Дмитро Булатов,
засновник та директор компанії Mr.Sanders,
підприємець, міністр молоді та спорту в 2014 році,
ветеран АТО

Пройшло кілька тижнів, як команда Mr.Sanders запустила водноспортивний та лісовий табори для дітей. Втілилась у життя моя мрія – організувати сучасним дітям таке дозвілля, яке було в моєму дитинстві та дитинстві моїх одноліток. Ось кілька моїх спостережень. Працювати треба не тільки з дітьми, але і з батьками. Останні – це якраз ті, хто більше хвилюються, турбуються, не довіряють обставинам. Але я збираюсь заспокоїти батьків і переконати в тому, що ваші діти – сильніші, ніж ви думаєте.

Чого бояться батьки?

Перед канікулами я щиро запрошував дітей знайомих у водноспортивний та лісовий табори (в тому числі дітей віку початкової школи), бо я вірю, що це можливість стати більш самостійними, навчитися нового, отримати яскраві враження. На свіжому повітрі і без гаджетів – улюблений аргумент деяких родин. І був відверто здивований двома типами стоперів. Зазвичай вони ґрунтуються на головних батьківських страхах.

Перший – це про «він/вона ще замалий, а світ навколо небезпечний»; другий – «мій малюк/дитина не впорається». І щодо першого і щодо другого наполегливо раджу почитати книжку з серії дитячої психології американської авторки Джулі Літкотт-Гаймс «Як виховати дорослого. Зламайте батьківські стереотипи та підготуйте вашу дитину до успіху». Не буду спойлерити, скажу лише мовою фактів, які згадуються в книзі: світ не став небезпечнішим (а якщо згадати «Sapience» Харарі, то рівень агресії на землі не перевищує 1,5%, включаючи часи війни). Навіть навпаки – з’явилося безліч запобіжних засобів від технології GPS до спеціального спорядження, які покликані захистити дітей. Єдине, що однозначно зросло – кількість стривожених батьків, які з добрих міркувань контролюють кожен аспект життя дитини, доводячи себе до стресу.

Насправді, кажуть психологи, щоб створити для дитини  безпечне середовище треба не вісім охоронців, а чітко встановленні правила. Якщо дитина вміє відрізнити хороше від поганого, розуміє правила (яких має бути небагато і періодично нагадувати), вона почуватиметься в безпеці, поводитиметься відповідно, водночас буде відкрита для нового. А це і є дорослішення у  дітей – відкривати світ для себе.

«Мій не впорається»

Друга причина страхів «Мій не впорається» ще цікавіша. Забуваючи, що діти тільки вчаться і їм потрібен час, або ж поспішаючи в численних справах, батьки роблять рутинні завдання замість дитини. Зав’язуємо вузлики шнурків у першачків, представляємо дитину у лікаря, прибираємо посуд після вечері. І це можна зрозуміти – сучасним людям бракує часу і терпіння. Але вирішуючи за дитину, побоюючись, що вона не впорається, ми самі провокуємо «вивчену безпорадність». Не дивно, що в майбутньому діти очікують, що про них будуть дбати в найменших дрібницях. І тоді так - «малюк не може впоратися». Деякі батьки вже настільки звикли бути речниками своїх дітей, що перестають вірити в їхню здатність говорити за себе, озвучувати свої побажання. Так, у дітей повинно бути дитинство, але це передбачає і розвиток соціальних, комунікативних навичок, які не можна розвинути, якщо за спиною завжди стоять батьки. Мені подобається визначення завдання батьківства – навчити дітей жити без нас. Це означає створити умови, середовище, де можна пробувати реалізовуватися і ставати автономними. Наприклад, якщо школа недалеко, ходить туди самому. Чи багато ви знаєте учнів початкової школи, які щоранку добираються в школу самостійно або роблять покупки в місцевій крамничці? Аргумент: «Ми живемо в такий час» постійно чую і знаю. Але статистика злочинів каже про зворотне - ми якраз живемо в найбезпечніші часи в історичному плані. Ходити самостійно на гуртки, забирати з Нової пошти доставку, спакувати наплічник в табір, - це невеличкий побутовий перелік того, що можна робити для формування самостійності. І щоб дати дітям цю можливість, треба відпустити їх. І у табір в тому ж числі ?. Повірте, діти справляються з багатьма речами без вас. Ще й допомагають своїм новим друзям.

А щоб заспокоїти і переконати своїх знайомих щодо табору, я дав їм прості поради.

Про що насправді варто потурбуватися перед табором?

1. Бути самим стабільними дорослими. Йдеться про те, щоб не передавати тривогу дітям і не сумніватися в тому, що вони впораються.
2. Оцінити готовність дитини. Є віковий орієнтир, який ми встановили для табору – від 6 до 16 років. Так, у нас в таборі перебувають шостирічки і чудово інтегруються. Водночас знаю підлітків, які неготові до життя поза домом. Тому на мою думку, не треба стримувати, але і не треба наполягати у випадку категоричної відмови. В наших таборах ми пропонуємо пробувати  - один день або кілька днів у форматі денного табору. 
3. Сходити у розвідку. Якщо дитина все таки побоюється розлуки з батьками, можна з’їздити в табір разом і познайомитися з адміністрацією табору, інструкторами, дітьми, погуляти територією. Тоді в день заїзду місце і люди будуть вже знайомими. І це працює.
4. Провести репетицію. Ще один спосіб знизити страх бути поза домом – знайома всім піжамна вечірка у друзів напередодні заїзду у табір. Ночівля в новому місці дасть дитині відчуття, що вона може бути поза звичними умовами.
5. Стимулювати інтерес та включити дитину в підготовку. Почитати відгуки, подивитися сторінку чи сайт табору, дізнатися маршрут, скласти валізу, спробувати розкласти намет, подивитися відповідне відео, якщо табір тематичний (екологічний, спортивний, мистецький, туристичний тощо) - будь-яка навколотаборова активність наблизить дитину (і вас) до усвідомлення майбутньої події. Хай це будуть приємні очікування).
6. Врахувати різні сценарії. Якщо дитина їде вперше, проговоріть, що можливо, вона буде сумувати за вами перший час. Це нормально для адаптаційного періоду. Опісля ви обов’язково побачитеся, а тим часом придумайте свій родинний ритуал, який зарадить в хвилини суму – улюблена пісня, іграшка, фраза...Це повертатиме дитину в нейтральний стан.
7. Переконатися, що дитина може подбати про себе. Одягти самостійно речі, які склала до валізи чи наплічника, розчесатися, застелити ліжко, помити горнятко за собою, знає загальні правила – мити руки перед їжею, чистити зуби перед сном, змінювати одяг і т.д. Комунікаційно - дитина вміє представитися, розповісти про себе, чим захоплюється, що любить, повідомити, що не так, коли щось негаразд.

Я переконаний, що це літо може бути чудовим для сотень дітей, які навчяться туристичних азів та надавати першу медичну допомогу, вперше стануть на вейкборд або водні лижі. Вони переживуть багато всього цікавого. І цей час сформує їх самостійність, яка є запорукою успіху в сучасному світі. Але самостійність не формується з нуля. Батьки, дайте дітям шанс!