Насправді, активне слухання потрібно застосовувати правильно і вчасно. Олександра Квітко - мама двох дітей, яка користується цим методом часто і бачить результат. Сьогодні вона поділилася із нами своїми висновками та інсайтами.
Активне слухання - мій улюблений "прийомчик" у вихованні дітей. Завдяки йому ми з легкістю обходимося без покарань, практично усунули істерики і не помітили страшно-жахливу кризу 3-х років.
Олександра Квітко - мама, блогер блогу ВаряДаря. Сир і Зефір, поетеса і майбутній психоаналітик.
Що таке "активне слухання"?
Відомий дитячий психолог Юлія Гіппенрейтер пише, що «активно слухати дитину – значить «повертати» йому в бесіді те, що він вам повідав, при цьому позначивши його почуття». Приклад: «Я не хочу їсти цей суп» - «Тобі не подобається суп». Простіше кажучи, ми промовляємо вголос емоції дитини, які той може не усвідомлювати. Він знає, що «щось не так», але ось що саме - йому не зрозуміло. І коли ми називаємо почуття, яке він зараз відчуває і знаходимо причину цим почуття, ми вирішуємо проблему.
По-перше, ми даємо йому зрозуміти, що нам не все одно, ми співчутливі, розуміємо, що йому погано, усвідомлюємо, що його проблеми нітрохи не менш важливі, ніж наші, що ми його любимо і співчуваємо. Маленькій людині, яка хоче любові і уваги, вже і цього одного досить. А по-друге, визнання і позначення проблеми - 80% її рішення. Ви здивуєтеся, як іноді просте промовляння почуттів має чарівний ефект. Із дорослими, до речі, теж прекрасно працює.
ПОТРІБНО РОЗУМІТИ, ЩО АКТИВНЕ СЛУХАННЯ - ЦЕ НЕ ЧАРІВНА ПАЛИЧКА, ВОНО НЕ ДОПОМОЖЕ ВАМ РАЗ І НАЗАВЖДИ ВИРІШИТИ ВСІ ПРОБЛЕМИ З ДИТИНОЮ.
Він же у вас не робот, та й ви не залізна. Але! Воно допомагає встановити той найважливіший контакт із малюком, дружні стосунки, щоб приходячи зі школи в сумному настрої, йому хотілося поділитися із вами болем, образою і розчаруванням, знаючи, що ви не будете його картати або дорікати, захищати вчителя або інших дітей. Дитина буде знати, що поговоривши з вами, він отримає розуміння і співчуття і йому буде легше від розмови. Від одного тільки розмови! Не це найголовніше?
Алгоритм застосування методу активного слухання
Основна схема дій при застосуванні активного слухання у моєму розумінні виглядає так:
- Для початку потрібно заспокоїтися самій. Нічого доброго не вийде у мами, яка готова вибухнути. Дихайте, рахуйте, кричіть у стакан або робіть щось інше, щоб заспокоїтися. Але не приступайте до активного слухання на взводі. Діти все відчувають.
- Після цього потрібно встановити контакт із дитиною. Так, якщо він уже увійшов у "пік" істерики, зробити це досить складно. Але все-таки можливо звернути на себе його увагу. Без крику, звичайно ж. Можна акуратно погладити, взяти за ручку, ласкаво покликати малюка на ім'я (не забувайте, що наше ім'я звучить для нас найприємніше). Ваші і його очі повинні знаходиться на одному рівні. Я зазвичай у таких випадках сідаю навпочіпки. Будь-яка позиція зверху говорить про домінування, ми це відчуваємо на рівні інстинктів і нам це не подобається. Дітям, природно, теж.
- Після того, як ви присіли навпочіпки і встановили контакт, починайте говорити. Спочатку потрібно позначити почуття дитини. Гіппенрейтер настійно рекомендує говорити ствердно, не ставлячи питань. Ніби як дітям складно відповісти на всі ці питання. Я усе ж частіше використовую саме питання, на які можна відповісти тільки так чи ні. Дуже важливе перше питання-твердження. Тут потрібно позначити почуття. В принципі, підійде просто опис «засмутився»: «Ти засмутився?». Зрозуміло, що якщо дитина плаче, кричить або істерить, то він засмучений. Але це позначення краще все ж використовувати в тому випадку, коли ви не можете іншим словом описати стан дитини. Наприклад, ви застали малюка, який уже сумував і не бачили, що сталося. Тоді «Ти засмутився» - найкращий варіант. Але якщо "підсісти" на нього, то ви пропустіть можливість розповісти малюкові про існування інших почуттів: образа, злість, біль, смуток, нудьга, розчарування, печаль. Правда ж? Це ж всі різні почуття, але вони так само підходять під опис «засмутився».
- Після того, як ви позначили почуття, дитина може припинити плакати або трохи стихнути, рідше - ні. І в тому, і в іншому випадку потрібно продовжувати. Озвучуйте усю ситуацію, яка сталася, використовуючи при цьому позначення почуттів. Простіше пояснити на прикладі.
Беремо ситуацію. Варю Даря відштовхнув від якоїсь гри. Я це бачила. Але поки вони спілкуються між собою, я не втручаюся. Моя позиція така, що я заздалегідь пояснюю, як треба вирішувати конфлікти (підійди і попроси, дочекайся своєї черги, з'ясуй, чому він так зробив, спробуй зрозуміти, настоюють на своєму, якщо тобі це важливо), а вони цьому вчаться вже самі у власне конфліктних ситуаціях. Адже навчити чогось дитини можна тільки, якщо він спокійний. Запам'ятайте: якщо дитина засмучена, плаче або істерить, усі ваші зауваження у кращому випадку проходять повз його вуха, а в гіршому ще й викликають агресію.
Загалом, ситуація. Варя розплакалася і підходить до мене. Зараз вона вже сама каже: «Даря мене образив». У цій її фразі укладено і почуття, яке вона відчуває - «образа». Тобто я логічно скажу те ж саме, але по-іншому: «Дарик тебе відштовхнув, тому тобі прикро». Вона трохи заспокоїться і скаже: «Так». Ось тут важливо зробити невелику паузу. Адже ви ж все-таки активно слухаєте, а не активно говорите. Дайте дитині можливість проговорити те, що він сам хоче сказати. Якщо нічого не відбувається, продовжуємо. «Ти хотіла пограти з Дарюшою, а він тобі не дав» - «Так». Саме в цій ситуації я пояснила Варварі причину, чому Дарій так вчинив і вона сама зробила висновок (прийняла рішення), що потрібно робити далі. «Варюша, ти ж знаєш, що це його іграшки і він може ними не ділитися». Після цього вона кинула мені «так», підійшла до Дарика і сказала: «Дарюша, можна мені з тобою разом пограти?» - «Так, звичайно». Пам'ятайте, я говорила, що вчу їх, як діяти в конфліктних ситуаціях? Ну ось, обговорений конфлікт допоміг Варварі вибрати потрібний сценарій дій - попросити.
Це дуже схематично, але, сподіваюся, зрозуміло.
Коли можна починати?
Я часто чую запитання: коли можна починати застосовувати активне слухання? Розмовляти з дитиною потрібно з перших днів. Це буде таке собі активне обговорювання. Те, що ми зазвичай робимо по інерції. Не думайте, що воно йде в нікуди. Усі ось ці ваші «малюк накакав, йому мокро і неприємно, зараз ми помиємо попу і стане краще» - це перші кроки до активного слухання, промовляння почуттів і відчуттів, а також кроків вирішення. Потім ви будете говорити: «Ти засмучений. Ти плачеш, бо мама йде. Я скоро повернуся і ми з тобою обов'язково пограємо ». Починайте промовляти почуття і емоції якомога раніше. І тоді вже в 2 або 3 роки ваша дитина прибіжить і скаже вам (як мої діти мені, наприклад): «Мама, мені не вистачає твоєї уваги. Обійми мене і мені стане краще».
Чому воно працює?
Людям (а дітям особливо) потрібно, щоб їх не залишали наодинці зі своїми переживаннями. Знаєте ось ці жарти з приводу жінок, коли вона сидить така сумна, а чоловік підходить і каже: «Що у тебе сталося?» Дуже часто жінка (як і дитина) сприймає це як відсторонення від ситуації. «Хіба він не бачить, що мені погано? Міг би просто обійняти і пожаліти! А то прийшов розпитувати!». А ось якби він підійшов і сказав «Ти засмучена, тобі погано», та ще й обійняв би в додачу, вона б йому сама відразу ж усе розповіла. Він зрозумів її почуття, прийняв їх, не відвернувся. Та ж історія і з дітьми.
Чому НЕ працює активне слухання?
Активне слухання - це прийом, який потрібно застосовувати у складних емоційних ситуаціях для дитини. Ось тут будьте уважні! Це не спосіб для батьків домогтися бажаного тут і зараз і назавжди закріпити отриманий результат. Це спосіб встановлення довірчих стосунків і тісного контакту зі своєю дитиною, а також допомогу в складних ситуаціях. Експлуатуючи активне слухання, ви вбиваєте його цінність.
У нашому, уже дорослому житті, багато проблем виникає через те, що ми не усвідомлюємо своїх реальних відчуттів і бажань. Ми ось знаємо, що нам «якось кепсько», а чому? Хто його знає. Просто "якось так". Але так не буває. Завжди, повірте мені, є причина. І перше, що нам потрібно зрозуміти для того, щоб позбутися від ось цієї скверності в душі, усвідомити почуття, яке ми відчуваємо. Зазвичай це дуже складно. Хвилювання це або тривога, біль, туга, печаль, злість, ревнощі, заздрість... Складно, правда? Нас, на жаль, не навчили розпізнавати почуття і усвідомлювати свої бажання. Але в наших силах навчити цього своїх дітей. І перший крок - це активне слухання. Мало того, що діти будуть більше з вами ділитися, адже ви завжди «берете участь» у розмові, чуєте їх, але і будуть активно слухати вас. Правда! Мої зараз уже розуміють і кажуть, наприклад, «Мамочко, ти сумна?» - «Так» - «А чому ти сумна?» - «Я дуже втомилася, а попереду ще багато роботи» - «Не сумуй, мамочко, я поруч!»...
Нехай цей метод допоможе вам виховати здорову особистість із високим рівнем емоційного інтелекту.
Фото: shutterstock.com
Читайте також
