Головний герой, маленький дракончик Довгохвіст, отримує важливу місію — запалити святкове вогнище. Проте, за тиждень до свята, він виявляє, що втратив здатність дихати полум’ям. Щоб повернути свою силу і врятувати свято, Довгохвіст вирушає в захопливу подорож, сповнену небезпек, дружби і мудрості.
Ця книга стане ідеальним вибором для родинних читань та занурить маленьких читачів у світ казок і пригод. Майстерно передана авторкою атмосфера різдвяного дива, разом із яскравими ілюстраціями Анастасії Рупосової, роблять «Різдвяний вогонь» незабутнім супутником зимових вечорів.
Про авторку:
Єлізавета Максименко — одна з найбільших книжкових блогерок України. Здобула економічну освіту, а тоді кинула нудну роботу заради творчості. Разом із чоловіком Єлізавета керує студією музичного виробництва, веде книжковий блог, пише книжки та виховує двох котиків.
Читаємо уривок із книги:
Маленький дракончик увесь аж тремтів із напруги та розчарування. Тато-дракон підбадьорливо поплескав сина по плечу.
— Хлопче, ти — дракон! Справжній дракон, син своїх батьків — справжніх драконів!
— Але чому в мене не виходить дихати вогнем? — тихо запитав Довгохвіст. Він пригорнувся до мами, сховавши обличчя.
Батьки перезирнулися.
— Таке іноді трапляється, — озвалася мама.
— Але це можна виправити, синку, — підхопив тато.
— Здається, про це було в одній старій легенді! Мерщій додому й знайдемо її в книжках! Довгохвіст помчав по заметеній снігом доріжці до рідної печери, витираючи мокрі від сліз щоки. Де й поділася звична незграбність: дорогою він зачепив хвостом лише один вуличний ліхтар. Той голосно дзенькнув і загойдався, але встояв.
У домашній бібліотеці була сила-силенна поличок, ущент заповнених книжками. Драконяча сім’я часто проводила тут затишні вечори за читанням. Довгохвіст любив розглядати яскраві малюнки в дитячих книжках, доки мама з татом читали йому, кумедно вдаючи голоси персонажів.
Тато-дракон узяв драбину й поліз до найвищої полички. Книжки на ній були вкриті пилом і здавалися дуже старими. Хвильку подумавши, він витягнув величезну книжку із золотими візерунками на палітурці, спустився донизу й поклав її на підлогу посеред кімнати. Мама відгорнула обкладинку, й усі втрьох схилилися над пожовклими сторінками.
Довгохвіст нетерпляче вовтузився на місці, з надією вдивляючись у кожну сторінку, яку перегортала мама. Ну чому ж так довго? Треба якнайшвидше знайти. . . А що вони, власне, шукали? Довгохвіст не знав. Дорослі завжди знаходили в книжках щось корисне. Пригадати лише те ласе печиво, яке йому найбільше смакувало. Рецепт мама знайшла саме в одній зі своїх книжок. От умів би він сам читати! Але до школи дракончикові лише восени.
— Знайшла! — нарешті почув Довгохвіст. — «Вогонь можна пробудити зіллям із фосфорних каменів. Рецепт приготування зілля зберігає Старійшина драконів, який самітником живе в печері посеред Західних гір. Охочий здобути вогонь має самостійно дістатися до нього і, пройшовши посвяту, отримати ковток зілля...»
— Овва, от і маємо... — збентежено промовив тато.
— Я готовий на все, щоб отримати свій вогонь! — аж підскочив Довгохвіст.
— Синку, дорога до Старійшини може бути небезпечною. Можливо, не варто... — тато не договорив.
Довгохвіст благальним поглядом дивився на батьків:
— Хіба ж я не гідний того, щоб мати вогонь? Коли всі дізнаються, що в мене нічого не вийшло, ніхто й дружити не схоче зі мною!
— Та хіба ти поганий друг через те, що ще не отримав свого вогню? — здивувалася мама.
— Дружба вимірюється не цим, сину. Зовсім не цим... — мовив тато.
— Жвавик мене засміє! Він тепер тільки й базікає про те, що без вогню ніхто й драконом називатися не сміє! А ще ж Різдво! Як я запалю вогонь? — у голосі Довгохвоста чувся розпач. — Ну будь ла-аа-а-аска, будь ла-а-а-асочка.
Батьки не хотіли відпускати сина в небезпечну подорож, але розуміли, наскільки це для нього важливо. А ще пам’ятали: такі випадки з драконами їхнього роду вже траплялися. Так давно, що всі вже й думати забули про них. Але траплялися.
— Ну що ж. Тоді треба збиратися в дорогу. Часу обмаль, Різдво вже скоро.
Тієї ночі в Драконячому селищі знову світилися вікна лише в одній печері. Мама-драконка й тато-дракон сиділи на кухні й перешіптувалися.
— Я так хвилююся за нього! — мамин голос був дуже стурбованим. — Це ж так небезпечно! Можливо, ліпше заборонити йому летіти?
— Люба, хіба ми можемо? — м’яко заперечив тато. — Ти ж розумієш, що він має впортатися з цим самостійно. Хоча й мене дрижаки беруть, як подумаю про всі небезпеки, що чигають на шляху.
— Я знаю, що це заради його майбутнього, але не можу змусити себе не хвилюватися!
— Ми зробимо все від нас залежне, щоб допомогти йому, — татодракон ніжно обійняв дружину.
— Треба все підготувати, — вона раптом стрепенулася. — Зараз же замішу тісто на печиво, Довгохвостик його так любить, зберу все необхідне для подорожі: теплі речі, запас води, їжі... Ти не бачив, де я поділа свій фартух?
Тато не встиг відповісти, а мама вже вибігла до вітальні. За мить повернулась із фартухом.
— А я тим часом перемалюю з книжки карту шляху до Старійшини, — вирішив тато.
Читайте також
