Авторку иногда называют подростковой писательницей, хотя рамки эти довольно условны, ведь ее произведения интересны и полезны одинаково, как детям так и родителям. Первым - чтобы лучше понять себя, вторым - чтобы стать ближе к своим взрослеющим детям.
Топ-3 книги от Анастасии Никулиной
Роман-буря «Соль для моря или белый кит» в 2017 году стал настоящим откровением, и получил признание критиков - международную украинский-немецкую литературную премию им.О. Гончара и награду «Лучшая книга для подростков» премии «Глиняный кот -2018». Почему в среде подростков случается буллинг? Почему одни становятся жертвами, а другие безжалостными палачами? Как подросток приходит к идее суицида? Чем руководствуется серийный убийца, выбирая жертву в соцсетях и предлагая ей игру на образец пресловутого «Синего кита»? Роман - который стоит прочитать родителям, чтобы вовремя распознать тревожные звоночки и поддержать ребенка, и молодым людям которым кажется, что жизнь не имеет смысла.
Также недавно вышел роман «Зграя» о компании подростков-львовян, которые не мыслят жизни без паркура - экстремального вида спорта, искусства преодоления препятствий. Книга вошла в длинный список «Книги года BBC-2018» . Стоит заметить, что сама писательница в прошлом тоже занималась паркуром, поэтому знает этот мир изнутри очень хорошо. Детям просто будет интересно, а для родителей – роман возможность понять, почему дети выбираю такой опасный спорт и в чем суть философии этого захватывающего «вертикального мира».
А о романе-чаре «Завірюха», который презентовали во время Книжного Арсенала, мы писали в подборке лучших книг о любви. Впрочем, в активе Анастасии есть и произведения написаны в соавторстве и малая проза.
В интервью 4mama Анастасия Никулина рассказывает о своих книгах, выбор тем и читательских отзывах.
Ваші книги називають підлітковими, (хоч все ж вони мені здаються універсальними, як сімейні фільми). Але, щоб створити правдиві образ треба дуже гарно розуміти світ підлітків, працювати з ними, або дуже добре пам’ятати себе в такому віці. Який ваш варіант?
Я пишу не лише підліткові книги. Мій варіант – це активне спілкування з підлітками в тому числі. І так, я дуже добре пам’ятаю себе у цьому віці. Пора постійних відкриттів та різних захоплень, тому у мене потужний багаж знань, про що писати. Ви маєте рацію, мені часто пишуть, що книгу читає вся родина – від сина і до бабусі.
Вам дуже вдало вдаються персонажі-хлопці, вони яскраві, цікаві, живі. В деяких моментах навіть дуже точно передані думки і розмови, які звучать в суто хлоп’ячих компаніях. Ви в дитинстві більше хлопчачі компанії полюбляли, чи можливо мали братів?
Здається, так було завжди. Кращими друзями були хлопці, більше в компанії теж було хлопців. Через захоплення – футбол, баскетбол, паркур – у тому числі. Братів ніколи не мала, але хотіла б. Зрештою, друзі-хлопці і ставали мені братами, бо це був той момент, коли ти можеш сам обрати рідну тобі по духу людину.
Ваші героїні швидше знаходять спільну мову з хлопцями ніж з дівчатами. Спілкування дівочої компанії в «Завірюсі» не обходиться без чвар і пліток. Як ви взагалі ставитесь до поняття «жіноча дружба»?
Не згодна. У Лізи з «Солі для моря» до переїзду була власне дівчача «тусівка», де вона чудово себе почувала. У героїн «Зграї» Таші не було близьких друзів, як хлопців так і дівчат і, врешті, вона вільно спілкується з іншими дівочими персонажами. А от Леся з «Завірюхи» ж справді є прикладом непорозумінь, які трапляються у дівочій компанії.
Я особисто не розділяю друзів за статтю. У мене є краща подруга ще зі школи – це людина, яка знає про мене практично все. До речі, з виходом в мережу (інстаграм) у мене з’явилася чимала дівоча аудиторія і нові близькі подруги. З деким ми спілкуємося щодня, хоч і живемо у різних країнах. Щодо дружби – найкращі стосунки складаються між людьми, яким одне від одного нічого не потрібно, а просто добре бути разом.
Чи є в героїв реальні прототипи чи всі вони – збірні образи?
У більшості – збірні. До речі, саме у таких образах читачеві легше впізнати себе. Є лише один чітко реальний прототип у героїні «Зграї» – Ксю.
Які відгуки ви отримуєте від читачів?
Відгуки, звісно, різні. Так, часто чую, що впізнали себе чи своїх друзів. Впізнають локації, схожі випадки. Одна читачка впізнала себе у героїні «Солі для моря», тільки десять років тому. Вона прожила практично таку ж ситуацію і зробила собі татуювання у вигляді кита на ключиці на пам'ять про те, що могла зробити помилку ціною у власне життя. Наймолодша читачка слухала мою книгу ще у мами в животику – досі згадка про це усміхає.
Донька подруги, Айміра (їй три з половиною) називає мене принцесою. П’ятирічний Марко, син іншої подруги, каже до мами: «Настя – то твоя письменниця?». Молодшим читачам, які уже самостійно читають мої твори і діляться відгуками – 7-9 років. Улюблений старший читач – це моя бабуся, цього місяця їй сімдесят п’ять.
Ваша література піднімає актуальні гостросоціальні проблеми. Наприклад «Сіль для моря» я б назвала посібником для батьків – як розпізнати депресію у підлітка і чому її не варто ігнорувати. Як з’явилась ця книга?
Я не планувала писати гостросоціальний роман. Це мала бути філософська історія на кшталт «Маленького принца». Але як тільки з’явився перший розділ, герої повели мене за собою і я зрозуміла, що все набагато глибше. Тут історія сама себе розповіла моїми словами. Вочевидь, дуже просилася до людей.
Ви свої романи даєте читати експертам певної галузі. У випадку «Зграї» це були трейсери, а хто консультував коли писали «Сіль для моря»?
Читали друзі (у тому числі люди, які виросли на березі моря), підлітки (які стикалися з булінгом), колеги-автори і психолог (це вже була ініціатива видавництва).
Під час презентації «Завірюхи» ви говорили, що часто школярі не надто полюбляють твори українських класиків саме через тугу і страждання головних героїв. Хрестоматійні Катерини-Наймички -Марусі у яких усе погано. Історія Лесі і Яра – приклад того, що взаємне кохання і хеппі-енд можливі. Як гадаєте, чому тема страждань така популярна і чому так мало в українській літературі «Лесь і Ярів» яким вдається задумане?
Людям потрібні емоції, як позитивні, так і негативні. Чому читають про страждання – щоб або побачити, що в когось гірша ситуація, ніж у тебе, і видихнути, або підгодувати свій темний бік, коли у тебе все добре складається і побачити, що буває й по-іншому. У літературі є різні періоди.
Автори, що пишуть про тут і зараз, описують те, що бачать, те що відбувається поруч. В минулому справді страждання й туга йшли пліч-о-пліч. Розумію, що читача це може втомлювати, тому просто варто чергувати різні твори – минуле-теперішнє. Бо класика теж важлива.
Що ви полюбляли читати в підлітковому віці і які автори для вас є взірцем?
Підлітком з українських авторів я читала Дереша, Карпу, Дністрового, Роздобудько, Андруховича, Жадана, Покальчука. Багато читала фентезі. Дуже подобались повісті-жахастики Р. Стайна та книги про подорожі. Перечитувала «Безодню Маракота», «П’ятнадцятирічного капітана», а також «Джейн Ейр», «Хроніки Нарнії» та «Володаря перснів». І майже постійно магічно-чарівні історії та казки-легенди різних країн світу.
Ви кожного разу експериментуєте, з темами і жанрами. Яких книг чекати в майбутньому?
Можна чекати всього чого завгодно. Насправді планування в літпроцесі не завжди вдається, але можу сказати точно – експериментувати я однозначно продовжу.
Фото: личный архив Анастасии Никулиной
Читайте также
