Українка, киянка, лекторка: чому використання фемінітивів - це важливо?

Фемінітіви звучать красиво і ідеально підходять нашій українській мові. Спеціалістка з прав людини красиво розповіла про те, що означають фемінітіви для неї.

Незважаючи на те, що суперечки з приводу використання фемінітивів в українській мові потихеньку вщухають і жіночі варіанти професій стають все більш звичними, є ще люди, які не усвідомлюють важливість цього питання.
Історично склалося, що раніше в певних професіях не було жінок. Не тому, що вони не хотіли або не могли, а в силу того, що патріархальне суспільство було влаштовано за іншими законами. Але сьогодні суспільство змінилося - жінки можуть займати будь-які посади, працювати в будь-яких сферах і керувати державами. Логічно, що мова буде змінюватися, щоб правильно відображати життя. Тому дуже важливо використовувати жіночий рід в професіях, щоб дівчатка знали, що вони можуть бути, ким захочуть. А ще це дійсно зручно і красиво.
Лілія Антонюк, спеціалістка з прав людини, написала, що особисто для неї означають фемінітіви.

Лілія Антонюк, спеціалістка з прав людини ГО "Жіноча Ліга"
 

Я українка. Не українець. Українка.
Я киянка. Не киянин. Киянка.
Коли я навчалась у школі, то була ученицею. Не учнем. Ученицею. А в університеті студенткою. Не студентом. Студенткою. Під час щоквартальних звітних виступів у музичній школі мене представляли як піаністку. Не як піаніста. Як піаністку. До речі, я щосили намагалась примусити себе ходити на заняття хорового мистецтва, але співачка із мене, м’яко кажучи, «не дуже». Тому займалась фольклористикою та народними співами натомість.
Моя мама та бабуся - учительки. На мій великий сором, я не пам’ятаю імені своєї першої учительки. Можливо це пов’язано із тим, що 1-й та 2-й класи я закінчила за один рік, а в 3-й пішла вже у Києві до нової учительки з новим колективом.

Наразі я є хрещеною матір’ю чудової дівчинки. Її мама закінчила медичний коледж і здобула професію акушерки-медсестри. Не медбрата. І акушерів у нас зустрінеш не часто.
Вас щось дивує у словах «українка», «киянка», «учениця», «студентка», «піаністка», «співачка», «учителька», «акушерка», «медсестра»? Вони ж такі звичні та рідні з дитинства.
Чому ж тоді значний супротив і досі викликають «Президентка» і «директорка»; «менеджерка» і «спеціалістка»; «журналістка» і «видавчиня»; «біологиня» і «мисткиня»; «зварниця» і «інженерка»; «снайперка» і «боксерка»? У чому різниця? Тільки у тому, що наразі жінок-представниць цих професій/посад не дуже багато?
Повірте, ми рухаємось семимильними кроками і жодні «скляні стелі» чи «липкі підлоги» нас вже не зупинять.
Поваги нам усім.

фото: depositphotos

Читайте також

Про жіночий (само) сексизм: знецінення, обмеження та інші наслідки традиційних установок

Фемінізм: привід для іронії vs спосіб змінити світ на краще

Нове на сайті