Дмитро Булатов,
засновник та директор компанії Mr.Sanders,
підприємець, міністр молоді та спорту в 2014 році,
ветеран АТО
Пройшло кілька тижнів, як команда Mr.Sanders запустила водноспортивний та лісовий табори для дітей. Втілилась у життя моя мрія – організувати сучасним дітям таке дозвілля, яке було в моєму дитинстві та дитинстві моїх одноліток. Ось кілька моїх спостережень. Працювати треба не тільки з дітьми, але і з батьками. Останні – це якраз ті, хто більше хвилюються, турбуються, не довіряють обставинам. Але я збираюсь заспокоїти батьків і переконати в тому, що ваші діти – сильніші, ніж ви думаєте.
Чого бояться батьки?
Перед канікулами я щиро запрошував дітей знайомих у водноспортивний та лісовий табори (в тому числі дітей віку початкової школи), бо я вірю, що це можливість стати більш самостійними, навчитися нового, отримати яскраві враження. На свіжому повітрі і без гаджетів – улюблений аргумент деяких родин. І був відверто здивований двома типами стоперів. Зазвичай вони ґрунтуються на головних батьківських страхах.
Перший – це про «він/вона ще замалий, а світ навколо небезпечний»; другий – «мій малюк/дитина не впорається». І щодо першого і щодо другого наполегливо раджу почитати книжку з серії дитячої психології американської авторки Джулі Літкотт-Гаймс «Як виховати дорослого. Зламайте батьківські стереотипи та підготуйте вашу дитину до успіху». Не буду спойлерити, скажу лише мовою фактів, які згадуються в книзі: світ не став небезпечнішим (а якщо згадати «Sapience» Харарі, то рівень агресії на землі не перевищує 1,5%, включаючи часи війни). Навіть навпаки – з’явилося безліч запобіжних засобів від технології GPS до спеціального спорядження, які покликані захистити дітей. Єдине, що однозначно зросло – кількість стривожених батьків, які з добрих міркувань контролюють кожен аспект життя дитини, доводячи себе до стресу.
Насправді, кажуть психологи, щоб створити для дитини безпечне середовище треба не вісім охоронців, а чітко встановленні правила. Якщо дитина вміє відрізнити хороше від поганого, розуміє правила (яких має бути небагато і періодично нагадувати), вона почуватиметься в безпеці, поводитиметься відповідно, водночас буде відкрита для нового. А це і є дорослішення у дітей – відкривати світ для себе.
«Мій не впорається»
Друга причина страхів «Мій не впорається» ще цікавіша. Забуваючи, що діти тільки вчаться і їм потрібен час, або ж поспішаючи в численних справах, батьки роблять рутинні завдання замість дитини. Зав’язуємо вузлики шнурків у першачків, представляємо дитину у лікаря, прибираємо посуд після вечері. І це можна зрозуміти – сучасним людям бракує часу і терпіння. Але вирішуючи за дитину, побоюючись, що вона не впорається, ми самі провокуємо «вивчену безпорадність». Не дивно, що в майбутньому діти очікують, що про них будуть дбати в найменших дрібницях. І тоді так - «малюк не може впоратися». Деякі батьки вже настільки звикли бути речниками своїх дітей, що перестають вірити в їхню здатність говорити за себе, озвучувати свої побажання. Так, у дітей повинно бути дитинство, але це передбачає і розвиток соціальних, комунікативних навичок, які не можна розвинути, якщо за спиною завжди стоять батьки. Мені подобається визначення завдання батьківства – навчити дітей жити без нас. Це означає створити умови, середовище, де можна пробувати реалізовуватися і ставати автономними. Наприклад, якщо школа недалеко, ходить туди самому. Чи багато ви знаєте учнів початкової школи, які щоранку добираються в школу самостійно або роблять покупки в місцевій крамничці? Аргумент: «Ми живемо в такий час» постійно чую і знаю. Але статистика злочинів каже про зворотне - ми якраз живемо в найбезпечніші часи в історичному плані. Ходити самостійно на гуртки, забирати з Нової пошти доставку, спакувати наплічник в табір, - це невеличкий побутовий перелік того, що можна робити для формування самостійності. І щоб дати дітям цю можливість, треба відпустити їх. І у табір в тому ж числі ?. Повірте, діти справляються з багатьма речами без вас. Ще й допомагають своїм новим друзям.
А щоб заспокоїти і переконати своїх знайомих щодо табору, я дав їм прості поради.
Про що насправді варто потурбуватися перед табором?
- Бути самим стабільними дорослими. Йдеться про те, щоб не передавати тривогу дітям і не сумніватися в тому, що вони впораються.
- Оцінити готовність дитини. Є віковий орієнтир, який ми встановили для табору – від 6 до 16 років. Так, у нас в таборі перебувають шостирічки і чудово інтегруються. Водночас знаю підлітків, які неготові до життя поза домом. Тому на мою думку, не треба стримувати, але і не треба наполягати у випадку категоричної відмови. В наших таборах ми пропонуємо пробувати - один день або кілька днів у форматі денного табору.
- Сходити у розвідку. Якщо дитина все таки побоюється розлуки з батьками, можна з’їздити в табір разом і познайомитися з адміністрацією табору, інструкторами, дітьми, погуляти територією. Тоді в день заїзду місце і люди будуть вже знайомими. І це працює.
- Провести репетицію. Ще один спосіб знизити страх бути поза домом – знайома всім піжамна вечірка у друзів напередодні заїзду у табір. Ночівля в новому місці дасть дитині відчуття, що вона може бути поза звичними умовами.
- Стимулювати інтерес та включити дитину в підготовку. Почитати відгуки, подивитися сторінку чи сайт табору, дізнатися маршрут, скласти валізу, спробувати розкласти намет, подивитися відповідне відео, якщо табір тематичний (екологічний, спортивний, мистецький, туристичний тощо) - будь-яка навколотаборова активність наблизить дитину (і вас) до усвідомлення майбутньої події. Хай це будуть приємні очікування).
- Врахувати різні сценарії. Якщо дитина їде вперше, проговоріть, що можливо, вона буде сумувати за вами перший час. Це нормально для адаптаційного періоду. Опісля ви обов’язково побачитеся, а тим часом придумайте свій родинний ритуал, який зарадить в хвилини суму – улюблена пісня, іграшка, фраза...Це повертатиме дитину в нейтральний стан.
- Переконатися, що дитина може подбати про себе. Одягти самостійно речі, які склала до валізи чи наплічника, розчесатися, застелити ліжко, помити горнятко за собою, знає загальні правила – мити руки перед їжею, чистити зуби перед сном, змінювати одяг і т.д. Комунікаційно - дитина вміє представитися, розповісти про себе, чим захоплюється, що любить, повідомити, що не так, коли щось негаразд.
Я переконаний, що це літо може бути чудовим для сотень дітей, які навчяться туристичних азів та надавати першу медичну допомогу, вперше стануть на вейкборд або водні лижі. Вони переживуть багато всього цікавого. І цей час сформує їх самостійність, яка є запорукою успіху в сучасному світі. Але самостійність не формується з нуля. Батьки, дайте дітям шанс!
