Я знаю про буллінг не з книжок… Адже я і сама була буллером в дитинстві. Цю історію іноді переповідала працюючи з навіженими підлітками, влаштовуючи щось на зразок «терапії анонімних алкоголіків», іноді це спрацьовувало краще ніж повчання в дорослих в «білому пальто». Я уявляю що вони відчувають, бо відчувала подібне, а ще я можу пояснити чому в певний момент зрозуміла - буллінг- це погано. Можливо комусь це допоможе зрозуміти, як подолати буллінг в дитячому колективі і як допомогти булеру і його жертві.
Ми - зграя
Отже, нам по 11 і ми зграя, хоча до 5 класу ми були милим дитячим колективом. У нас була дуже чуйна перша вчителька довкола якої ми гуртувались немов курчата і яка вправно розрулювала усі конфлікти, а часом і попереджала їх. Якось хлопчик з нашого класу під час уроку замочив штани. Нас швидко вивели в інше приміщення, йому надали допомогу, викликали його батьків, щоб ті принесли змінний одяг і забрали його додому, клас прибрали, а з нами провели бесіду, щоб про те що сталося ніхто не згадував, не сміявся і не дражнився, бо таке може трапитися з кожним. І ми так і зробили. Але в 5 класі нашим керівником на два роки стала вчителька, яка рахувала дні до виходу на пенсію і нами особливо не цікавилася. От тут і почався треш. Не могла зрозуміти, що зі мною коїться, але в той час наче сто чортів заполонили душу. Чому у вихованої чемної дівчинки з порядної родини педагогів раптом виникає непереборне бажання матюкатися? Або йдучи по коридору копнути смітник так, щоб той перекинувся? Або розмалювати стіни в туалеті… Чому ви думаєте, що я хороша? А може якраз навпаки? Мої однокласники відчували щось подібне, і в той час ми почали перетворюватися на дику зграю. Ми круті, зухвалі, і ми впевнені, що нам можна все. Ми готові випробовувати на міцність цей світ і нерви дорослих. І ми не потерпимо тих, хто піде проти нас.
Як обирають жертву
Ми дражнили Катю. Бо вона була ну зовсім дивна. Ну як нормальна дівчина може носити цю жахливу шерстяну бабусину спідницю зі спортивками? І треба їй негайно повідомити про це.
Ми дражнили Макса. Бо його мама була вчителькою математики і частенько замість малювання, праці, фізкультури влаштовувала нам додаткові заняття зі свого предмету чим дуже засмучувала. «Ти винен, бо твоя маман нас вже дістала!» А ще він завжди був прилизаний, в костюмі, сидів у кутку читаючи книжку і не долучався до нашої зграї. А коли ми одного разу вирішили прогуляти урок усім класом, відмовився – мовляв :«Не хочу, щоб мою маму насварили через це!». Ну як такого не цькувати? Хоча він особливо не реагував на наші кпини.
А ще ми дражнили Аню. Бо якось усім класом вирішили не готувати домашку з англійської. Вже на пригадую, чому ми воювали з вчителькою, але вона нам усім вліпила двійки. Крім Ані. І аргументувала це так: «Ви усі безсовісні. І лише Аня підійшла до мене перед уроком і сказала: Вибачте, я така свиня, я вчора дивилась телевізор і не зробила уроки, я наступного разу підготую». Ах ти ж зрадниця! Ну сама винна, будеш тепер «свинею» до випуску.
Ці бурхливі пристрасті вирували, і не було поруч жодного дорослого, хто б втрутився і захистив жертв чи втихомирив «зграю». Було солодке відчуття безкарності, вседозволеності, вищості а головне правоти. Вони ж самі винні!
Як усе змінилося
Все почало змінювалися в 7-8 класі. Так само раптово світосприйняття почало змінюватися, емоції вщухати, бажання зробити щось скажене - теж. У той період подивилася фільм «Володар мух» і раптом відчула огиду до себе самої і до всього того, що робила наша зграя. Межа, що робить нас людьми, а не звірами дуже тонка, і якщо вчасно не спинитися, то можна перетворитися на потвору. Пильніше придивившись до життя наших вигнанців, я з’ясувала багато такого, чого не помічала раніше.
Наприклад у Каті батько-тиран, який бачачи, що дівчина підростає красунею –(блакитноока блондинка з дуже жіночними формами) вирішив, що вона потенційна повія і змушував її вдягатися як опудало. Звідти й допотопні спідниці. І тут уже не Катю треба травити, а її татуся якось провчити. А оскільки добратися до нього ми не можемо, то треба б хоча б потоваришувати з Катею, відпросити на шкільну дискотеку, перевдягти в туалеті в свою сукню. Нехай відчує себе принцесою.
Макс? А його в купі з молодшим братом взагалі одна мама виховує, тато десь завіявся. Мабуть їй дуже важко, а він схоже дуже її любить, раз так хвилюється, щоб не сварила її шкільна адміністрація зайвий раз. А якось зустріла його поза школою в дуже стильній рокерській чорній кенгурушціз написом «Металіка» і раптом з’ясувалося, що у нас спільні музичні смаки. А ще він виявися до біса розумним і цікавим співрозмовником. Він так ніколи і не намагався влитися в зграю, але ми дали йому спокій і дозволили бути тим, ким він є.
У Ані все взагалі було сумно. Батьки розлучилися, мама вийшла заміж вдруге, лишивши доньку під опікою старенької бабусі й дідуся.
Раптом стало помітно скільки горя у житті кожного, скільки дивних і несправедливих речей довкола коїться. Так у нашій зграї виникла думка, навіщо взагалі, воювати з однокласниками? Ми ж один колектив, і наче по одну сторону барикад. Може воювати з кимось іншим?
Шукаємо ворогів деінде
З учителями наприклад. Он історик явно занижує оцінки одному з нашої «зграї». Влаштуємо акцію протесту. І будемо збирати підписи в учнів з інших класів! А трудовик? Ну яке він має право відправляти нас у підвал перебирати моркву? Мають, як мінімум, попередити, щоб взяли рукавички і змінний одяг! Ох ці дорослі, воювати з ними – роботи непочатий край. Або з паралельним А-класом (щось дуже вже вони зазнаються). А у нас хлопці краще в футбол грають. Треба влаштувати змагання між класами.
Хлопці нехай грають, а ми будемо вболівати і так голосно верещати, що усім вуха позакладає. А ще, можна дражнити їх воротаря, щоб м’яча пропускав. А своїх ми не дражнимо. І іншим не дозволимо.
Авторитетний дорослий поруч
В той же період наша класна керівниця вийшла на пенсію. І нас, як особливо важких і некерованих, передоручили учителю фізики. Він був дуже крутий. Вдома у нього був комп’ютер і телескоп (це в середині 90-х). Він міг запросити додому увесь клас дивитися ввечері на зорі. А його свята дружина, щоразу усміхалася дістаючи сервізи і розливаючи 20 горняток чаю. Він міг принести велетенську коробку винограду з власного саду і пригостити весь клас. А ще влаштовував нам уроки етикету на тему, як правильно запросити дівчину на танець. І коли з’явилось відчуття, що поруч є хтось дорослий, надійний, і що він нами цікавиться, чудити ми стали значно менше.
Як склались долі
З тих пір пройшло дуже багато років. До 11 класу ми еволюціонували в цілком притомний колектив.
У Каті помер батько. І хоч подія ця була здавалось би сумною, але звільнившись від домашньої тиранії вони з матір’ю ніби розцвіли. Катя перетворилась на справжню красуню, згодом дуже вдало вийшла заміж. Гадаю, доля так компенсує їй травми дитинства. І я щиро тому радію.
Макс так і лишився людиною трішки не від світу цього. Але став непоганим програмістом. А коли почалася війна – пішов воювати добровольцем і перекваліфікувався в парамедики. Минулого року відвідувала його тренінг з домедичної допомоги.
Аня вийшла заміж, народила сина і її інстаграм переповнений родинними фотками. А ще вона завжди лайкає мої фотки.
Найдивніше те, що з багатьма однокласниками стосунки поступово стали прохолодними, але не з цією трійцею. Мені досі дуже соромно, що колись я псувала їм життя. І радію, що вони пробачили, і не тримають зла.
Які висновки з цього?
- Буллінг найчастіше трапляється в дитячих колективах 11-13 років – коли «бушують гормони», відбувається статеве дозрівання і підлітки починають чудити, бо не в змозі себе опанувати.
- Буллінгу часто зазнають ті, хто не може себе захистити, дати достойної відсічі. Ті, хто з якихось причин не вписується в дитячий колектив, є інакшим.
- Буллінг не можна ігнорувати. Безкарність породжує оманливе відчуття власної всемогутності. Непокаране зло множиться. Але працювати варто і з буллером і з жертвою.
- Вчителі можуть самі провокувати буллінг, якщо протиставлять дитину колективу – ви погані, а вона хороша. Цього не можна робити ні в якому разі.
- Буллінгу може не бути, якщо поруч з дітьми є авторитетні дорослі які тримають руку на пульсі, уважні до колективу і попереджають конфлікти і проговорюють все, що трапляється.
Як допомогти буллеру
- Буллера варто пробувати зрозуміти. Іноді це дитина, що має забагато зайвої енергії, яку не знає куди подіти.
- Кращі ліки від буллінгу – розвиток емпатії. Допомогти дитині знайти відповідь на питання:«Чому мені хочеться цькувати когось?». Запропонувати придивитися ближче до того, кого хочеться цькувати, чому він відрізняється від інших і що за цим стоїть. Часто буллер – це дитина що заплуталась і сама через відсутність життєвого досвіду ще не може зрозуміти себе, своїх почуттів. Діти з маніакальною злістю і бажанням завдавати біль свідомо, бо чужі страждання для них насолода, трапляються не так часто, і потребують фахової допомоги. А от діти що не усвідомлюють до кінця того що коять, більше.
Чи всі можуть перерости вік буллерства і усвідомити свої помилки? Не завжди. Тому добре, коли поруч є хтось, хто може створювати рамки.
Фото: depositphotos
Читайте також
