Первая часть интервью с детской писательницей Таней Стус касалась больше ее семьи. Сегодня мы поговорим о книгах вообще, а еще об образовании, реформе, болезни общества и толерантности, свободе мышления, детском взгляде на жизнь... О многих важных вещах.
Таня, помнишь тот громкий, как для детской литературы, скандал вокруг книги «Майя и ее мамы» Ларисы Денисенко. Что ты думаешь о книге и о скандале?
«Майя…» зачепила кілька вкрай важливих тем: про «дітей з пробірки», про війну, про переселенців, про різні типи родин, одностатеве кохання… Кожну з них вкрай необхідно проговорювати з дітьми. Добре, якщо вони самі запитають у батьків пояснень, проте найчастіше діти знаходять вульгарне «осмислення» дражливих питань в інтернеті чи на вулиці. Власне, не всі батьки чи педагоги можуть знайти правильні (нетравматичні, безоцінкові) слова чи коректну тональність. На мою думку, і слова, і тональність книжки – саме ті, яким можна довірити розмову з дітьми. Або хоча б започаткування розмови.
На жаль, суспільство та ЗМІ бурхливо зреагувало тільки на одну з проблем у книжці – нетрадиційну родину (в головної героїні-оповідачки «дві мами»). Тема давно «сором’язливо» лежить на поверхні, і ніхто не наважувався її зачепити.
Гучна реакція на «Майю» показала, що тема потребує про-говорення й ви-говорення.
Напрошується аналогія зі складами зброї, які вибухають останнім часом дедалі частіше. Лежать ці величезні «пласти» зброї, накопичуються, десь «підігріваються», а потім з’являється якась «Майя» й стається вибух. Він травматичний, але він викликав увагу до хвороби суспільства.
Что бы ты посоветовала маме по поводу таких животрепещущих тем?
Насамперед, мамі самій варто прочитувати дитячі книги. І якщо є якісь сумніви, що оповідь надто збентежить, травмує дитину, то давати (читати вголос) книгу вразливій дитині не варто. Мама знає свою дитину набагато краще, аніж який-будь суперуніверсальний і надталановитий письменник, тому їй і вирішувати.
Будь-яка книга – це інструмент. Як і кожним інструментом, нею варто скористатися вміло й ефективно, але й не боячись нового.
Часто у літературних творах відкривається кілька пластів, які сам автор міг туди й не вкладати. І кожен із цих пластів може стати вашим особистим інструментом для зближення з дитиною, для самоусвідомлення дитини й осмислення ваших зв’язків, ідентифікації, розширення світогляду й багато чого іншого. Сучасній дитині, в будь-якому випадку, важливо давати свободу думки, яка спонукає до креативного мислення, до відповідальності за смисли.
Ты составитель новой хрестоматии для младших классов, как ты оцениваешь сам факт появления этого двухтомника?
Це революція, яка вдалася Лілії Гриневич і Іванні Коберник. Іванна, керівниця робочої групи з реформування шкільних програм, була дуже мотивована як мама, як громадська діячка, як менеджер. Але найголовніше в цьому списку – перший пункт. Мама, яка розуміла, що її донці треба буде це все читати, на це витрачати час та сили, вона здатна діяти як ніхто ефективно. Якби не вона, «Хрестоматії сучасної української дитячої літератури» не сталося б. Взагалі серед професійних кіл був великий спротив появі сучасних письменників (переважно – молодого віку) у шкільній програмі, а відтак у «Хрестоматії». Про сучасні твори в Хрестоматії говорили: «Вони не перевірені часом». А яким часом перевірено? Радянським? І як можна вважати непрофесійними письменниками тих, хто продав свої твори десятитисячним накладом?
Втім, коли книга вийшла, багато змінили свою думку.
На жаль, такої мотивованої рушійної сили у внесенні змін до літератури для середньої школи не було, тому вони й не сталися.
Нет надежд на подобную хрестоматию в средней школе?
Нема сенсу в такому виданні, адже обсяги творів більші, а робити чергові «вижимки» з літературних творів – це чергова профанація, якою у шкільній літературній освіті займалися кілька десятків років. Врешті, краще прочитати повноцінно два-три великих твори впродовж навчального року, аніж ганяти дітей «скороченими варіантами класики». На цьому етапі реформування програми з літератури не було харизматичного запиту і менеджера-лобіста, тож програма отримала вкрай слабкі «косметичні зміни».
Вдуматись тільки: сучасні діти читають книги про реалії позаминулого століття! 80% - то твори з того часу. Це безпросвітно…
Одна из проблем украинской литературы - ее "страждальнисть", как с этим быть?
Із цим кліше необхідно боротися з усіх сил. Тим паче, що воно – частина політики: подивишся новини, почитаєш книги про стражденне життя, піднімеш голову, озирнешся, подумаєш: «О, так ще не все ж так погано!», і можна не вимагати від життя більшого… Але це треба долати і воно поволі долається прогресивними «саморганізованими», соціально відповідальними громадськими об’єднаннями, бізнесом. І поволі-поволі – владними важелями.
Нещодавно я прочитала важливу характеристику нашого часу: світ став багато в чому безпечнішим, тож ми не потребуємо щось робити зі страху, а – з любові.
От коли вчителі перестануть викладати «прописану програму» зі страху, а почнуть знайомити з літературою з любові, долати кліше «страждальності» стане легше. Тим паче, що дуже важлива зміна в програмах сталася: вчителям дали велику свободу їх компонувати.
Я еще знаю одно клише: украинская литература - это что-то некачественное. И в этом есть «заслуга» и той литературы, которую мы изучаем в школах.
Для молоді українська література неякісна, тому що ніщо не зрезонувало, не відгукнулося емоційно чи сердечно. У шкільній програмі не зачепило нічого, бо є ж оце кліше, яке перетворює всі тексти в одну велику суцільну нудьгу, яку в школі треба пробігти як марафон, не роззираючись на «краєвиди». Тим часом же зрезонувати є чому. Та ж «Кайдашева сім’я», той же Шевченко має багато чого важливого, що потребують підлітки – філософія, максималістський пошук чи заперечення національної ідентичності.
Але все те лежить, як зброя на складах… І інколи щось детонує.
А что происходит сейчас в украинской литературе: ты в этом эксперт, расскажи об этом?
Я вже давно працюю з рукописами – 10-15 років і відзначила незвичайні зміни і в стилістиці, і в роботі зі смислами… Це вже ті твори, які промовляють на світовому рівні. В них глибші інсайти, складніші теми, гостріші слова. Оце нове покоління в дитячій літературі яскраво, квітуче починає промовляти.
Это #перемога :)?
Так, однозначно. Щорічно стартує до 5-и видавництв дитячої літератури, це ж перемога.
Окремо варто сказати про підліткову літературу, її так довго не було, що зараз відчувається бурхливий розвиток. Потрібно було, щоб виросло нове покоління письменників, і попит на їхні твори настільки великий, що всього того, що з’являється, не вистачає. Деякі книги виходять великими накладами, перевидаються. Тут до кінця не зрозуміло, чи це від батьків іде такий запит, чи від самих дітей (діє дитяче «сарафанне радіо»?), але наклади окремих книг вражають. Приміром, можу відзначити дебют Саші Кочубей. Її перша книга… і одразу влучила в десятку. Мія Марченко, Надя Біла,
Ольга Купріян…
Раз речь об огромных тиражах, то спрошу, как писателям в Украине зарабатывается?
Кілька років тому на це питання я відповідала, що гонорару за книгу вистачає на подарунки дітям (сміється). Зараз трохи краще - вистачає на більше подарунків. Але можу сказати, що і зараз працювати лише письменником і забезпечувати родину неможливо. Бо у нас, в першу чергу, не має такого ринку.
А как лучше популяризировать детскую литературу?
Саме в нашій країні найоптимальнішим варіантом зробити доступною книжку, насамперед, є бібліотека. Я зараз бачу бурхливе переформатування бібліотек, в Києві – особливо. Цьому сприяють і місцеві гранти, і місцева влада, і волонтери. Добре знаю такий один проект у Дружківці Донецької області. Невже треба, щоб сталися такі події, як на Донеччині та Луганщині, щоб міськради почали щось робити?! В Дружківці вони закупили книги з нашого списку Барабуки «100 найкращих книг для дітей», створили центр читання. Дорослі там дивуються, що всі діти читають захоплено книжки українською мовою. А що дивуватися, ми ж запропонували апробовані класні книжки, які точно цікаві.
Велика надія ще й на школу.
Какие у тебя ожидания на счет школьной реформы?
У мене «великі сподівання» лише на те, що роблю я, адже можу відповідально прогнозувати. (Сміється). За всю реформу не скажу, бо як буде в школі, коли дійде до виконання на місцях, невідомо.
Но потенциально?
Для мене як для мами, методиста, педагога, письменниці, реформа, проект «Нова українська школа» потенційно чудовий. Там багато тих ідей, якими ми захоплюємося, читаючи про фінські школи, про передові освітні тенденції… Але як воно буде реалізуватися на місцях, то інша справа. І на даний момент дуже важливо дати особливу увагу й підтримку вчителям. Важливо, щоб випадкові люди пішли зі школи, потрібні прийшли й залишилися в ній, а невипадкові були підсилені.
Стандартный вопрос: какие у тебя дальнейшие творческие планы?
Як письменниця я зараз о очікуванні виходу з друку чотирьох моїх книжок, з яких дві – надзвичайно важливі в моєму житті. Це пізнавальна книжка-практикум для дітей «Письмонавтика» і книжка-картинка про взаємини з літніми-літніми людьми «Моя Ба». Всі творчі плани формуються під впливом отаких очікувань.
Як промоутер дитячого читання й керівник видавничих проектів працюю з чудовою командою над створенням унікальної для України серії! Це книжки для першого самостійного читання, видавницто «Ранок». Ми замовляємо сучасним письменникам невеличкі літературні тексти відповідно до розробленої Галею Ткачук методики, які маленький читач-початківець зможе прочитати самостійно. Це дасть дитині сатисфакцію від того, що вона самостійно прочитає цілу книгу. Перші книжки серії «Читальня» вже були представлені на цьогорічному «Форумі видавців», відгуки на них дуже натхненні!
Мабуть складається занадто райдужна картинка, але там, де я працюю, все справді так. І цим позитивом хочеться ділитися з усіма. Все не так погано, як часом здається, люди!
Фото: архив Татьяны Стус, С. Жицкий
Читайте также
