Фільм викликав бурхливу реакцію і безліч відгуків як професійних критиків, так і простих громадян, (для яких, власне, він і знімався). Одним фільм дуже сподобався, інші його різко розкритикували. Але фільм варто подивитися, хоча б для того, щоб скласти власну думку про нього.
Квитки на фільм довелося замовляти заздалегідь. Зал кінотеатру ТЦ на Оболоні був повністю заповнений глядачами, хоча, на українських фільмах, так буває далеко не завжди. Публіка, також була дуже різна, а не звична при подібних обставинах, жменька цінителів історії які «в темі».
Сильні сторони фільму
- Здатність викликати сильні емоції. Дуже добре показано, як і чому мирна людина може змінити свої погляди пацифіста і взяти в руки зброю. Як тоді, так і тепер;
- Красиві костюми, інтер'єри, красиві люди і одухотворені обличчя в кадрі;
- Вдалий музичний ряд;
- Оригінальне зображення ворога. Зокрема - командир Червоної армії, затятий українофоб Михайло Муравйов. Він не викликав страху, швидше зневагу і огиду. Другий раз, після «Шляхетних бродяг», побачила подібне зображення ворогів в нашому кіно. Хоча, формат фільму зовсім інший, але ідея та ж.
- Відсутність відвертих натуралістичних кривавих сцен - можна дивитися з дітьми і не хвилюватися, що вони злякаються чогось.
Недоліки фільму
Можна багато писати, що було не так, і що варто було б зобразити інакше. Монтаж, постановка бойових сцен, сценарій - все можна було б зробити краще. Хотілося б, щоб особистості головних героїв розкрили більш докладно, - хоча б трійку друзів. Ну і жіночі персонажі, радують тільки красивими очима і розкішними вбраннями. Гра інколи занадто театральна, окремі діалоги штучні.
Не зовсім зрозумілим залишився задум про діяльність контррозвідки УНР, що це були за таємничі документи.
Чоловіча аудиторія частіше помічає ляпи в бойових сценах: холості патрони в кулеметній стрічці, недостатня кількість бруду і поту, неминучих в умовах окопної війни тощо.
Деяким фільм видався надто тужливим. Але історію не перепишеш. Хоча, хто знає, як правильно потрібно створювати правдиві образи інтелігентних студентів і гімназистів без бойового досвіду, але з почуттям власної гідності і презирства до ворога?
Але незважаючи ні на що, фільм мені сподобався. Хоча, звичайно, авторам є куди рости і вдосконалюватися.
Так у чому ж його секрет?
Фільм дійсно чіпляє і розбурхує емоції. Страшно і сумно, коли вмирають молоді люди, яким ще жити і жити. Сумно, тому що це не вигадана історія. Той же персонаж Пипський - реальний хлопчисько-гімназист, якому на момент розстрілу було всього 14 років. І він дійсно співав гімн, дивлячись ворогу в обличчя.
По буднях на фільм приходять старшокласники - адже для них подібні фільми - альтернатива нудним підручниками, які дають знання історичних фактів але не здатні викликати емоцій: любові, ненависті, співчуття. За словами співробітників кінотеатру, дівчатка зазвичай виходять заплакані. Хлопці - похмурі.
Після завершення фільму глядачі аплодують. Ті, хто з необережності приходять з відром попкорну - то так і виходять з ним із залу.
Якщо відкинути всі технічні недоліки, які сприймає розум і залишити тільки почуття і емоції то це фільм не про події столітньої давності, а про нас нинішніх. Дівчаткам завжди шкода красивих героїв, які могли б бути їх коханими. Хлопчикам - важко усвідомлювати що це їх однолітки. Батькам хочеться пишатися розумними і красивими синами, а не ховати їх. Хочеться, щоб цього ніколи не повторювалося, але поки не виходить.
Пару років тому, під час декомунізації, доводилося чути: «Ось все життя прожили на вулиці комсомольців. А тепер перейменували в якихось героїв Крут. А хто вони такі?». Ось фільм і пояснює всім, хто такі герої Крут і чому вони герої.
Тому йому можна пробачити і рваний монтаж, і холості патрони.
Фото: офіційна група фільму в facebook.
Відео: YouTubе
Читайте також
