Знайома після року життя в Данії поділилася враженнями: «Уявляєш, у них в дитсадках немає свят! Ніхто не приходить в пишних святкових вбраннях, діти не влаштовують концертів. Батьки і діти просто збираються разом, грають, влаштовують чаювання, спілкуються у вільному режимі, і при цьому всім весело. Ти можеш уявити у нас щось подібне?». Чесно кажучи, слухаючи, я навіть трішки позаздрила маленьким данцям і їх батькам.
В нашому саду підготовка до новорічного свята, починалася з жовтня. Всі повинні були вивчити вірші, пісні, підготувати танці тощо. І начебто б немає в цьому нічого поганого, - якщо б не той факт, що свято зазвичай проходило в атмосфері загальної напруги і тривоги педагогів, дітей і батьків. Вихователі хвилювались – щоб усе пройшло ідеально та завідувачка їх похвалила. Батьки – щоб розповів віршик без заминки і вони мали черговий привід ними пишатися. Діти, відчуваючи це все, також хвилювались.
Перший новорічний концерт в яслах ми дивилися, ховаючись за ширму, яку вихователі поставили для того, щоб діти не засмутилися, побачивши батьків. Правда, не тільки дітям не було видно батьків, але і батькам. Тому надширмою стирчали втягнуті руки зі смартфонами, щоб хоч у відеозаписі подивитися дитячі пісні - танці. Я придумала альтернативне рішення - споглядала свято краєм ока, загорнувшись в портьєру біля вікна.
Весь час мене не покидала думка, навіщо це все? Чому ми не можемо просто сидіти в колі, тримаючи дітей на руках, і співати колядки? Чи справді є потреба готувати двохрічок до цього « шоу талантів» - від методиста, муз керівника і вихователя? 
Моя донька років з чотирьох полюбила виступати і не пропускала жодної можливості вийти на сцену. Вихователі були дуже раді - адже для них кожна дитина, яка дзвінко співає і тримає малюнок в танці - на вагу золота. А всіх інших можна заховати за їх спинами, для масовки. Але, як би ретельно не готувалися до свята, деяких дітей так і не вдавалося вмовити вийти на сцену. Деякі дуже уважні сніжинки і гномики помітивши батьків, негайно бігли до них на ручки.
У старшій групі, правда, скасували кілька ранків - замінили їх тематичними забавами для дітей.
Цього року донька пішла в школу, і перше за що я була вдячна творцям НУШ - скасування традиційної системи проведення свят.
На перше вересня у нас не було традиційної «лінійки», віршиків і пісеньок. Навіть бантів і шкільної форми не було. Зате у дітей був спортивний квест, танцювальний флешмоб, малювання крейдою на асфальті тощо. Всі були в захваті!
Наближаються новорічні свята - перший раз не буде карнавальних костюмів, хороводів і віршів для Діда Мороза. Зате старшокласники готують для першокласників зимові святкові розваги. Керівництво школи впевнено - головне не показові концерти для батьків, а радість дітей. І мені це подобається . Ті хто не любить публічних виступів - нарешті можуть зітхнути з полегшенням. А діти які дійсно люблять сцену, як правило займаються в творчих колективах, вокальних і театральних студіях, і реалізовують свої сценічні амбіції там, серед собі подібних.
Головне правило ідеального новорічного свята, на мій погляд - мінімум показухи, максимум радості і веселощів для всіх,- учнів, батьків і педагогів. Адже для цього свята і потрібні. )
Фото: depositphotos.com
Читайте також
