Анна Сарапіон - блогер, журналіст, мама дворічної донечки і майбутня мама ще одного малюка розповідає нам про те, як проходить її друга вагітність.
Щось із другою вагітністю у мене швидше росте живіт, аніж я пишу свої замітки в блог.
Здається, що ця вагітність у мене протікає під егідою гумору взагалі. Ось вам історія:
Перша - дівчинка!
Коли ми дізнались, що чекаємо дитину вперше, чомусь думали що хлопчик, точніше так думала я, і мені здається запевнила в цьому всіх. В решті решт, наша донька не показалась на першому УЗД, на другому теж не виявила бажання, і тільки на третьому вона якось так швидко повернулась, що лікар сказав, начебто дівчинка, але це начебто було не певне.
Термін спливав, і ближче до того самого дня, дитинка не переверталась так, як треба. І пам’ятаю тоді моя гінекологиня говорить, що психологи радять поговорити із дитинкою, зрозуміти, чому вона не хоче, або не готова перевернутись і вийти у світ. Можливо вона боїться чогось. Ми з чоловіком так і зробити. Два дні мені були потрібні, щоб зрозуміти, що там певно не хлопчик, а дівчинка. І була би я на її місці, то образилась би за те, що мене називають ім’ям, яке не належить мені. Так і вийшло. Я відчула як дитина перевернулась. І за кілька днів на УЗД все підтвердили і це справді була дівчинка.
Цього разу я не сумнівалась, що вийде так, що це буде хлопчик, адже ім’я вже є.
Так і вийшло. На першому ж огляді 95%, що хлопчик. А 5 % лікар залишив мені для роздумів певно.
Другий - хлопчик?
Якщо бути чесною, то я вже не уявляла як то воно, бути мамою не дівчинки. Це ж зовсім інше. Чого я не знаю. Нове. І ще одяг новий. А що робити із суконьками, які Лікерка не встигла поносити?! Купа думок, більшість дивних і не потрібних. Страх, який пояснити мені складно навіть самій собі. Чи була я не готова? Не знаю. Але мені знадобилось декілька тижнів, щоб усвідомити себе мамою дівчинки та в недалекому майбутньому хлопчика.
Але ці декілька тижнів я провела з користю – класних сорочок та бодіків я накупила.
Не скажу, що якось розмежовую хлопчика та дівчинку, ні. Вони рівні для мене. Але чомусь інтуїтивно мені здається, що відмінність є. А ось яка – до цього я ще не прийшла.
Чоловік говорить: «як, як виховувати?! Так само як і Лікерію». Все це зрозуміло. А ще мені зрозуміло, що двох однакових дітей не буває.
А поки я думаю над тим, чого я справді боюсь, мене спіткають різні стереотипи, які відверто бісять: принцеса росте, козак народиться. І це говорять люди не літнього віку, це більшість. Це треба руйнувати. Не жити штампами. Не вішати кліше. Дітей, ще не народжених, вже заганяє суспільство в такі рамки, з яких треба просто тікати.
А хочете ще про кілька відмінностей? Кажуть, що із хлопчиком животик менше.
Не знаю, мені здається навіть трошечки більше. Форма трошки інша, але цю відмінність можу помітити тільки я. Кажуть, що дівчатка вимагають у животику солодкого. До речі звідти ці міфи? Лікерія любила солоне, але ось наш хлопчик взагалі не приймає солодке. Варто мені щось з’їсти – дискотека в середині забезпечена. Хлопчики більш спокійніші, аніж дівчатка. Зовсім ні, він почав рухатись раніше, більше копає, якщо що не так. І злиться, якщо не спілкуюсь. З усім цим, розумієш, що кожна вагітна дівчинка переносить це по-особливому,і не варто слухати нікого,і читати. У вас буде по-своєму.
А на останок, хочете смішну історію, від лікаря з УЗД. Я ходила із донькою. Після огляду їй дали фото, де малюк. Ми вийшли із кабінету і я попросила подивитись на її братика. На першому зображенні було лице, на другому щоб я вже точно не сумнівалась, що це хлопчик. Ось такий нині гумор у лікарів.
І ще хочеться побажати всім майбутнім батькам, сильно чекати на своє маля і говорити йому про це. Важливішого у світі немає.
Фото: архів авторки
Читайте також
