Світлана Паніна - психолог, гештальт-терапевт написала у себе на сторінці Facebook емоційний, але обгрунтований з точки зору психології пост. Ми публікуємо його з дозволу автора.
Світлана Паніна - психолог, гештальт-терапевт, мама трьох дітей.
Іспити - це найгірше, що можна придумати для "стимуляції" навчання. Очікування іспиту - величезний стрес для учня будь-якого віку, але особливо уразливі діти.
Стрес може бути і корисним
Наприклад, виступ на сцені або навіть перед класом із доповіддю, ситуація спортивних змагань, особливо командних - це стрес, але частіше за все переносимо і сприяє формуванню нових синаптичних зв'язків у мозку. Стерпний бо, наприклад, зберігається хоча б відносна свобода вибору - брати участь чи не брати участь. Відповідальність за виступ поділена із тренером або керівником творчого колективу, є можливість залишити заняття, яке не приводить до бажаного успіху і спробувати себе в чомусь іншому.
Зі шкільними іспитами все це не працює
У тебе немає вибору, ти зобов'язаний вивчати ті дисципліни, які диктує шкільна програма і саме в тому обсязі і якості, яке запропонують написані "для всіх" підручники і розкажуть навчені "вчити всіх" учителя. При цьому вчитель персональної відповідальності за учнів не несе. Тільки якусь усереднену "середній бал оцінювання".
Тому...
... УСЯ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА УСПІХ ЧИ НЕУСПІХ НА ІСПИТІ ЛЕЖИТЬ ВИКЛЮЧНО НА ДИТИНІ.
При цьому ресурсів у дитини обмежена кількість. І комусь із дітей дісталися правильні літери, наприклад, могло пощастити із вродженими здібностями, а комусь із батьками і репетиторами. А комусь дістався набір із чотирьох кубиків з буквами П О Ж і А. Їм пропонують на іспиті скласти слово "Щастя". І якщо не вийде - уся відповідальність не на тих, хто видав такі кубики, а на дітях. Навіть тих, у кого кубики правильні, досить серйозно трясе, вони очікують не виступи на сцені, де вони зірвуть оплески. Вони очікують страти, на якій їх, може, помилують. Вони вже постараються скласти правильні кубики у правильній комбінації, як їх вчили у школі. Але ймовірність помилок, викликаних, знову ж таки, очікуванням страти, все одно залишається. Ну а ті, хто вже зрозумів про неправильні кубики, очікує страти або приречений і не вчиться складати кубики, тому що все одно результат вирішений наперед. Або бунтує.
Рівень стресу перед іспитами зашкалює
Це рівень стресу у людину, яка очікує покарання. Гормон стресу кортизол, який надає стимулюючу дію у невеликих кількостях, починає руйнувати пам'ять, коли стрес стає нестерпним і хронічним.
ХРОНІЧНИЙ СТРЕСС БЛОКУЄ СВІЖІ СПОГАДИ І ПОГАНО ДІЄ НА ДОВГОСТРОКОВУ ПАМ’ЯТЬ. ТОБТО, ЧИМ БІЛЬШЕ СТРЕСУ, ТИМ ГІРШЕ ПРАЦЮЄ ПАМ'ЯТЬ. ТИМ ВАЖЧЕ ВЧИТИСЯ. ТИМ МЕНШЕ ЗАСВОЮЮТЬСЯ ЗНАННЯ.
А якщо додати сюди загальну обстановку в наших школах, де той, кому і так не надто пощастило з ідеальними здібностями до запам'ятовування та обробки інформації, набагато частіше піддається стресу, коли його принижують вчителі і сміються однокласники, то іспити стають контрольним пострілом у голову багатьом учням . Як можна любити вчитися в обстановці очікування кари?
Кортизол потрібен нам для виживання. Але він перешкоджає розвитку. Школа в ідеї повинна бути місцем, куди ми наводимо дітей розвиватися. Чому ж вона перетворилася на місце, де дітям доводиться виживати? У більшості шкіл розвиток іде не завдяки шкільній системі, а всупереч їй. "Хронічний стрес вбиває мислення" - ось що повинно бути написано на дверях наших шкіл під літерами "Ласкаво просимо".
Фото: shutterstock.com
Читайте також
