Тоня Ісай, автор блогу BORED mum
Я боялася садка, як вогню. Із моменту вагітності і народження маленького тендітного малятка, я у страшному сні представляла, як віддамо своє чадо чужим тіткам. Недарма у слові садок останні дві букви - «пекло». У моєму дитинстві були виховательки «від бога», що загрожували дітям «розправою» соскою у разі відмови спати вдень. Ми боялися і... мовчали. Деяким дітям соску запихали і ми знали, це не просто погрози, кожен може так отримати. Я знала історії про насильницьке годування до блювоти, про покарання закриттям у темній комірці, у загальному, садок - пекло, не інакше. Тому я вирішила: до трьох років ніяких садів. Дитина думала інакше, він сам попросив віддати його у групу в два і чотири. Це історія про те, як ми пройшли три кола садка під час звикання до колективу, до них я була не готова і як я поміняла свою думку про дошкільні установи.
Коло перше - сама адаптація
Мене попередив психолог про три тижні гострої адаптації, в які може статися все що завгодно. Із вихователем ми домовилися водити сина до обіду два тижні, щоб він безболісно звик. На третій день криків і сліз: «Не хочу додому», - я залишила його спати. На четвертий я отримала смс у вайбер: «Богдан побився». Очікувано, він любив влаштувати махач із дітьми. Не очікувала побачити його в такому вигляді - повністю подряпане обличчя. Здачу він отримував машинкою. Шок на моєму обличчі, вибачення вихователів, що недогледіли. Гаразд, це просто адаптація. Потрібно пережити. Усе б нічого, але вона затягнулася. Син захворів. Ми зайшли на друге коло садка...
Коло друге - хвороби
Я не скажу, що Богдан відрізнявся богатирським здоров'ям до садка. Я знала: хвороби-супутників багатьох дітей у колективі, але в перший місяць він три тижні провів удома. То нежить, то кашель, то температура, то горло і так по колу. Думала, що з садком цього року не складеться. Толку водити, якщо тиждень він там, а три вдома? Та й як на роботу виходити з таким графіком? На сімейному консиліумі вирішили спробувати ще місяць походити. Болітиме - заберемо з садка. Дивно, син перестав чіпляти ГРВІ часто. Мабуть «познайомився» його імунітет з іншого дійсністю. Але, якщо ви думаєте, що все склалося ідеально, розстрою - цей текст я пишу на лікарняному по догляду за дитиною. Один плюс - віруси приходять у наш будинок рідше. За зиму син хворів три рази. У минулому році - 5, сидячи вдома.
Коло третє - туалет
Богдана я віддала в садок без підгузника. Удома він просився у туалет чудово. Після першої хвороби в садку, почалися проблеми. Ніби дитині вимкнули функцію «я відчуваю позив». Какав справно куди треба, а ось із дрібними справами - відбувалися конфузи. Кожен день із садка я забирала повні пакети мокрого одягу. Ми побігли до уролога: аналізи, УЗД - чисто. Стрес? Ситуація у родині не змінилася. Може в садку ображають? Син ішов туди без протестів і сліз при прощанні. Хм? Що ж ще? Поговорила з вихователем. Виявилося, так буває у дітей під час адаптації. Ми почали водити його в туалет «по графіку», як під час привчання до горщика. На аваріях не акцентували увагу і через два тижні він почав знову проситься. А я забула про пакети з мокрим одягом.
Садок Богдан відвідує більше трьох місяців. Адаптація пройшла успішно. Нежданчика більше немає. Ходить у групу він із задоволенням. Там компанія, друзі, улюблені вихователі. Я кардинально змінила своє ставлення до дошкільним закладам. Садок - не страшно. Це не пекло, а мамин помічник. Головне вибрати хороших вихователів близьких вам по духу. Тоді кола саду, якими вони у вас не будуть, пройдете легше.
Фото: shutterstock
Читайте також
