Що ж саме викликає труднощі та часто здивування у підлітків ХХІ століття? Розкажемо про ТОП-8 таких речей.
- Користуватися звичайною (не електронною) поштою. Наші діти настільки звикли до електронного листування, що просто не розуміють, як може бути по-іншому. Багато з них ніколи не бачили паперового конверта і не знають, куди і для чого клеїться марка?
- Розуміти, котра година, по аналоговому годиннику. Сучасні підлітки звикли до цифрових годинників, тож розрізняти час по стрілках для них часто буває доволі складно.
- Писати від руки. Більшість людей у світі (і наші діти не виняток) наразі багато друкують, але вкрай мало пишуть. Звичайно, в школі вони ще пишуть від руки, але роблять це набагато менше і менш охоче, ніж робили це ми.
- Використовувати відкривалку для банок і пляшок. Зараз повно кришок зі спеціальними «язичками», кришок, які відкручуються, тож традиційною відкривалкою для консервів користуються все рідше і рідше.
- Користуватися бібліотекою у якості великого довідника. Сьогодні наші діти всю необхідну для них інформацію дізнаються в інтернеті, і то миттєво. Вони вже не розуміють сенсу сидіти днями в читальній залі.
- Користуватися паперовими картами. Якщо хочете посміятися, дайте підлітку паперову карту. Навряд він в ній щось второпає. А ось у користуванні GPS їм немає рівних.
- Розслаблятися без соціальних мереж. На жаль, як тільки сучасному підлітку стає трохи нудно, він одразу ж бере до рук телефон і найчастіше заходить до соціальних мереж. Чому, на жаль? Тому що наші діти потроху забувають, що таке просто розслабитися, дати мозку і очам відпочити.
- Фокусуватися на чомусь одному. Зараз у дітей дуже багато факторів навколишнього середовища, які їх постійно відволікають. Це соціальні мережі, месенджери і тому подібні джерела безперервної подачі різної інформації. Тож проблем з концентрацією уваги у наших дітей явно більше, ніж було у нас.
Варто зрозуміти, що наші діти живуть зовсім у іншому світі, ніж жили ми в їхньому віці. Тож не потрібно рівняти їх по собі. А що дійсно слід робити – це більше з ними спілкуватися і розуміти їхні проблеми і життя, яке їх оточує.
