У минулому році, коли донька ходила в перший клас формату НУШ, у мене часто виникала думка: «І я б із задоволенням ходила до 1 класу і вчилася в такому сучасному освітньому просторі з такою цікавою програмою!». І чесно кажучи, бажання зазирнути якщо не у вікно, (клас на другому поверсі і треба було б як мінімум дертися на дерево з біноклем), то хоча б в замкову щілину, щоб побачити, як це відбувається, виникало не раз. Але вчителька регулярно надсилала нам фотозвіти уроків, а дочка вдома захоплено розповідала, скільки всього цікавого в них відбулося за день, і приблизне уявлення що таке навчання за новою програмою я мала.
Батьки в ролі другокласників
В цьому році вчителька мабуть вирішила задовольнити наш батьківський інтерес, причому буквально. На 1 годину я і ще 30 батьків стали 2-А київської школи №8. Ніхто не очікував такого дійства, ввечері ми всі прийшли на звичайні батьківські збори (чи то пак «зустріч») і очікували обговорення побутових і навчальних питань. Але раптом вчителька запитала чи гарний у нас настрій і сказала всім встати в коло. Ми трохи напружилися, на обличчях читалося: «Ну і що це буде?». І тут нам вручили плюшевого слоника і попросили передаючи його по колу називати своє ім'я і одну рису характеру.
Після того як всі представилися по колу пустили маленьку коробку з сюрпризом. Треба було відгадати - що знаходиться в середині, задаючи одне питання. Той хто відгадав - забирав "сюрприз" собі. Там виявилася шоколадна медалька. "А щоб інші дітки не засмучувалися, медальки є для всіх!". Після цього по колу пішла вже корзина з цукерками. І треба було бачити здивування і радість солідних чоловіків і жінок 30+ таким ось сюрпризам. І наостанок, по колу передавали коробку з паперовими "пророцтвами" - мотиваційними фразами для кожного.
"Ось так у нас відбувається ранкова зустріч в колі" - резюмувала вчителька.
Уроки НУШ
Далі нас розділили на команди і посадили за парти, вручивши кожному 6 цеглинок Лего. Навіщо вони потрібні я так і не змогла зрозуміти за перший рік навчання. Вдома у дітей є велика коробка з різноманітними детальками Лего.
Але навіщо 6 прямокутних цеглинок лего-дупло? З них хіба качечку або собачку яку можна зробити.
Виявилося варіантів використання цеглинок безліч. Наприклад, вчителька задавала питання, а на інтерактивній дошці висвічувались кольорові прямокутники з варіантами відповіді. Завдання учня - визначити правильну відповідь і підняти лего-цеглинку відповідного кольору. Схожі завдання були з математики - вирішити приклад і підняти над головою цеглинку, яка відповідає кольору певної цифри. І ще купа завдань на розвиток логіки та асоціативного мислення, які ми випробували на собі.
В середині «уроку» у нас була ще і фізкульт-хвилинка. Тридцять тіток і дядьків, забувши про те, які вони дорослі й солідні стрибали як конячки і відбивали ритм долоньками. Сказати що нам сподобалося - не сказати нічого. У всякому разі ніхто не протестував, не говорив: «Ви займайтеся, а я тут на задній парті посиджу, подивлюся на це все. Ні, я не буду брати участь, це ж дитячий садок! ». Словом, мені сподобалося бути другокласницею НУШ.
А стандартна «батьківська» частина теж була. Нас попросили не змушувати дітей вчитися, не стояти над душею: «Негайно пиши прописи а потім прочитай текст!». Тому що НУШ не працює, якщо в школі введені нові методи, а вдома ще старі - зазубрити, здати, забути. Тому вчимося вчитися за новим зразком разом.
Фото: depositphotos
Читайте також
