Володимир - головний редактор редактор всеукраїнської газети «Початкова освіта», автор книг «Проекти. Початкова школа»,«Інтегровані уроки. Початкова школа» та багатьох цікавих дидактик «Словникові диктанти в малюнках»,«Досліди. Початкова школа»,« Кросворди на кожну тему тижня. 1 клас » тощо.
Він викладає у звичайній школі і "Школі супергероїв" - там, де важливо забезпечити дітям відчуття нормальності життя. Адже вчитися, робити домашку і виконувати завдання - дуже нормально для дітей.
Виховує доньку.
Сьогодні Володимир Алексєєв розповів нам про свою родину, роботу і місію.
Сім років тому
...запросив на перше побачення тендітну і одну з найкращих студенток університету — Вікторію. На четвертому побаченні запропонував одружитись.
Саме дружина стала тією єдиною і неповторною, завдяки якій я щасливий кожного вечора, прийшовши з роботи, чути «Тато, тато… Ура, тато прийшов.» чи щире «А ти забув маму поцілувати».
Сім'я та робота
Дружина учитель початкових класів та англійської мови. Це неймовірна синергія, особливість якої у відсутності «Та що твоя робота, ось я втомився так втомився». Коли ти знаєш, як це бути вчителем, на стільки це важка й емоційно затратна професія, то не виникає жодного бажання докоряти, доводити чи аргументувати, що в свою чергу перетворюється на взаємоповагу й розуміння.
Варто зазначити, що клімат у родині, між татом і мамою — це найголовніше і найперше, що впливає на виховання дітей.
Пояснення, розмови й обговорення формують знання, а власний приклад — духовність, що суттєво важливо для дитини від самого народження.
Виховання доньки
...стало свого роду способом нашого життя і маючи неабиякі результати намагаємось розповісти іншим, поділитися досвідом, адже кожному виховному моменту ми надаємо особливого значення, спостерігаємо, як донька реагує, які наслідки від того чи іншого «нововведення» у стосунках підростаючої особистості з мамою і татом.
Лиш після народження доньки мені, як татові, став зрозумілим сенс життя.
Ні, мова не про те, що живу заради доньки, це зрозуміло і так, але по порядку…
Повернення в освіту
Свого часу ми з дружиною вирішили, що тато вчитель — це пожиттєва благодійність і варто щось змінювати, достатньо й мами вчительки. Тому залишивши освіту (тоді вважав, що ніколи не повернусь) подався у приватні підприємці.
Успіх не довелося наздоганяти, адже коли ти живеш у маленькому містечку, єдиний вчитель-чоловік серед початківців, займаєш І місце у міському «Учитель року» — то кожен перший про тебе знає, тому відкриття магазину рукоділля стало окремим заголовком у місцевих газетах.
Так тривало 1,5 року, до моменту, коли постало питання «нашій родині тісно у цьому містечку».
За два дні (буквально) справу було закрито, з магазину відгружені останні валізи і ми вдивлялися у вікно авто, яке мчало до Києва, в невідоме, нестабільне, незрозуміле, лячне майбутнє…
І я знову вчитель початкових класів у центральній школі Києва, по сумісництву вчитель у «Школі Супергероїв» при лікарні ОХМАТДИТ, а згодом редактор всеукраїнської газети.
А як же моє призначення в житті?
Освіта — це і є моя місія, і вона має чітко окреслене підґрунтя: я і тільки я маю прикласти максимум зусиль не для того, аби дочка мала все необхідне (матеріальне), а для того, щоб дочка, востаннє закривши за собою двері дитинства продовжила шлях в освіченому, розумному, відповідальному суспільстві.
Саме я відповідаю за суспільство, в яке відпускатиму свою доньку.
Залишити після себе великі рахунки у банках не означає, що прожив життя для дітей. Залишити відбиток людяності, доброти й любові у суспільстві — це і є кредом, девізом, метою, принципом у питанні «що для вас бути татом».
Фото: семейный архив
Читайте також
