Наш головний редактор Оксана Шевченко була на допрем'єрному показі нового українського фільму "Вулкан" і написала про свої враження. Сьогодні ми поговорили з продюсером фільму Дариною Аверченко.
Дар'я Аверченко, Head of Communication department, DOCUDAYS UA, продюсер, сценарист
Розкажіть про ваш новий проект - фільм “Вулкан”. Про що він, де відбувались зйомки? Вже є перші успіхи - премії?
Для мене “Вулкан” - це фільм про пошук щастя. І про те, що ми часто знаходимо своє щастя там, де зовсім не чекали. В центрі сюжету - історія киянина Лукаса, який потрапляє в південні степи у складі місії ОБСЄ, що моніторить кордони з Кримом. Машина глохне і він відправляється по допомогу, що стає його подорожжю цим краєм й одночасно подорожжю до себе. Ми знімали фільм у Херсонській області з серпня по жовтень. Провели оксамитовий сезон на полях Херсонщини і це був один з найкращих моїх досвідів у кіно: дружна експедиція, край, сповнений пригод і тривожних новин. Фільм здобув вісім нагород на різних міжнародних кінофестивалях, три з них гран-прі.
Фільм виходить у прокат. Кому однозначно варто його подивитися?
Усім, хто думає про сенс життя, страждає на особисту кризу, а також шукає щастя. А ще просто шанувальникам українського кіно.
Що для вас цей фільм?
Це важливий професійний і особистий досвід. У мене була найкраща робота на знімальному майданчику: я фотографувала кіногрупу, фактури, персонажів, мала необмежені можливості і доступ до всіх процесів. Як правило, фотографи заважають на майданчику, від них відмахуються, про них згадують тільки по завершенню фільму: а де у нас є така світлина з головним героєм? Але мені ніхто не наважувався робити зауваження: адже я одна зі сценаристів і продюсерів фільму. Ну, і звісно, я старалася працювати тихо і в чорному костюмі, щоб не заважати. Тепер, коли нарешті “Вулкан” вийшов в український прокат, і ми зробили виставку світлин з-за лаштунків стрічки, всі задоволені. А я таки просто щаслива: адже це моя перша персональна фотовиставка, До речі, приходьте подивитися виставку “Міражі” до 20 квітня у галереї “Камера” (вул. Прорізна 22а).
Ви займались документальними проектами, потім перейшли в ігрове кіно. Як це відбулося?
Задум “Вулкану” був від початку документальний: мій чоловік, режисер Роман Бондарчук задумував знімати мого дядю Вову у момент його найцікавішого бізнес-проекту. Вова мріяв вирити кості німецьких солдатів, щоб продати їх родичам у Німеччині. У його рідному містечку проходила лінія фронту. А ідею йому підкинув телевізор. Подібна історія вже трапилася з полтавчанином, який у себе в городі відрив рештки загиблого німецького військового. І йому вдалося знайти рідню у Берліні. Ми приїздили до Вови розібратися у тому, як він живе, перейняти його почуття гумору, підтримати його. Однак так сталося, що одного разу, коли ми збиралися до нього під Новий рік, його не стало. Нам було неймовірно сумно. Але оскільки він був потужним джерелом натхнення, то ми взяли його образ в ігровий сценарій. Звісно, все, що на екрані у “Вулкані” - це плід нашої уяви і не стосується живих людей.
Чи розглядаєте ви сім'ю як проект?
Ми ніколи з чоловіком не проектували двох діток, будинок, сад. У нашому житті так склалося, що ми багато працювали разом і між проектами прийшли двоє доньок, які продовжують нас супроводжувати у наших подорожах, зйомках. Тепер ми стараємося планувати час разом, хотілося б колись збудувати дачу, посадити свої яблуні, щосуботи виїздити на велосипедах за місто. Але поки що у нас все відбувається хаотично. Це не добре і не погано, просто такий характер у нашої родини: непосидючий.
Або спільні проекти з чоловіком - це також частина сімейних відносин? Як це корелює між собою. Що заважає, що допомагає?
Спільна творчість - це те, що найміцніше тримає стосунки двох людей. Я з великою увагою ставлюся до стану чоловіка. Я розумію, що він переживає, бо природа нашої роботи схожа. Мені здається, що я не погодилася б на менше у стосунках з чоловіком.
Як мама, як ви вважаєте, що важливо донести нашим дітям?
Наші цінності. Любов до родини. Любов до батьківщини. Соціальну й екологічну відповідальність. У нас багато розумних дитячих книжок є на всі ці теми, але ніщо не працює так гарно, як власний приклад. Діти підсвідомо копіюють нас і несуть закладену нами програму, тож неабияк важливо щодня працювати над собою.
Чи згодні ви з тим, що питання вибору між сім'єю і справою - неправильно поставлене від початку. Для вас є щось, що доводиться вибирати в цьому контексті?
Звісно, ні! Якби я обрала декрет, то найпершими постраждали мої діти. Я серйозно. Розумію, що властивість мого характеру така, що я не всиділа б вдома довго. Тому Гафійка часто була присутня на планірках в офісі. В одній з кімнат стояв манеж. Я годувала, міняла підгузок і виходила до колег обговорювати поточні справи. Я щаслива, що вона виросла у нас на роботі: її всі знають і люблять, вона дружить з іншими дівчатами-доньками моїх колег. Яринка менше буває на роботі, бо у нас є гарна няня, але я не сиділа з нею в декреті і ні про що не шкодую.
фото: з відкриття виставки - Сергій Хандусенко, фото Дар'ї на фоні котів у домі художниці Поліни Райко - Роман Бондарчук.
