У підготовку шкіл і суспільства включаються різні люди, організації та волонтери. Одним із варіантів пошуків грамотного вирішення поставлених завдань є хакатон. Ми писали про це у статті EduHack: Інклюзія. Як зробити школу привітною для всіх?
Сьогодні ми поговорили з Оленою Шульгою - представницею команди організаторів хакатону. Під час бесіди підняли важливі питання освіти, у загальному, і інклюзії, зокрема.
Олена Шульга, координаторка платформи GoF
Розкажіть про свою особисту зацікавленність в цьому питанні: чому і як?
Почнемо з невеличкої передісторії. Два роки тому в Україні з'явилася освітня краудфандингова платформа GoF (GoFundEd), ми хотіли дати можливість освітянам вийти за межі шкільних програм і залучити кошти, які вони не можуть отримати від держави, на власні освітні експерименти – це і зміна формату викладання і оснащення кабінетів додатковою технікою, на кшталт 3D принтерів, і проведення заходів, які поки що є незвичними для нашого освітнього середовища.
Аналізуючи проекти вчителів, які надходили на модерацію, ми розуміли, що вони можуть більше, але для цього потрібно створити середовище, в якому освітяни зможуть під час роботи над проектами обмінюватися думками, отримувати швидкий фідбек від спеціалістів та надихатися енергією один одного. А головне, не боятися тестувати різні рішення. Власне, так і виникла ідея провести серію освітніх хакатонів, першим з яких став “Інклюзія. Як зробити школу приязною для всіх”.
Ми довго готувалися до хакатону, бо питання складне і все ще є викликом для більшості наших шкіл та й для суспільства в цілому.
Якщо говорити про мою особисту зацікавленність, то її підтримало, мабуть, те коло людей, з якими я працюю і спілкуюся останні декілька років.
Майже за кожною сильною людиною, за тими, хто надихає особисто мене, завжди стоїть якась складна історія, щось, що доводилося переживати, з чим боротися або просто прийняти.
І ці люди кожного разу відкривають для мене нові рівні розуміння, сподіваюся, поряд з ними я стаю мудрішою.
Так збіглося, що я зараз пишу відповіді на ці питання в потязі, і моїм сусідом по купе є чоловік, певно, з аутизмом. Вже дві години я спостерігаю за тим, як він вечеряє, як, вкладаючи щось в сумку, кожного разу піднімає її і перевіряє, чи збережено баланс, чи вдале місце для цієї речі він знайшов. В моєму відгородженому від інакших людей дитинстві, я б сказала, що він дивний, а зараз просто приймаю його таким, яким він є, і він мене, мабуть, приймає такою, якою є я. Власне, це все, що нам необхідно, щоб почуватися комфортно.
Яка ситуація з імплементацією інклюзивного підходу до освіти в Україні зараз
Ми зараз спостерігаємо за впровадженням значної кількості програм та ініціатив, як державних, так і суспільних, які допомагають зробити інклюзивний підхід в освіті можливим. І, звичайно, ми очікуємо певної реакції на них від вчителів, і коли реакція не є такою швидкою, як нам би хотілося, зрозуміло, це засмучує. Але варто зважати на те, яким чином освітній процес будувався раніше, впродовж багатьох років, і ті кроки, які вчителі роблять зараз, вже є значними, навіть, якщо не видаються нам такими на перший погляд. Що казати, навіть приїхати на хакатон, а у нас були команди і з Києва, і з регіонів, представляти свої проекти менторам, а потім журі – це вагомий крок вперед.
Які найбільші труднощі?
Якщо знов таки говорити про роботу команд під час хакатону, то в освітян немає чіткого розуміння, що, власне, є інклюзія. Вони часто підмінюють поняття створення окремих просторів у школах для дітей з особливими освітніми потребами і створення просторів, в межах яких навчатися та комунікувати на рівних зможуть всі діти. Проте це знов таки питання не стільки до них, скільки до того, яка реальна кількість шкіл є зараз відкритою для всіх дітей, бо розуміння того, як налагодити процес приходить не з методичок і програм, а шляхом набуття власного досвіду.
Які результати хакатону на зараз?
Переможцями хакатону стали п'ять команд, які вже цього тижня запустять свої проекти на нашій краудфандинговій платформі. Кожна з них отримала стартове фінансування від наших партнерів у розмірі 10 000 грн, але іншу частину суми їм необхідно буде фандрейзити. Просуваючи в такий спосіб свої проекти, вони отримають не тільки финансову підтримку, але й інформаційне поширення, зберуть відгуки на свою ідею і зможуть перевірити її життєздатність. Звичайно, ми сподіваємося, що їх ідеї буде підтримано, а в майбутньому знайдуться школи, які захочуть перейняти їх досвід. Таким чином зміни почнуть масштабуватися країною.
Чому виник саме такий формат – хакатон?
З одного боку сам формат хакатону є дуже дієвим, оскільки на два дні вириває учасників з буденності і дозволяє їм максимально зануритися у тему та роботу над проектом. З іншого - це формат, до якого наші вчителі ще не звикли, адже освітяни зазвичай відвідують лекції, тренінги, семінари, в той час, як учні беруть участь як раз у воркшопах та хакатонах. Ми хотіли, щоб вони опинилися на одній хвилі. Тим більше, що до складу команд входили вчителі, батьки, учні та представники громадських організацій.
Хто відгукнувся, кого б ви хотіли залучити ще?
Нам вдалося зібрати чудову команду спікерів та менторів і це створювало особливу атмосферу і під час їх виступів, і вже під час роботи над проектами.
Уляна Пчолкіна, Юлія Ресенчук, Марина Саначина, Олеся Яскевич, Дарія Коржавіна, Олександра Смірнова та багато інших, розповідали про те, чим вони займаються, про власні проекти.
Ментори провели зі своїми командами два дні, вони підказували, чесно і аргументовно критикували, коли це було необхідно, вболівали. Хтось стрімив у фейсбук презентація своїх... знаю що хмельницька школа готується прийняти свого ментора в гості влітку.
Плюс за нашими умовами менторська підтримка надається командам ще протягом двох місяців після завершення хакатону, так що сподіваюся, такий формат співтворчості дасть свої результати.
Уляна Пчолкіна
Яка допомога вам потрібна від суспільства (хоча б свідомої її частини) та ЗМІ?
Мені здається, коли ми говоримо в таких питанням про суспільство, то підсвідомо маємо на увазі умовно-типових його представників, а мені б не хотілося знову звужувати рамки. Суспільство - це всі ми.
І для початку мені видається достатнім буде, якщо одна його частина буде готовою слухати і розширювати власні рамки комформу, а інша, розповідати. Ми маємо дуже багато стереотипів, які нашарувалися один на одний, тому треба їх просто позбуватися.
Якщо конкретно про те, чим суспільство та ЗМі можуть допомогти авторам проектів, то це, звісно, поширення інформації про проекти, що збирають кошти на GoF, ну і фінансова підтримка за бажанням.
Чи плануєте розробляти методи профілактики булінгу, який може рости через появу все більшої кількості «нетаких» дітей?
Оскільки нашим основним продуктом є краудфандингова платформа GoFundEd і, власне, через неї ми здійснюємо підтримку розвитку різноманітних освітніх ініціатив, то ми готові прийняти на платформу проект такої тематики, але самостійно розробляти не плануємо, адже над цим вже працюють команди, які набагато глибше занурені у тему.
Який шлях підготовки суспільства до інклюзії в школу та життя взагалі бачите особисто ви?
Якщо говорити про підготовку дітей, то у нас в школах є популярним формат зустрічей, коли до учнів приходить відома людина, яка розповідає свою історію успіху. Це хороші зустрічі, але так само важливо, щоб паралельно відбувалися і такі, на яких діти зможуть поспілкуватися просто з різними людьми, в чомусь, на перший погляд, не схожими на них самих. Це може бути організовано, наприклад, у форматі «Живої бібліотеки», коли ти можеш сам на сам або у групі задати складні, іноді «незручні» питання співрозмовнику, чи співрозмовниці. І в результаті виявиться, що схожого набагато більше ніж несхожого. А маючи такий власний досвід спілкування, їм вже набагато складніше буде нав'язати стереотипи, або чужу думку.
*Організатором хакатону є українська краудфандингова платформа GoF за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, Дитячого Фонду “Німеччина” (ChildFund Deutschland e.V.) та Програми ґрантів Harald Binder Cultural Enterprises.
Фото: організаторів
Читайте також
