На тлі тривог, переїздів, втрат і невизначеності саме родина часто стає єдиною точкою опори. Але ця опора щодня стикається з викликами, особливо коли йдеться про підлітків.
 |
Марина Януш, психологиня, проєктна менеджерка програми «СпівДія заради Дітей» |
З одного боку, підлітки здаються дорослими: самостійні, з вираженими позиціями, власними гаджетами та особистими кордонами. З іншого — це ще діти. Емоційно вразливі, переобтяжені новинами, переживаннями, змінами. І дуже часто — мовчазні.
Коли «не слухає» — це не завжди протест
Часто батьки стикаються з відчуттям глухої стіни. Раніше дитина слухалась, зверталась по пораду, розповідала дрібниці — а тепер мовчить, замикається, відповідає уривчасто або різко. І здається, що все хороше втрачено. Знайоме?
«Я йому щось кажу, а він узагалі не реагує», «Тільки щось прошу — зітхання, очі вгору і двері грюкають», «Наче живемо в різних світах, хоч і в одній квартирі»
Але це — не завжди опір. І тим паче — не зневага. У більшості випадків — це мовчазний крик про потребу в розумінні. Просто спосіб самовираження змінився.
«Підлітковий вік — це не поломка, яку треба виправити. Це етап відкриття: хто я є, на що здатен і чому це важливо» — Даніел Сіґел, нейропсихіатр, автор книги Brainstorm: The Power and Purpose of the Teenage Brain
Чому підлітки «відключаються»?
Підлітковий мозок переживає справжню революцію. Формуються зони, що відповідають за контроль емоцій, логіку, саморефлексію, довгострокове планування та гальмування імпульсів. Фізіологічно тіло вже майже доросле, але емоційні регулятори ще тільки в процесі дозрівання.
Якщо до цього додати гормональні зміни, інформаційне перевантаження, постійну фонову тривогу через війну, відсутність особистого простору або втрату звичних соціальних зав’язків — отримується вкрай складний, але не безнадійний емоційний стан. У такому стані діти можуть виглядати грубими, байдужими, зневажливими — хоча насправді часто просто не справляються.
У цей момент особливо важливо не тиснути ще більше, не знецінювати переживання, а навпаки — допомогти дитині повернути відчуття зв’язку. Його можна вибудувати — поступово, м’яко, на довірі.
Як знайти контакт?
На основі когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) та практичного досвіду роботи з родинами було сформовано кілька ключових принципів ефективного спілкування з підлітками. Вони універсальні — і водночас гнучкі до контексту.
Регулювати не лише слова, а й тон
Підлітковий мозок чутливий до інтонацій. Навіть конструктивне повідомлення, подане в наказовому або різкому тоні, сприймається як тиск.
🔹 Було: «Ти повинен негайно прибрати!»
🔹 Краще: «Було б добре, якби ти міг прибрати зараз — це допоможе нам усім»
Фокус — не на поведінці, а на емоції за нею
Бурхлива або замкнута реакція часто приховує емоцію, яка не має безпечного способу бути висловленою.
🔹 Замість: «Що це за поведінка?»
🔹 Краще: «Мені здається, ти зараз злишся чи засмучений. Я хочу зрозуміти тебе»
Замість директив — запитання
Потреба в автономії — базова для підліткового віку. Коли її ігнорують, дитина відстоює себе спротивом.
🔹 Запитання на кшталт: «Що ти думаєш про це?», «Як би ти хотів це вирішити?» — допомагають відчути повагу й власну дієздатність.
Дати вибір у часі розмови
Не всі розмови мають відбутись «тут і зараз». Якщо дитина емоційно не готова — краще дочекатись.
🔹 Наприклад: «Я поруч, коли ти будеш готовий(а)»
Стати безпечним простором, а не джерелом оцінок
Підлітку потрібно знати: його люблять не за досягнення, а просто за те, що він є.
🔹 «Ти для мене важливий не через оцінки чи поведінку, а тому, що ти — мій син/донька. І я завжди готова тебе підтримати»
Чому це критично саме зараз?
Українські підлітки живуть у реальності війни. Вони можуть мовчати — але це не означає, що в них усе добре. Вони щодня проживають тривогу, втому, втрати, переїзди, розриви зав’язків. І водночас — мають вчитись, формувати себе, будувати перші дружби та мріяти про майбутнє.
Саме в цей час дорослі — батьки, вчителі, ментори — можуть стати тим середовищем, де не вимагають бути «зручними», а просто є поруч.
Простір, де підлітків не виправляють, а розуміють
Сьогодні в Україні працюють ініціативи, які надають дітям та підліткам простір, де можна дихати. Без очікувань. Без оцінювання. Без страху. Однією з таких ініціатив є програма «СпівДія заради Дітей» — команди підтримки, що поєднує освітні інструменти з психоемоційною стабілізацією. Тут працюють ментори та психологи, які допомагають підліткам повертати зв’язок із собою, навчатися саморегуляції, розпізнавати й проживати емоції.
Проєкти «СпівДії» працюють в десятках громад по всій Україні — у школах, хабах, тимчасових шелтерах. Її команда створює простори, де з дітьми й підлітками вибудовується контакт — не шляхом тиску, а через підтримку, гру, мистецтво, безпечну присутність. Там, де важливо не вказувати — а бути поруч.
Читайте також
