Авторку іноді називають підлітковою письменницею, хоча рамки ці досить умовні, адже її твори цікаві й корисні однаково, як дітям так і батькам. Першим - щоб краще зрозуміти себе, другим - щоб стати ближчими до своїх дітей.
Топ-3 книги від Анастасії Нікуліної
Роман-буря «Сіль для моря або білий кит» в 2017 році став справжнім одкровенням і отримав міжнародну українсько-німецьку літературну премію ім.О. Гончара та нагороду «Краща книга для підлітків» премії «Глиняний кіт -2018». Чому в середовищі підлітків трапляється буллінг? Чому одні стають жертвами, а інші безжальними катами? Які події можуть підштовхнути підлітка до ідеї суїциду? Чим керується серійний вбивця, вибираючи жертву в соцмережах і пропонуючи їй гру на зразок сумнозвісного «Синього кита»? Роман - який варто прочитати батькам, щоб вчасно розпізнати тривожні дзвіночки і підтримати дитину, а також усім, кому здається, що життя не має сенсу.
Також недавно вийшов роман «Зграя» про компанію підлітків-львів'ян, які не мислять життя без паркуру - екстремального виду спорту і справжнього мистецтва долання перешкод. Книга увійшла до довгого списку «Книги року BBC-2018». Варто зауважити, що сама письменниця в минулому теж займалася паркуром, тому знає цей світ зсередини дуже добре. Дітям просто буде цікаво, а для старшого покоління роман дає можливість зрозуміти, в чому суть філософії цього захоплюючого «вертикального світу» і навіщо він молодій людині взагалі.
А про роман-чар «Завірюха», який презентували під час Книжкового Арсеналу, ми вже писали в добірці кращих книг про кохання. Втім, в активі Анастасії є і твори написані в співавторстві та мала проза.
В інтерв'ю 4mama Анастасія Нікуліна розповідає про свої книги, секрети творення героїв, відгуки читачів та творчі плани.
Ваші книги називають підлітковими, (хоч все ж вони мені здаються універсальними, як сімейні фільми). Але, щоб створити правдиві образи треба дуже гарно розуміти світ підлітків, працювати з ними, або дуже добре пам’ятати себе в такому віці. Який ваш варіант?
Я пишу не лише підліткові книги. Мій варіант – це активне спілкування з підлітками в тому числі. І так, я дуже добре пам’ятаю себе у цьому віці. Пора постійних відкриттів та різних захоплень, тому у мене потужний багаж знань, про що писати. Ви маєте рацію, мені часто пишуть, що книгу читає вся родина – від сина і до бабусі.
Вам дуже вдало вдаються персонажі-хлопці, вони яскраві, цікаві, живі. В деяких моментах навіть дуже точно передані думки і розмови, які звучать в суто хлоп’ячих компаніях. Ви в дитинстві більше хлопчачі компанії полюбляли, чи можливо мали братів?
Здається, так було завжди. Кращими друзями були хлопці, більше в компанії теж було хлопців. Через захоплення – футбол, баскетбол, паркур – у тому числі. Братів ніколи не мала, але хотіла б. Зрештою, друзі-хлопці і ставали мені братами, бо це був той момент, коли ти можеш сам обрати рідну тобі по духу людину.
Ваші героїні швидше знаходять спільну мову з хлопцями ніж з дівчатами. Спілкування дівочої компанії в «Завірюсі» не обходиться без чвар і пліток. Як ви взагалі ставитесь до поняття «жіноча дружба»?
Не згодна. У Лізи до переїзду була власне дівчача «тусівка», де вона чудово себе почувала. У Таші не було близьких друзів, як хлопців так і дівчат і, врешті, вона вільно спілкується з Анею та Ксю. Леся ж справді є прикладом непорозумінь, які трапляються у дівочій компанії.
Я особисто не розділяю друзів за статтю. У мене є краща подруга ще зі школи – це людина, яка знає про мене практично все. До речі, з виходом в мережу (інстаграм) у мене з’явилася чимала дівоча аудиторія і нові близькі подруги. З деякими ми спілкуємося щодня, хоч і живемо у різних країнах. Щодо дружби – найкращі стосунки складаються між людьми, яким одне від одного нічого не потрібно, а просто добре бути разом.
Чи є в героїв реальні прототипи, чи всі вони – збірні образи?
У більшості – збірні. До речі, саме у таких образах читачеві легше впізнати себе. Є лише один чітко реальний прототип у героїні «Зграї» – Ксю.
Які відгуки ви отримуєте від читачів?
Відгуки, звісно, різні. Так, часто чую, що впізнали себе чи своїх друзів. Впізнають локації, схожі випадки. Одна читачка впізнала себе у героїні «Солі для моря», тільки десять років тому. Вона прожила практично таку ж ситуацію і зробила собі татуювання у вигляді кита на ключиці на пам'ять про те, що могла зробити помилку ціною у власне життя. Наймолодша читачка слухала мою книгу ще у мами в животику – досі згадка про це усміхає.
Донька подруги, Айміра (їй три з половиною) називає мене принцесою. П’ятирічний Марко, син іншої подруги, каже до мами: «Настя – то твоя письменниця?». Молодшим читачам, які уже самостійно читають мої твори і діляться відгуками – 7-9 років. Улюблений старший читач – це моя бабуся, цього місяця їй сімдесят п’ять.
Ваша література піднімає актуальні гостросоціальні проблеми. Наприклад «Сіль для моря» я б назвала посібником для батьків – як розпізнати депресію у підлітка і чому її не варто ігнорувати. Як з’явилась ця книга?
Я не планувала писати гостросоціальний роман. Це мала бути філософська історія на кшталт «Маленького принца». Але як тільки з’явився перший розділ, герої повели мене за собою і я зрозуміла, що все набагато глибше. Тут історія сама себе розповіла моїми словами. Вочевидь, дуже просилася до людей.
Ви свої романи даєте читати експертам певної галузі. У випадку «Зграї» це були трейсери, а хто консультував коли писали «Сіль для моря»?
Читали друзі (у тому числі люди, які виросли на березі моря), підлітки (які стикалися з булінгом), колеги-автори і психолог (це вже була ініціатива видавництва).
Під час презентації «Завірюхи» ви говорили, що часто школярі не надто полюбляють твори українських класиків саме через тугу і страждання головних героїв. Хрестоматійні Катерини-Наймички -Марусі у яких усе погано. Історія Лесі і Яра – приклад того, що взаємне кохання і хеппі-енд можливі. Як гадаєте, чому тема страждань така популярна і чому так мало в українській літературі «Лесь і Ярів» яким вдається задумане?
Людям потрібні емоції, як позитивні, так і негативні. Чому читають про страждання – щоб або побачити, що в когось гірша ситуація, ніж у тебе, і видихнути, або підгодувати свій темний бік, коли у тебе все добре складається і побачити, що буває й по-іншому. У літературі є різні періоди.
Автори, що пишуть про тут і зараз, описують те, що бачать, те що відбувається поруч. В минулому справді страждання й туга йшли пліч-о-пліч. Розумію, що читача це може втомлювати, тому просто варто чергувати різні твори – минуле-теперішнє. Бо класика теж важлива.
Що ви полюбляли читати в підлітковому віці і які автори для вас є взірцем?
Підлітком з українських авторів я читала Дереша, Карпу, Дністрового, Роздобудько, Андруховича, Жадана, Покальчука. Багато читала фентезі. Дуже подобались повісті-жахастики Р. Стайна та книги про подорожі. Перечитувала «Безодню Маракота», «П’ятнадцятирічного капітана», а також «Джейн Ейр», «Хроніки Нарнії» та «Володаря перснів». І майже постійно магічно-чарівні історії та казки-легенди різних країн світу.
Ви кожного разу експериментуєте, з темами і жанрами. Яких книг чекати в майбутньому?
Можна чекати всього чого завгодно. Насправді планування в літпроцесі не завжди вдається, але можу сказати точно – експериментувати я однозначно продовжу.
Фото: особистий архів Анастасії Нікуліної
Читайте також
