Это второй материал с Татьяной на нашем сайте. Первая часть касалась перспектив НУШ и реальных изменений, которые уже происходят в столичных школах.
Вторая часть целиком посвящена ответам на сложные вопросы, которые часто возникают и у родителей, и у учителей. Нам всем важно получить на них экспертные ответы. Вопросы задавала наш постоянный автор и эксперт Мирослава Макаревич.
Тетяна Шкурова, заступник директора Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Київської міської державної адміністрації
Є така дуже популярна книжка відомого психолога, педагога Людмили Петрановської «Що робити, коли...», яка допомагає дорослим й дітям на прикладі конкретних ситуацій не розгубитися, знайти правильний вихід з різноманітних складних ситуацій, які можуть трапитися в житті кожної людини.
За таким принципом ми вирішили продовжити нашу бесіду з Тетяною Іванівною Шкуровою, яка має величезний досвід у вирішенні різних типових ситуацій у вимірі «дитина-батьки-вчитель-школа».
Отже, що робити, якщо…
...вчитель публічно під час уроку морально, психологічно тисне на дитину?
Це аксіома: батьки, вчителі, якщо вони дізналися, що таке робить вчитель або колега, мають про це заявити, повідомити директору навчального закладу, завучу. Якщо немає адекватної реакції з боку адміністрації, проблема не вирішується, тоді слід звертатися – до нас, до нашого департаменту освіти.
Ми на такі сигнали реагуємо, їх дуже ретельно розглядаємо. Дитину треба однозначно захищати й відразу. І це мають передусім робити батьки. Між батьками та дітьми має бути довіра!
З перших соціальних зв’язків із суспільством: чи у дворі, чи у садочку, чи у школі – батьки мають бути поруч, розумно впливати на ту чи іншу ситуацію. Минулого навчального року нашим Міністерством освіти і науки України за підтримки нашого Департаменту освіти і науки м.Києва були організовані дуже цікаві зустрічі з Ніком Вуйчичем (австралійським мотиваційним оратором, меценатом, письменником, батьком двох синів.
У Ніка синдром тетра-амелії – рідкісне спадкове захворювання, що призводить до відсутності чотирьох кінцівок, – прим.ред). Він провів дві великі зустрічі окремо з дітьми та з педагогами і батьками у Київському Палаці дітей та юнацтва. Коли я слухала Вуйчича, то спостерігала, яким він однаково щирим був з дитячою і з дорослою аудиторією, дуже багато вкладав у свої розповіді. Але справжньою щирістю й відвертістю йому відповіли діти. Дорослі трохи інакше реагували…
І батькам, і вчителям конче потрібно бути щирими, щоб у відповідь отримувати таку саму щирість від наших дітей!
Інколи емоції через різні об’єктивні причини беруть гору, якісь речі ми починаємо сприймати паралельно, краєчком вуха… Але так важливо бути уважними до дітей, до певних тональностей й ноток, які викликають тривогу та збентеженість.
Сьогоднішній дитячий світ має інші можливості, цікавості, забезпеченості порівняно зі світом дитинства попередніх поколінь, проте сучасний світ відзначається більшою жорстокістю, зневагою, аморальними нюансами, які важким тягарем лягають на плечі наших дітей…Пам’ятаємо про це!
... коли спостерігаються булінг (цькування) серед учнів й безпорадність батьків?
Через засоби масової інформації було оприлюднено дуже багато хрестоматійних прикладів проявів булінгу. На жаль, жертвами булінгу стають й учні, й вчителі. Це прояви невиправданої агресії.
В школі в першу чергу з цією проблемою треба звертатися до психолога. Але треба розуміти, що навантаження у психолога в школі неймовірне. Коли психолог отримує сигнал від вчителя, дитини чи від батьків, він має почати працювати з проблемою, з класом.
На індивідуальну роботу з дитиною психолог має отримати дозвіл батьків через неповноліття дитини. Є ще в нашій школі така посада як соціальний педагог. Таким чином, психолог, соціальний педагог, директор, класний керівник, вчитель - предметник мають якомога швидше обговорити ситуацію, а психолог має надати парадигму певних кроків для всіх учасників ситуації.
З мого досвіду, а я дуже часто буваю у школах й часто працюю саме з такими критичними ситуаціями, на жаль, у більшості випадків психологи не роблять комплексних кроків. І все зводиться до «проблемності» дитини, її поведінки. Дуже важливо пам’ятати: у нас, дорослих, у батьків, у вчителів є єдиний інструмент впливу на дитину – СЛОВО. Якщо ми дозоляємо собі «руки», «ноги», ми ніколи не матимемо позитивного результату у вихованні.
Якщо вчитель крім літературного шанобливого слова до свого учня, навіть коли цей учень поводить себе не дуже коректно, замість слова співчуття та розуміння дитини, знаходить інше слово, з цього моменту вчитель втрачає себе як вчитель. І це говорить про професійне вигорання.
Якщо школа у будь-якій конкретній ситуації безпорадна й не здатна протидіяти булінгу, батькам необхідно звертатися до районного управління освіти, Департаменту освіти і науки КМДА, тобто до нас.
... якщо вчитель навмисно занижує оцінку та змушує ходити на платні додаткові уроки?
Це проблема, з якою ми ведемо непримиренну боротьбу. На жаль, вона має дуже глибокі корені. За такі речі можна розплатитися і посадою вчителя, і своїм добрим ім’ям. Деякі мабуть будуть сприймати мої слова як моралізаторство, продовжуючи примусово заганяти дітей на додаткові уроки за 20 євро за годину, як це, наприклад, протягом років відбувалося в одній з київських шкіл.
Вчителі й школа – це не окремий вимір у нашій країні. Це просто одна з частинок нашого суспільства.
Вчителі, які працюють у державних школах, у другій половині дня можуть працювати у приватно з метою покращення свій матеріального стану. Якщо вчитель хоче додатково заробити, є поняття «додаткові освітні послуги». Безумовно, викладач не отримує таких грошей, як він отримує у такий спосіб. Але… Мова про дитину, ми ж породжуємо порочне коло. Не можна експериментувати з самооцінкою дітей, коли діти відчувають й знають причини несправедливого оцінювання їхніх знань, несправедливих порівнянь з іншими учнями.
Минулого навчального року у нас були звільнені директори шкіл, заступники з навчально-виховної роботи, вчителі…
З іншого боку, сьогодні суспільство демонструє певну зневагу до педагогів нашої країни. Не виступаючи адвокатом, хочу підкреслити: у нас величезна кількість гідних високоосвічених педагогів. У Києві є тисячі моїх колег, які можуть претендувати на таке патетичне звання, як «Гордість країни», тому що вони дають прекрасну освіту нашим дітям. Наприклад, середній бал по ЗНО 2017-2018 рр. з математики був досить низьким, але в той самий час протягом цього навчального року ми вперше вибороли друге й перше місця на міжнародній олімпіаді з математики. Й це українські – київські діти! І це не приватні уроки, а це щоденна робота справжніх, відданих справі, фахівців.
Зарплата в конвертах… Школа – частина нашого неправедного буття. Коли ми боремося з цим явищем, маємо боротися повсюди. Вчителі – живі люди, які думають, чому лікарям можна, чому високопосадовцям можна, а як нам вижити на три тисячі гривень?! Проте вчитель не може! Бо які уроки отримуємо у дитинстві від вчителів та батьків, такими й будемо дорослими, таким буде наше з вами майбутнє.
... якщо високопосадові батьки принижують вчителя, а адміністрація не в змозі захистити свого працівника?
В цьому випадку я б порадила вчителю спілкуватися з такими батьками виключно в рамках службових відносин. Завдяки інтернету, різним сучасним каналам комунікації вчителі дозволи собі перейти межу службових стосунків з батьками. Вони перейшли на певні особові стосунки. А ці стосунки розвиваються. Коли ви перейшли межу, повернутися попередній в статус не завжди вдається...
Якщо поруч навчається дитина з особливими потребами, які рекомендації батькам з двох боків можете дати? Про тонкощі інклюзивного навчання.
Сьогодні ми відчуваємо певний прорив. Наша освіта, й наше суспільство в цілому, робить серйозні кроки в контексті інклюзивного навчання, тобто повертаємо дітей з особливими потребами у заклади освіти, у товариства їхніх однолітків. Це одна з найголовніших засад гуманізації нашого суспільства.
Маю гіркий досвід спілкування з батьками здорових дітей, які досить агресивно поставилися до присутності дітей з особливими потребами в класі, де навчаються їхні діти. Таким щасливим батькам, чиї діти не мають особливих потреб, хочу сказати одне: нехай пам’ятають для себе (та ми всі мусимо про це пам’ятати!): немає жодної страхової компанії, яка надасть нам гарантії, що наші друга чи третя дитина, чи онуки не народяться з такими потребами. Це маємо усвідомлювати. І якщо наша душа ворухнеться у бік недбалого, ворожого ставлення до інвалідів, до їхньої присутності серед наших дітей, давайте це закарбуємо на підсвідомості, що ми не застраховані.
У цілому в нашому суспільстві тільки зароджується адекватне, правильне ставлення до цієї проблеми. І, якщо знайдемо в собі сили, в колективі батьків, в колективі дітей (а діти поставляться так, як сформують поведінку дорослі – в першу чергу батьки, потім педагоги), допомагатимемо добрим словом таким дітям, на рівні можливої для нас гуманітарної допомоги. Це зробить кожного з нас на щабель більше людиною. І наші діти, дивлячись на нашу поведінку, будуть поводитися з нами так, коли ми з часом станемо людьми з особливими потребами, тобто літніми, трохи безпорадними людьми, як ми їх навчили у дитинстві.
Статистика цього року у Києві нас радує. У цьому навчальному році ми набрали в 6 разів більше діток з особливими потребами, ніж минулого року. Такі діти пішли у звичайні київські навчальні заклади.
Бувають окремі випадки, коли діти, наприклад, з психічними вадами чи іншими серйозними недугами, мають перейти на індивідуальну форму навчання й тільки інколи приходити до школи й соціалізовуватися. Є шляхи гуманного вирішення таких проблем. А не так, як це відбувалося за радянських часів. У минулого нашої педагогіки – це одне з найганебніших прикладів, що хочеться якнайшвидше забути.
Якщо директор обіймає посаду вже, наприклад, три терміни?
Відповідно до вимог нового Закону про освіту, директори, які призначаються вперше, призначаються на 2 роки. Конкурс не завжди дає перфектний результат, далеко не завжди комісія може передбачити ті чи інші моменти. Навколо живі люди і з своїми слабкостями…Законом передбачено, що директор призначається терміном на 6 років. Цей термін може бути пролонговано на наступні 6 років й це абсолютний максимум. Перебувати на посаді в одній школі директор може максимально 12 років.
Чи може він бути директором школи й далі? Може. Але він подає документи на вакансію директора в інший навчальний заклад, у свій – не має права. І Закон вже вступив в силу.
Часто адміністрації шкіл дають заповнити анкети з запитом про місце роботи батьків. Чи має право школа робити такий запит?
Відповідно до Закону це схоже на запит персональних даних. (Посміхається). Це є атавізмом старої системи. Ще з 2015 року діє вимога Міністерства освіти і науки України щодо ведення шкільного класного журналу, де передбачено, що в журналі не можуть бути заповнені відомості про місце роботи, посади батьків, бабусь, дідусів, їхні статки… Прикро, але багато вчителів не знають про існування цієї норми.
Дякую за грунтовні відповіді!
Фото: shutterstock.com, личный архив автора
Читайте также
