивно витискати з дитини вдячність, розпалюючи відчуття вини. 

 Історії про те, як малюк вам важко дався, як ви страждали, поки народжували, скільки ночей недоспали і серіалів недодивилися – залиште собі. Дитина ніколи не оцінить вашого подвигу, а ви взагалі перестаньте позиціонувати його як «подвиг». Все, що ви робили, було частиною вашого життя. Не треба свідомо чи підсвідомо вимагати за це вдячності. 

А чи повинна взагалі дитина бути вдячною – думка експерта

 Дитячий психолог Альона Скорик вважає, що дитина не повинна бути вдячною батькам. Зріла батьківська позиція не включає опцію виховання вдячності.

Альона Скорик – мама, автор статей, психолог

 «Я вважаю, що вдячність взагалі не можна виховати, адже це почуття, яке тільки можна зростити. Ми можемо створити підґрунтя своїм ставленням, прикладом, вдячністю до дитини і своїх батьків, до світу. Варто будувати з дитиною стосунки таким чином, щоб вона могла розслабитися, покластися на нас, відчувати себе у безпеці. І це основна функція батьків. Адже, як писав німецький психотерапевт Берт Хеллінгер, все те, що ми вкладаємо у дітей, вони віддають своїм дітям. Тобто це передається з покоління у покоління. Часто виникає проблема у самому способі мислення батьків. І це варто змінювати. Батьки повинні самі себе запитати, чому дитина їм щось винна?

 Умови зростання наших батьків не давали можливості для психологічної зрілості, яка виявляється у тому, що людина бачить світ більш об’ємно, може зважувати різні погляди і точки зору, різні емоції. Інфантильність – це інша сторона зрілості, коли людина бачить тільки одну реальність і знає лише одну правду. Коли дитина потрапляє у травматичні умови зростання, або сама про себе піклується чи її виховує вулиця, то нема можливості розслабитися. На психологічне дозрівання не вистачає ресурсу, коли вся увага сконцентрована на фізичному виживанні. У результаті дитина виростає фізично, але за рівнем психологічного розвитку залишається на підлітковому рівні. І тому у дорослому житті стає категоричною, егоцентричною і вимагає від інших вдячності та любові.

 Батьки зі зрілою психологічною позицією виховання розуміють, що, можливо, вони б і хотіли вдячності, але не для цього народжували дитину».

Як виховати вдячність

 Отже, якщо ви все ж таки хочете виростити вдячну дитину, то вам допоможуть такі поради.

1.  Не чекайте від дитини вдячності. Ця людська якість зрощується поступово. Однак, ви можете створити необхідні умови в сім’ї, завдяки яким дитина виросте вдячною
2.  Показуйте на власному прикладі. Будьте вдячні дитині, чоловіку, батькам, колегам, родичам, друзям і світу. Дитині насправді теж хотілося б почути від вас слова вдячності. Впевнена, вам знайдеться, за що подякувати.
3.  Навчіть дитину ритуалам вдячності. Удома, в садочку, у бабусі, у гостях малюк повинен вставати зі столу зі словом «дякую». Це просте, але дуже дієве правило. Згодом воно увійде у хорошу звичку.
4.  Завжди будьте вдячні своїм батькам. Навіть, якщо вам здається, що дякувати нема за що. Та вони подарували вам життя, і лише за це їм уже треба бути вдячним.
5.  Спробуйте перед сном подумати, за що ви вдячні. Знайти 5, 10, 20 причин подякувати собі, батькам, світу, вищим силам тощо. Можете таке практикувати разом із дитиною. З часом вона зрозуміє, що все не даність, а результат роботи.

 Дитина не народжується з опцією вдячності, яку в необхідний момент можна просто увімкнути. Зате її можна передати, зростити і розвинути. Тому, перш ніж вимагати вдячності від когось, спитайте себе, чи достатньо вдячні ви самі. 

Фото: depositphotos