Як в НУШ взаємодіють з непосидючими дітьми — дітьми з добре розвиненим тілесно-кінестетичним інтелектом? Детально дізнавалась Олександра Дмитренко, журналістка проекту «Дружня школа».
Олександра Дмитренко
Пісню Петрика П’яточкіна з мультфільму 1984 року «Як Петрик П’яточкін слоників рахував» можна назвати маніфестом кінестетиків – осіб з добре розвиненим тілесно-кінестетичним інтелектом:
Неможливо не гасати,
Не стрибати, не скакати,
Не розбігтись, не стрибнути,
Не стрибнути, наче м'яч.
Хай гукають: «Гей потихше,
Аби як чого не вийшло!»
Та інакше я інакше
Я інакше накше накше
Не умію, хоч заплач
Хто ж такі діти-кінестетики?
Це один із типів інтелекту у теорії множинного інтелекту, розробленої американським психологом Говардом Гарднером. Цією теорією вчений намагався спростувати результативність звичайної перевірки IQ. Адже дитина може не показувати досконалих результатів у навчанні, але мати таланти та схильності до якогось конкретного виду діяльності. Усього Гарднер вирізнив 9 типів інтелекту: лінгвістичний, натуралістичний, візуально-просторовий, музичний, логіко-математичний, міжособистісний, внутрішньоособистісний, екзистенційний. На думку науковця, дуже важливо вчасно звернути увагу на тип інтелекту (або їхнє поєднання), щоб правильно розвивати вроджений потенціал дитини.
Кінестетикам дуже важко всидіти на місці, адже за допомогою руху вони виражають себе та досліджують світ.
Вони найшвидше з однолітків вчаться їздити на велосипеді чи плавати. Такі діти часто виростають у танцюристів, спортсменів, можуть ставати художниками, скульпторами та навіть хірургами (адже вміння користуватися пензлем або виліплювати тонкі деталі вимагають чудової моторики).
Проте, на відміну від таких видів, як логіко-математичний і лінгвістичний, які в нашій культурі вважаються засадницькими, розвитку кінестетичного інтелекту раніше приділялося набагато менше уваги, особливо у школах, де працював принцип «сядь і мовчки слухай».
Реформа освіти, Нова українська школа (НУШ), покликана врахувати особливості всіх учнів як у побудові навчального процесу, так і в облаштуванні навчального простору.
Як НУШ враховує потреби «непосидючих» дітей?
Спритні й швидкі кінестетики, досліджуючи світ, спираються на тактильні відчуття і власний досвід. Вони завжди навчаються новому на практиці: все треба помацати, відкрити, відчути температуру, текстуру предмета тощо. Таким дітям набагато складніше сприймати інформацію лише на слух, без наочності, їм найбільше подобається навчатися через експеримент.
В основі концепції НУШ лежить діяльнісний підхід. Що це таке?
Оксана Рома, керівниця освітніх ініціатив the LEGO Foundation в Україні
Майбутнє вимагає вже сьогодні відійти від традиційної педагогіки фарширування дітей знаннями і сфокусуватися на тих підходах, які закладуть фундамент для успішної реалізації дитини у дорослому житті. Освіта – це не про обсяг засвоєної інформації, а про здатність знаходити ефективні рішення у реальності, що змінюється щосекунди. Тому школа сьогодні, як ніколи дотепер, має працювати на випередження, а не на надолуження та латання прогалин. Важливо, де діти навчаються, що опановують, але ключовим є питання – як та у який спосіб це відбувається. Діяльнісний підхід може стати відповіддю на це визначальне питання. Цей принцип полягає в тому, що дитина отримує знання не у готовому вигляді, а шляхом активної діяльності, пошуку, спілкування і взаємодії одне з одним, пропонування і експериментування з власними ідеями. За істинного діяльнісного підходу у фокусі перебуває дитина, яка глибоко ментально та фізично включена в процес, вмотивована і радісна. Учні отримують досвід агентства, що знадобиться їм під час вибудовування власної траєкторії руху на всіх етапах життя.
Інтегровані уроки, які практикуються в початкових класах НУШ, допомагають дитині, яка не може всидіти на місці, вивчити нову інформацію через ігри та за допомогою чергування індивідуальної і групової роботи, занять у парах. Навчання через гру допомагає розвивати навички, які стануть у пригоді дитині в реальному світі, а не в теорії: комунікаційну компетентність, креативність, командну роботу та критичне сприйняття інформації.
Діти, що мають тілесно-кінестетичний тип інтелекту завжди вирізнялися на тлі своїх однокласників. Часто те, що вони не можуть всидіти на місці, не дуже подобалося ані вчителям, ані іншим дітям. Саме їм весь час казали «перестань крутитись, шия заболить!». Хоча для кінестетиків – це більш ніж нормально. Якщо дитина не може всидіти 45 хвилин за партою, це зовсім не означає, що вона гірше сприймає інформацію. Навіть навпаки. Для них це спосіб думати, якого вчителі їх позбавляли.
Як вчитель може допомогти кінестетикам розвинути свій потенціал:
- Дозволити «крутитись» на уроках, якщо це не заважає іншим. Нові ідеї таким дітям швидше приходять у русі, можливо в майбутньому вони ходитимуть по власному кабінеті в пошуках нового бізнес-рішення, хто тоді проситиме їх не крутитись?
- Частіше робити перерви з руханками та активними іграми. Коротка перерва допоможе дитині концентруватись на новому матеріалі впродовж усього заняття краще, ніж постійні вказівки «сядь, не крутись!».
- Навчайте у динаміці, адже кінестетик краще пам’ятає не те, що почув, а те, що зробив. Тому, чим більше експериментів та наочних прикладів, тим краще.
- Не залишайте наочні матеріали за закритими дверцятами шафок. Нехай діти мать доступ до муляжів, ігор, книжок не лише під час занять, але й на перервах. Кінестетикам дуже важливі тактильні відчуття.
Пані Оксана Рома підкреслює:
Діяльнісний підхід – це інструмент педагога Нової української школи, спрямований на всебічний розвиток дитини. Це і є мета початкової освіти. Для того, щоб діяльнісний підхід став не лише реченням задекларованим на папері, а дієвою практикою української освіти, ключовим є становлення педагога-дизайнера, який прагне відійти від педагогіки шаблонування, копіювання, однієї правильної відповіді, готовий прийняти нові професійні ролі і знає, як навчати дітей сьогодні для світу завтра.
Дітям-кінестетикам потрібне місце і час, щоб рухатися
Діти з кінестетичним типом інтелекту зазвичай вправно володіють своїм тілом, слухають його. Важливу роль для них грає тактильний контакт, тому потрібно, щоб їх оточували приємні на дотик речі. Водночас, постійна фізична активність для них – це ключ до успіху. Саме тому кінестетикам потрібен концептуально новий шкільний простір, який дозволяє почуватися одночасно вільно та комфортно.
Відповідно до Концепції Нової української школи розроблені загальні вимоги облаштування сучасного та мотивуючого навчального простору. Важливе не лише розташування шкільних меблів, але й їхня ергономічність, мобільність та, навіть, естетичність. Відповідно до нових вимог, меблі у класі мають бути легкими та пересуватись, аби в будь-який момент створити вільний простір для гри чи руханки. У початкових класах передбачені зони відпочинку з м’якими пуфами чи подушками, а також килимок, на якому діти з вчителем проводять «ранкове коло». К
рім того, основними принципами шкільного простору має бути доступність (безбар’єрність), компактність, простота орієнтації та безпечність.
Учні-кінестетики найкраще запам’ятовують те, що змогли перевірити на практиці, тому їхнім батькам важливо якомога частіше бути «на одній хвилі» з дитиною – експериментувати, досліджувати, творити, відкривати світ, перебувати у постійному русі.
Як можуть допомогти батьки?
- Зазвичай всидіти за книжкою для дітей-кінестетиків — страшне випробування. Запропонуйте аудіокнигу, яку можна слухати під час бігу, заняттями спортом чи виконуючи хатню роботу.
- Оберіть разом із дитиною фізичну активність, яка їй до вподоби (танці, спорт чи театральний гурток), де можна сповна проявити її любов до руху.
- Рух та інформація — ідеальне поєднання для навчання дітей з кінестетичним типом інтелекту. Частіше відвідуйте музеї, особливо такі, де все можна перевірити на практиці, ходіть на екскурсії.
- У домі, де живе дитина-кінестетик, завжди має бути пластилін, картон, бісер, лего, пазли тощо. Бажання ліпити, клеїти, моделювати чи шити щось може в майбутньому перерости в улюблене хобі чи навіть у професію.
- Для дітей із кінестетичним типом інтелекту дуже важливо вчитися через світ навколо, тому намагайтеся частіше гуляти на природі. Не дуже сваріть за брудний одяг чи мокрі ноги. Для них це все — частина навчання.
Як звучить старий дитячий жарт «Спочатку вони нас вчать ходити і говорити, а потім змушують сидіти і мовчати». Але що, якщо постійний рух потрібен деяким учням, щоб вчитись ефективніше? Хто знає, можливо Петрик П’яточкін, якому так важко було не стрибати наче м’яч, коли навчився рахувати слоненят, закінчив медичний університет і став відомим нейрохірургом. Поважним паном П’яточкіним, що у вільний час скаче на батутах, щоб випустити накопичену енергію. А все тому, що його потенціал помітили.
Цей матеріал був створений за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Висловлені в цьому матеріалі думки жодним чином не відображають офіційний погляд Європейського Союзу чи Міністерства закордонних справ Фінляндії.
Право використання в даній статті на образ з мультиплікаційного фільму «Петрик П’яточкін» узгодження з правовласником – Довженко-Центром.
Читайте також
Авторка інфографіки – Карина Строкань
Фото: Depositphotos
