Мама-військова Маруся Звіробій про виховання доньки і те, кого і як варто вітати 14 жовтня

Маруся Звіробій – військова, волонтер, Народний Герой України і мама чотирирічної доньки Зоряни. За фахом – видавець, до 2014 року мала свій бізнес, захоплювалася геральдикою, військовою реконструкцією. Під час Революції гідності допомагала майданівцям, а з початку війни займалася підготовкою вояків. Для багатьох саме її «Марусин полігон» став місцем здобуття початкової військової підготовки і необхідних бойових навиків.

Служила в 199 навчальному центрі ВДВ, в Національній Гвардії та в окремому розвідувальному батальйоні ДШВ. Про будні мами-військової, мрії доньки, та те, кого і як варто вітати 14 жовтня – Маруся розповіла в інтерв’ю для нашого видання.

Як всі ці роки вам вдавалось поєднувати волонтерство, військову службу і родину?

Завдяки моїй мамі вдалося боротьбу поєднувати з родиною. А волонтерство і військова служба завжди органічно йшли поряд одне інше доповнюючи.

Маруся Звіробій - мама, яка вона? Що ви любите робити з донькою, в які ігри граєте, які книги читаєте? Чого навчаєте дитину, чи можливо, вона вас?

Моя донька Зорянка має 4,5 роки любить динозаврів і «страшні» мультики. Коли виросте то хоче стати лицарем, - так і говорить (посміхається). Дуже любить гостювати у наших друзів у Львові. Їй подобається це місто. Якось прокинувшись зранку в тому бандерштаті вона сказала: "Мам, а давай будемо жити у Львові, а не в Україні", і то було значно глибше для сьогодення, аніж вона може усвідомити.

Щодо виховання, то я не дуже строга мама. Доньку навчаю самостійності. А вона мене терплячості. Найголовніші слова "Я тебе люблю" згладжують більшість непорозумінь. За шкоду не караю, бо донька дуже вертка, емоційна, їй все цікаво, але якщо вже пальці в розетку пхатиме, то може отримати від мами.

В вашому профілі більшість фото – в військовому однострої, але є дуже красиві постановочні світлини в стилі української Мадонни. Що це був за фото проект? Як ви відчуваєте цю жіночу іпостась?

То проект "Треті півні" де підбирався справжній старовинний одяг. Я пам’ятаю, прийшла з малечею, ненафарбована, невиспана, але коли мене почали одягати, я була вражена, на яку красуню я одразу перетворююсь.

Я зрозуміла, якими ж наші жінки були майстринями, щоб створювати такий шикарний одяг. Українська жінка будь якого віку, завдяки вбранню, була неймовірно вродлива. Це справжнє мистецтво і то дивовижно, що воно було нормою у простих людей. Дуже круто.

Як донька ставиться до того, що її мама – військова?

Моя донька вважає, що я герой і всім розповідає, що я воюю на війні і захищаю Україну, дуже тим пишається. І сама часто проситься на війну. Нещодавно страшенно образилася на мене, що я не взяла її на мітинг Майдану (посміхається). Боєць росте!

Одразу після Майдану ви займались підготовкою вояків, готували цивільних до участі в бойових діях. Як ставитесь до теми дитячого мілітаризму. З якого віку, на вашу думку доцільно навчати військової справи?

Мене навчали військової справи, як я пам’ятаю, з 3-го класу. В нас навіть змагання проходили зі стройової підготовки, де брали участь усі класи від наймолодших. І вишколили мене так, що коли приймала присягу, не було можливості з хлопцями марширувати, але по пам'яті пройшлася чітко. З одного боку мілітаризація дітей лякає, а з іншого - ми під постійним ярмом Росії сотні років, і саме тому я за повну мілітаризацію України. Це її єдиний шанс на повну незалежність.

Незабаром день захисника, який в деяких садочках і школах, за радянською традицією, намагаються зробити «днем всіх хлопчиків». Що думаєте з цього приводу і як, на вашу думку, цивільним найкраще виявляти свою повагу до захисників і захисниць в цей день?

Для України День захисника не повинен бути днем хлопчиків! Це несправедливо по відношенню до тисяч жінок, які захищають нашу державу. Тож цю совковість однозначно треба усувати!

В День захисника вітчизни найкорисніше буде в закладах освіти вивчати історію сьогоднішньої війни і розповідати про її героїв. Запрошувати АТОвців до дітей з розповідями, як все було і є. Це є важливо для держави. Оскільки росія чекає на покоління, яке не розумітиме, що в нас відбувається. А воно вже на підході.