Дітям необхідні межі, рамки, щоб знати, що можна, а чого не можна, і розуміти, як поводитися у соціумі. Якщо ми їх не позначимо, то дитина намацуватиме їх сама шляхом спроб і помилок. А це може дорого коштувати всій родині.

Що таке самостійність

Самостійність як властивість особистості передбачає:

1. по-перше, незалежність, здатність самому, без підказки ззовні приймати і впроваджувати в життя важливі рішення;
2. по-друге, відповідальність, готовність відповідати за наслідки своїх вчинків;
3. по-третє, переконання в тому, що така поведінка соціально можлива і морально коректна.

Природно, що всі ці характеристики взаємопов'язані, оскільки відсутність будь-якої з них неминуче деформує ціле. Так, розвинене почуття особистої відповідальності, накладаючись на нерішучість, позбавляє людину здатності діяти, прирікаючи її на постійні сумніви та болісне почуття провини за бездіяльність.

Вікові норми обмежень

• До 12-18 місяців ми допомагаємо дитині пізнати, що таке гаряче, гостре та небезпечне для життя в межах знайомого місця (будинку та квартири). Варто пам'ятати, що у дитини немає причинно-наслідкових зав’язків у цьому віці. І вона не зможе самостійно прорахувати, що, наприклад, падіння зі стільця небезпечне (навіть якщо знає, що впасти з ліжка - боляче). Перша «свобода», яку отримує дитина в цьому віці – це свобода рухів. Але відразу виникають і обмеження: ми говоримо «не можна».
• До 3-4 років дитина має знати, що існують небезпечні люди та краще мати близьке спілкування з обмеженою кількістю. Прагнення до свободи та самостійності формується до трьох років, коли дитина починає усвідомлювати своє «Я» - звідси й перші протести: ні, не хочу, не буду!
• До 7 років дитина має усвідомити обмеження в рамках норм спілкування з дорослими, з однолітками та з правилами етикету. Наступний етап «боротьби за незалежність» – сім років: змінюється соціальна ситуація – дитина йде до школи і хоче бути дорослою.
• До 14 років - болісна реакція на обмеження щодо власних бажань. І, нарешті, найважливіший рубіж – це підлітковий вік, коли особиста свобода виходить для дитини на перший план і вона готова активно відстоювати її всіма правдами та не правдами. Саме в цей період багато батьків починають гнути свою лінію, різко смикати дітей і у відповідь отримують бунти, конфлікти, запеклий опір, зіпсовані стосунки.

Наостанок, хочу підкреслити, що потрібно навчити дітей мріяти і діяти рішуче, підтримувати їх на тому шляху, який вони обрали самі. І допомагати не падати духом, якщо вони припустилися помилки, розчарувалися у своєму виборі та шукають нову мету.