Як говорити з дитиною про смерть знайомих і друзів. Поради від психологині

Дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз – світла та неймовірно продуктивна людина, мама двох дітей – вже дорослого сина і доньки передпідлітки. У своєму Фейсбуці вона опублікувала великий і структурований пост, який допоможе дорослим зрозуміти відчуття дитини, яка зіткнулась зі смертю. Це особливо актуально та важливо в умовах постійних обстрілів і вибухів в нашій багатостраждальній країні.

Нехай ця інформація ніколи не знадобиться. Після обстрілів перше, про що питає наша дитина: «чи не загинули діти? А котики?». Думаю, так вона намагається зрозуміти, наскільки взагалі небезпека близька, і чи вона сама і її «дитячий світ» у безпеці.

Це спроба усвідомити масштаб загрози — бо загибель дітей сприймається найболючіше. Наче діти завжди мають вищий ступінь захищеності.

Після слів про те, що, на жаль, серед загиблих є діти – рівень тривоги може зростати. І дитина може потребувати більше нашої турботи та стабілізації.
Ми можемо говорити з дитиною, коли знаємо, що у нас вистачить сил. Щоб дитині не доводилось піклуватись ще й про наш стан.
Я намагаюсь завжди відповідати правду. «Сьогодні є загиблі. І це дуже сумно і жахливо. Ворогам немає виправдання… Зараз багато людей роблять усе можливе, щоб усіх врятувати. І військо робить все, щоб війна закінчилась. А ми намагаємось робити все, що від нас залежить, щоб бути в безпеці і для допомоги іншим» (Я зазвичай прошу дитину назвати, що саме ми можемо зробити для себе і інших).

Інколи дитина може реагувати сміхом. Це парадоксальна реакція на шок.

Ми можемо поставити питання – яке б стало точкою входу в глибшу розмову: «Тобі тривожно, що таке може статись і з тобою, чи з тими, кого ти любиш?». Якщо ми розпочинаємо розмову на цю тему, ми маємо бути в силах її продовжити і витримати.
Якщо загинули друзі та знайомі дитини. Вона може дізнатись про це першою. Раніше за нас. І ми можемо бути першими, в кого вона намагатиметься «розмістити» цю страшну новину і свої емоції.
Наша реакція має бути щирою і буде добре, якщо ми зможемо сказати вголос те, що дитина поки не здатна сформулювати сама.
Можливо, так: – це жахлива новина. Важко в це повірити. Хочеться, щоб це було не правдою. .. Як ти? ....Мені хочеться плакати та злитись одночасно.

Нам важливо дати дитині можливість проявити свої почуття і відчути, що ми їх витримаємо. А далі ми можемо скеровувати дитину до дій, які будуть коректними.

Якщо ми повідомляємо про смерть друзів та знайомих, важливі:

Місце та час: Краще не повідомляти телефоном. Говоріть по можливості там, де ви почуватиметесь в безпеці. Де вам і дитині буде можливо проявляти емоції. Вам потрібно розрахувати час, щоб не поспішати.
Це не має бути перед сном. Ідеально, щоб ви могли сидіти поруч.
Говоріть прямо. Можливо: Мені потрібно сказати щось дуже важливе і сумне. Це важко. N загинув/загинула. Це сталося (була аварія/нещасний випадок/обстріл). Це жахлива новина. І зараз ми всі намагаємось її осягнути та прийняти. Мені так шкода, що це сталось…
Ми кажемо щиро і прямо.
Дитина може розплакатися, мовчати, не повірити, злитись, ставити запитання, у неї може бути нудота чи тимчасове оніміння. Інколи дитина може реагувати сміхом. Це парадоксальна реакція на шок. І психіка може обирати сміх, як "найлегший" спосіб розрядки. Дитина може взагалі не плакати чи не проявляти суму. Це не означає, що їй байдуже. У дітей емоції можуть проявлятись інакше — в тілесних реакціях, іграх, запитаннях, снах… Усе це — нормально. Іноді потрібен час і простір для реакції.
Якщо дитина каже – «я не вірю» наша можлива відповідь: Я теж не одразу могла в це повірити. Це дуже складно. Це, на жаль, правда. Це дуже складно прийняти. І тобі можливо, хочеться мовчати, чи плакати... це нормально.
Не зупиняйте сліз чи гніву, будь ласка, не соромте, якщо дитина почне лаятись. Можна сказати: «Мені теж дуже сумно (чи я відчуваю таку лють). Це справді страшна новина. Ми всі по-різному переживаємо втрату…». Дайте змогу дитині висловити почуття так, як для неї зараз природно.
Дитина може почуватись винною – що давно не спілкувалась, що нещодавно посварились, що не зробили спільне фото, що не запросила до себе у гості – важливо наголосити на тому, що в трагедії винні лише вороги. І для нас природно думати про те, як багато не встигли зробити разом.
Запитайте, чи хоче дитина зустрітись зі спільними друзями, чи хотіла б бути на похованні. (не всі діти готові до цього. Якщо дитина вирішить не йти на поховання, можливо, створити свій ритуал вшанування пам’яті та прощання, можливо, запросити спільних друзів).
Запропонуйте щось зробити разом, чи з друзями.
Дитині може допомогти дія — навіть символічна.
Хвилина мовчання – це одна з можливостей вшанувати пам’ять.
Сум може тривати довго, і це нормально. Не потрібно просити «відпускати». Нам важливо підтримувати так, щоб не знецінити почуття. Але нам важливо також пояснити – що поруч з пам’яттю та горем можуть бути різні емоції. Що це нормально, коли одночасно щось може викликати сміх та радість, будуть бажання подивитись фільм, чи з’їсти щось смачне, чи грати.
Це не зрада пам’яті. Такий природний процес.

Я поділюсь текстом, який ми десь пів року тому готували зі знайомою для її сина, з яким вона в той момент могла поговорити лише за допомогою листа:

«Я бачу, що зараз тобі дуже важко і сумно. Ти переживаєш таку втрату, і це все дуже боляче. Хочу, щоб ти знав, що ти не один у цьому. Я з тобою
Ти зараз можеш сумувати, бути засмученим, розгубленим або злим. Це нормальні почуття. Біль і смуток — це те, що ми переживаємо, коли втрачаємо когось важливого.
І зараз ти можеш відчувати багато різних емоцій.
Це нормально — не розуміти, чому так сталося, або не вірити, що це правда. Я теж не одразу могла прийняти це.
Не потрібно тримати в собі те, що ти відчуваєш. Можеш плакати, мовчати, ставити запитання, або просто бути з кимось поруч. І навіть якщо часом хочеться бути одному, знай, що я завжди готова бути з тобою – говорити чи мовчати.
Ти завжди зможеш разом зі мною, чи сам згадувати свого друга, згадувати про все добре, смішне, дивне, що було між вами.
Ти можеш писати листи, малювати, говорити про нього, створювати світ в майнкрафт, зберігати ці спогади.
Говори з мною, будь ласка, якщо хочеш щось дізнатися чи просто захочеш.
І якщо ти не знаєш, що робити, чи як зараз почуватися, пам’ятай, що все зараз нормально. Ти маєш право на свій біль і на свої емоції.
Ми можемо зробити разом, якщо ти готовий…»

Приєднуюся до слів Світлани – нехай ці поради не знадобляться. І дякую за її любов до дітей і непросту працю!

Фото: depositphotos