У житті хлопця обіймати маму – це рухатися синусоїдою. Коли ти маленький, то обіймати маму хочеться постійно. Коли страшно, коли боляче, коли обкакався. Страшно уявити, як це – спати, не притулившись до маминої родимки на грудях!
За кілька років обіймати маму – не круто. Ти вже хлопець самостійний, чи не так? До чого ці телячі ніжності, особливо, коли інші пацани дивляться? Ти – чемпіон із відвертання від маминих обіймів та цьомків.
А потім тебе образили, побили, налякав величезний собака, і немає ні краплі від твоєї крутості... Ти знову тиснешся до неї, і хай собі дивляться!
Потім ти дорослішаєш і: «Ну, мам...»
А потім знову обіймаєш.
А потім знову – «Ну, мам...», а потім – і зайнятий, і далеко...
Є мільйон причин, щоб не обійняти маму.
Потрібно дотримуватися ліміту обіймів, економити. Бо десь сидить такий собі небесний клерк і каже: «Хммм, щось забагато за місяць, треба скоригувати... Наступний місяць пропускаємо...»
А треба ще розрахувати обійми й на інших! Різноманітні дівчата в міру дорослішання, друзі, урочисті та ритуальні, втішні, фальшиві. Людей у твоєму житті – ого-го, скільки! Тож: «Ну, мам… Не можу, у мене пакет – «Економ»…
А у мами – пакет «Безліміт»! За мамами не стежать небесні клерки, там все – без посередників.
Тільки якоїсь миті мама зі своїм безлімітом опиняється в окупації, пропадає зв'язок, і ти наляканий так, як жодним собакам не вдавалося! Вони – милі болонки порівняно з цим!
І твоєю ідеєю «фікс», твоєю головною метою в житті стає за всяку ціну обійняти її! Тремтячу, налякану, схудлу, в брудній батьківській куртці, пофіг на ліміти, пофіг на решту майбутніх! Квартира? Авто? Нічого не коштує стільки, як обійняти маму… У клерка весь облік летить до біса, книги переплутуються, навколо кружляють відомості… І тоді небесна канцелярія з буркотінням збільшує твій пакет до «Оптимального» (до маминого «Безліміту» ти все одно ніколи не дотягнеш!).
Але! З умовою, щоб більше жодних: «Ну, мам...» Зрозумів, дурбецало?
І «дурбецало» радісно киває. Щоб обійняти маму, у нього з'являється мільйон причин, хоч і не потрібно більше жодної…
Автор: Володимир Нікітенко
Ілюстрація: Володимир Поспєлов, головне фото: depositphotos
Про автора:
Володимир Нікітенко, дитячий письменник, засновник студії анімації «Good Deeds Animation», що створює серіали та повнометражні мультфільми. У різні часи працював учителем, вихователем, радіо-ведучим, сценаристом… Перша дитяча книжка «210 добрих справ» вийшла в 2013 році й відтоді всі наступні бешкетні й мудрі фентезі-повісті письменника здобули популярність у тисяч юних читачів по всій Україні, а нині його книжки-білінгви читають і за кордоном, увійшовши в благодійний проєкт Олени Зеленської «Книжки без кордонів». Перша повість письменника стала основою однойменного мультсеріалу, що з’явився на телеекранах навесні 2021-го. Зараз Володимир працює фіксером, допомагаючи міжнародним журналістам розповідати світу про справжні новини з України. У книжках Володимира Нікітенка є рідкісна для дитячої літератури особливість: він глибоко розкриває хлоп’ячий світ, його мислення, поведінку, психологію – водночас вразливу й бешкетну.
Читайте також
