Альона Романюк, Медіаконсультантка, редакторка інформаційної кампанії "По той бік новин"

Знаєте, скільки зараз інформації у світі? Вчені із Digital Universe підрахували, що у 2020 році її буде 40 зетабайт. Величеньке число, чи не так? Якщо спробувати перевести на зрозумілі для нас об’єми, то уявіть: весь-весь пісок з усіх пляжів світу зібрали до купи, а його все одно менше, ніж інформації у світі. 

Знаєте, скільки у вашому телефоні пам’яті? А скільки було два роки тому? А чотири? Отож інформація подвоюється кожні півтора-два роки. Тільки подумайте: зараз людина отримує більше інформації за один день ніж у  17 столітті за все життя. Зараз на нас сипляться інформаційні дані звідусіль, накочуються лавиною. Щоб вижити і комфортно себе почувати, потрібно вміти протистояти маніпуляціям і дотримуватися інформаційної гігієни. 

Прості правила медіаграмотної людини

1. Є кілька простих правил, які допомагають не потонути в цьому інформаційному потоці. Вони підходять як для дітей, так і для дорослих. Давайте пригадаємо їх разом:
2. Завжди потрібно йти за першоджерелом і ставити питання: а звідки я дізнався/дізналася про цю інформацію? Хто це сказав/повідомив першим? 
3. Окремо звертайте увагу на те, що читаєте або дивитеся. Чи можна довіряти такому джерелу? Воно достовірне? А може, упереджене? А може, видає власні думки за факти?.. 
4. Звертаємо увагу на дату: коли опубліковано новину? На скільки вона релевантна зараз? 
5. Чи можемо ми визначити автора? Чи публікував цей автор ще якісь статті? Якщо автора немає (або є «люди говорять», «подруга сказала», «вчені дослідили»), – то такому матеріалу вірити не варто. Також дивимося, чи є контакти редакції, наприклад, на сайті. Якщо немає, краще не вірити такому виданню.
6. А про що цей матеріал? Спробуйте передати суть одним реченням. А тоді задумайтеся, чи може це бути брехнею? А правдою? Поставте собі запитання: а що мені відомо про це?..
7. І знову повертаємося до думок та фактів. Хто коментує ситуацію? Чи знаємо ми цього експерта? Чи чули про нього раніше?
8. Слідкуйте за емоціями. Чи викликає ця новина у вас гнів, злість, сміх? Якщо так, зупиніться перед тим, як поширювати її.

Основне правило: якщо новина викликає емоцію, то потрібно відправити цю новину у такий собі «карантин». На 10 хвилин відмежуватися від цієї інформації: не лайкати, не поширювати, піти випити чаю або кави і обійняти малечу. Справа у тому, що у нас є два типи мислення: раціональне та емоційне. Ми можемо бути ерудованими, критично мислячими та всебічно розвиненими. Але це діє рівно до того часу, поки у нас не включилися емоції.

Емоційність – головне знаряддя маніпулятивних технологій.

Через 10 хвилин, коли ми заспокоїмося, можна прочитати цю новину ще раз і поставити питання, які описані вище.  

Дітям деколи важко пояснити, що таке маніпуляції і як вони працюють. Але давайте спробуємо визначити кілька основних пунктів, які впливають на наше сприйняття інформації. 

Більше про реакції на емоційно заряджені новини читайте тут.

Техніка «Опиши собачку»

Запитайте дітей,  яка  перша асоціація  виникає, коли ви скажете слово «собачка». Попросіть дитину описати, як вона бачить собачку, запитайте про колір, розмір та інші зовнішні прикмети. Дитина може назвати свою улюблену породу або героя із мультика. А може сказати, що це знак @ на клавіатурі. Розкажіть, що ви уявляєте, коли бачите собачку, і поясніть, що буває так, що люди говорять одне і те ж слово, але вкладають у це слово інше значення. У когось собачка буде рудий кокер-спаніель, у когось – біла болонка, а у когось – німецький дог. 

Через таку особливість нашого сприйняття часто виникають непорозуміння. А недобрі дядьки й тітки використовують те, що ми вкладаємо в одне і те ж поняття різні значення, щоб поширювати неправдиву інформацію. Тому потрібно перепитувати, що саме людина має на увазі, не соромитися перечитувати матеріал або казати: “цікаво, а що журналіст/редактор/блогер мав на увазі”. 

Все розглядаємо у контексті

Важливо пояснити дітям, що є думки і факти. Наприклад, дитина народилася у 2010 році – це факт. А те, що це був найкращий рік у житті – це судження. Пояснимо: це був найкращий рік для вас, коли народився ваш улюблений малюк, але для когось цей рік був не надто вдалим. Приведіть ще один приклад. Стіл – який він? Круглої чи квадратної форми? Білий, чорний чи коричневий? Запитайте,  чи високий стіл? Поясніть, якщо дивитеся на нього ви, то стіл не надто високий. А якщо на стіл дивитиметься кішка або хом’ячок, то стіл просто велетенський. Зробіть висновок: усе потрібно розглядати у контексті. Немає абсолютного добра чи абсолютного зла. 

Напівправда як метод маніпуляції

Запитайте дитину, чи часто він/вона говорить неправду. А її/його друзі? Запитайте, звідки знає, що вони говорили неправду? Розкажіть, що дитина дуже кмітлива, адже змогла розпізнати брехню. Дорослим часто це не під силу. Чому? Бо в інформаційному світі використовують цікавий прийом, який називається напівправда. Ті, хто брешуть або поширюють неправдиву або перекручену інформацію, не просто видумують все, а беруть справжній факт або подію (або справжніх людей), тобто те, що уже існує. Навколо цього існуючого факту придумують щось, чого ніколи не було. Таким чином змішують брехню та правду і відрізнити, де ж людині можна вірити, а де ні, стає набагато складніше. Такий прийом називається напівправдою. Саме тому перевіряти потрібно кожен факт і кожен вислів. Але перш, ніж почати перевірку, потрібно запитати: а що з цього мені достеменно відомо? Що невідомо взагалі? Яку інформацію і яким чином найлегше перевірити? А що перевірити не вдається взагалі?..

Кому належать медіа

Розкажіть дитині, що ми усі отримуємо інформацію із медіа. Це може бути телевізор (запитайте, на якому телеканалі дивляться новини бабуся або дідусь), Інтернет (а які канали дивиться дитина на Youtube?), радіо (яке радіо слухає тато або мама дорогою на роботу?). Окремо є багато-багато сайтів в Інтернеті, на яких мільйони новинних повідомлень на добу. Поясніть, що більшість медіа комусь належать. Наприклад, кожен телеканал має свого власника (окрім Суспільного ТВ), і часто цей власник впливає на роботу редакції (людей, які працюють над тим, щоб донести повідомлення до нас). В результаті ці новини нам розказують так, як комусь вигідно, а не так, як сталося насправді. Наведіть приклад із склянкою, у яку налито пів- склянки води.  Поясніть, один канал (або медіа) може сказати, що склянка наполовину повна і це велика перемога для нас. Інше медіа може сказати, що склянка наполовину порожня і це велика зрада. А насправді є півсклянки води. Це факт. А порожня чи наповнена вона – це уже судження і емоційне забарвлення. Саме такими підходами формують наше сприйняття різних подій. 

Спробуйте пограти з дітьми і знайти разом власника медіа. Це можна зробити на сайті ЗМІ, яке вас цікавить. Зайдіть на сайт, знайдіть вкладку “Структура власності” і завантажте документ. Часто ця інформація подана внизу сторінки маленьким шрифтом. Після відкриття файла знайдіть “Кінцевий бенефіціар” – це і буде власник ЗМІ. Перевірте цю інформацію на різних сайтах різних телеканалів або друкованих видань. Якщо медіа не відкриває цю інформацію, то краще такому медіа не довіряти. 

Так само, як і не варто довіряти медіа, на якому немає контактів редакції (окрім електронної пошти). ЗМІ, які дорожать своєю репутацією, завжди показуватимуть імена головного редактора та журналістів, деколи навіть із їхніми фотографіями. Крім того, ви знайдете на сайті інформацію, де знаходиться редакція, номер телефону, а деколи посилання на соціальні мережі журналістів та авторів. 

фото: depositphotos