Батькам залишається лише одне – пережити цей період, зрозуміти його природність та невідворотність.
Олеся Імамова, мама Матвія, автор статей
Перші кризи у малюків починаються ще з перших тижнів, однак для батьків вони залишаються малопоміченими. Щодо кризи трьох – то це те, що не проходить безслідно. Думаю, кожен з батьків, хто хоч раз тягнув свою дитину додому в істериці, хто склеював банан, бо він так невчасно зламався, хто спокійно давав іншу ложку, бо попередня виявилася за дивними параметрами не такою, знає про кризу трьох років. До речі, початися вона може з 1, 9 років і тривати аж до 4.
Які ж симптоми кризи трьох років?
Розрізнити, що у вашої дитини почалася криза трьох років, можна за такими маркерами:
- тривалі істерики з будь-якого приводу;
- падіння на підлогу як вияв протесту;
- заперечення всього (не буду, не хочу);
- дитина навмисне тікає від батьків у протилежну сторону;
- перевірка дозволених меж;
- відсутність реакції на слово «не можна»;
- самостійність, прагнення все робити по-своєму;
- негативне ставлення до будь-яких прохань батьків.
Плакати, що морозиво виявилося не таким смачним, як уявлялося. Падати в істериці, що мама не хоче купити такого самого літачка, як у сусіда. Складати усі речення з часткою «не» («Ні, мамо, не в садочок. Не йдемо. Не до побачення»). Знайомо? Вітаю вас, це криза трьох років!
Як можна передбачити істерику?
Інколи так хочеться лягти посеред супермаркету з дитиною і качатися від безсилля. Або у розпалі дитячої істерики заховатися десь у куточку чи під ковдрою. Чи одягнути чарівні навушники, щоб не чути, як дитина не хоче їсти кашу і пити какао. А також не бачити, як ту саму кашу розмазують по стінах та підлозі. Але батьки на те й дорослі, щоб робити дорослі вчинки.
Батькам необхідно чітко розуміти природу дитячих емоцій, розрізняти типи плачу і відповідно реагувати.
Плач дитини можна поділити на три види: примха, вимога і протест. Часом малюк впадає в істерику лише тому, що він втомлений, хоче їсти чи спати, щось болить. Відповідно, батьки повинні розуміти, що порушуючи режим дня дитини, ви наражаєтеся на скандал. Для чого брати дитину у магазин в обідній час? Невже мама дійсно думає, що їй вдасться приміряти хоча б одну сукню? Чи має право тато сердитися на дитину, яка рюмсає і не хоче сидіти в автокріслі, якщо її не погодували в обід? Є речі, які батьки можуть передбачити, аби точно уникнути істерики.
Часом діти вимагають у батьків іграшки, речі чи щось солоденьке. А коли не отримують бажане, то залюбки впадають у істерику. І тоді вже весь магазин знає, що ви не купили малюку чергову машинку чи ляльку. Щоб уникнути подібних ситуацій, намагайтеся обходити магазини, якщо не плануєте нічого купувати.
Якщо дитина знає, що хоче і не отримує цього, то вона влаштовує батькам протест. «Ні, я не буду їсти цю кашу. Вона не смачна». «Я не піду з магазину, бо ти не купила мені сік». Вийти з подібних ситуацій можна, запропонувавши дитині альтернативу.
Які прийоми можна використати для заспокоєння дитини?
- Найпопулярніший прийом – це перемикання уваги. Для прикладу, ваша дитина не хоче йти у садок. Ще удома починає плакати і не бажає збиратися. У вас є два виходи: або ви слухатимете усю дорогу до садочка скиглення, або знайдете спосіб зацікавити дитину чимось іншим.
- Цікавий прийом – попередження. Дитині дуже важливо знати, що її думка важлива для вас. Тому намагайтеся не одразу забрати дитину з майданчика у розпал гри, а хоча б заздалегідь попередити, що через п’ять хвилин пора йти додому. Це вбереже вас від зайвих сліз.
- Прийом альтернативного запитання. Якщо малюк вперто не хоче йти в магазин, спитайте його: «Ти в магазині що хочеш придбати: цукерку чи батончик?». Тобто ваша основна ціль «сходити в магазин» взагалі не обговорюється.
- Якщо дитина не хоче виходити на вулицю, бо вдома цікава гра з машинками, то спробуйте застосувати прийом зміни середовища. Запропонуйте дитині, щоб вона покатала машинки у піску. Цікаво, чи зможуть вони впоратися з такими умовами, чи вміють їздити тільки гладеньким треком?
- Діти не терплять, коли їм відмовляють. Як тільки вони чують із уст батьків слово «ні», то одразу починають протестувати. Єдиний вихід – погоджуватися з ними, однак ця згода повинна бути умовною. Для прикладу, дитина каже, що вона хоче бігати під дощем босою. Не треба одразу відмовляти малюка. Погодьтеся! «Так, звісно, ти можеш бігати під дощем. Але зможеш ти це робити тоді, коли виростеш. Впевнена, ти зумієш перестрибнути найбільші калюжі».
Ігнорувати істерику чи не ігнорувати?
Одні психологи рекомендують взагалі ніяк не реагувати на дитячі істерики. Просто дати час виплакатися, виплескати на батьків свої емоції, що світ не такий і все не так. Дощ мокрий, а піца ще гаряча, ложка зелена і мама не купила слона. Уже потім дитина навіть не згадає причину свого плачу, а просто потребуватиме теплих обіймів і добрих слів. Не варто впадати у істерику разом із дитиною, плакати за компанію, кричати, погрожувати, зриватися. Якби не було важко, але треба розуміти, що ви – головний, а значить треба мислити адекватно, а не задовольняти примхи своєї внутрішньої дитини.
Інші психологи наполягають на важливості проживання усіх емоцій разом із дитям. Хай то буде сміх, плач чи істерика. Малюк повинен розуміти, що має право виявляти будь-які емоції. І за це не будуть кричати, ставити у куток чи намагатимуся швидше закрити рота. Ігнорувати дитячий плач – це виявляти свою байдужість до страждань дитини, хоч хай вони і безпричинні.
Зрештою, любі батьки, вибір завжди за вами! Тільки ви можете своїм ставленням вразити дитячі почуття чи навпаки – навчити самостійності та впевненості у собі. Криза трьох років – це випробування не лише для дітей, а й для батьків.
Фото: shutterstock
Читайте також
