Діти потребують любові, уваги, розуміння, схвалення, як і їхні батьки. Часто, у гонитві за тим, щоб дитині всього вистачало, ми часто нехтуємо своїми  кордонами, особистим простором та інтересами. Більшість із нас розцінює себе не як автономну одиницю, а як щось те, що належить дитині. Не дарма ж, з появою малюкау нашій мові з’являється займенник «ми» замість колись егоїстичного «я».

Олеся Імамова, автор статтей

         Мам лякають кордони, навіть умовні. Надзвичайно важко ментально відокремити себе від дитини. Особливо, якщо проводити з нею майже весь час, сім днів на тиждень, роками. Але ці межі необхідні, щоб не збожеволіти, щоб відшукати своє «я». Дитину змалечку потрібно вчити поважати свої і чужі кордони, аби в майбутньому уникнути багатьох проблем.

Тактильні кордони

         Змалечку дитина розуміє цінність вашого тіла, розглядає його як джерело їжі і тепла. Мама залюбки ділиться з малюком собою. Але уже в два-три роки достатньо важко витримати, коли дитина залазить на голову, перестрибує, товчеться цілими днями, безкінечно хоче обійматися і цілуватися. Тоді настає тілесне вигорання. Час, коли хочеться заховатися під ковдрочку, і щоб зверху на тебе ніхто не скакав.

         Тактильне вигорання – це стан, коли навіть фізично боляче від постійних дотиків. Коли мама настільки «заторкана», що її тіло стає табуйованим навіть для самої себе. Чоловіки також скаржаться, що дружини відмовляють їм у сексуальних стосунках. Однією з причин цього явища є тілесна втома. Цілісінький день дитина стрибала по тілу, щипала, ваші руки перетворювала на рейки, а ноги – на шпали. Де знайти ресурс, щоб ще витримати чоловічу ласку?

         Тому дуже важливо пояснити, що існують умовні кордони. Не можна стрибати на маму, якщо їй не комфортно. Не можна виривати волосся, бо інакше не можеш заснути.Ваше тіло – лише ваше діло. Ви повинні розуміти, що у майбутньому воно буде потрібне іншій дитині не менше. Ви ж не тільки мама, ви ще й дружина, донька, подруга. У вас тисячі ролей у цьому житті, і для кожної потрібна ваша цілісність.

Усьому, навіть безумовній любові, є межа. І тільки від мами залежить, як правильно її вибудувати.

Територіальні кордони

         У мами повинно бути місце для себе. Це може бути кімната чи невеличкий куточок. Дитина чітко повинна розуміти, що у маминому місці діють її правила. У дитячій можна клеїти наклейки на шафи, у спальні дорослих – ні. Змалечку потрібно пояснювати дитині, що не все лише для неї. Є місця тільки для батьків. Тому варто вчити поважати приватний простір інших: стукати у двері, перш ніж зайти, питати дозволу. Це знадобиться у дорослому житті. Ніхто ж без попередження не вривається у кабінет директора. Так ви зможете захистити себе, уникнути прикрих ситуацій, коли дитина зненацька «застукує» батьків під час сексу.

         Батьки теж повинні поважати простір дитини. Дозвольте ви вже нарешті користуватися тим тістом чи піском, хай навіть вам потім доведеться прибирати. Зате, поки дитина готуватиме варенички чи навантажуватиме машинки, ви зможете трохи відновити свої ресурси. Для підлітка теж важливо розуміти, що в його кімнату батьки можуть зайти тільки після дозволу.

         Це – прості правила, але саме вони допомагають зберегти між батьками і дітьми взаємоповагу.

Словесні кордони

         Як би беззаперечно ми не любили свою дитину, але щоденно нам доводиться казати «ні», «не можна». Звинувачувати себе у цьому не варто. Більшість наших «ні» стосується безпеки. Ми не можемо стояти осторонь, коли дитина намагається потягнути ніж зі столу чи коли пробує стягнути з плитки каструлю з окропом.

         Та водночас ми кажемо дуже багато «ні», коли нам щось заважає, приносить дискомфорт, дратує. А могли б сказати просто «стоп» чи пояснити, чому не можна це робити. Інколи варто навіть тілесно продемонструвати, адже дитина вчиться змалечку на своїх помилках і сама ж їх аналізує.

         Ви не повинні соромитися казати «ні», коли дитина відверто порушує межі вашого особистого простору. Коли трирічний малюк зі сльозами та істерикою не відпускає на зустріч – це нормально. Можна емоційно заразитися від дитини, сісти разом із нею поплакати і нікуди не піти. Можна піти і картати себе за те, що ви погана мама. А можна спокійно пояснити зрозумілою дитині мовою, що мама втомилася і їй треба відпочити, що дитина теж зможе цікаво провести час із татом.

Емоційно спустошена мама не може нічого дати малюку. Краще менше провести часу, зате якісніше, ніж нудитися у чотирьох стінах і нічого не могти запропонувати.

         Уміти вибудовувати кордони – це зовсім не історія про бажання відгородитися від дитини. Це про те, як навчити малюка поважати батьків, розуміти їхні інтереси і потреби. А для батьків – це самостійність дитини, повага до її особистого простору.

Фото: