Паралельно із засвоєнням у предметів у класах, у театральному просторі діти розвивають емоційний інтелект, впевненість у собі та здатність формувати команди.

Щоб з'ясувати, як заняття в аматорських театрах розвивають школярів, спільно із проєктом «Пішли в театр» від Concert.ua ми поговорили з трьома педагогами: Валерією Анчуткіною, викладачкою акторської майстерності театру-студії імпровізації «Чорний квадратик», Мариною Бурцевою, засновницею Дитячого театру мюзиклу Astor school та Анною Арінарховою, вчителькою хімії, яка двічі потрапляла у Топ-50 премії Global Teacher Prize Ukraine.

Не театр режисури, а інструмент пізнання

Дитячий театр – це не театр режисури, розповідає Валерія Анчуткіна. Він не ставить собі за мету виховати акторів. «Це швидше інструмент, ніж самоціль. У нас немає мети, щоб режисер сказав дітям, як їм робити – і вони зробили. Бо діти насправді можуть дати виставі більше, ніж будь-який дорослий. Чим молодша дитина, тим вільніші її прояви: вона смілива, готова до уваги»,  — розповідає педагогиня.

Тому дитячі студії мають створювати безпечний простір, де дитина може проявлятись, вивчати себе та оточуючих. Пробувати щось геть нове, не боячись критики чи осуду.

«Дитині вийти на сцену перед великим залом – це вже велике досягнення. Навіть якщо забув весь текст, це нічого. У професійних театрах актори дійсно інструменти режисера. А в нас на першому плані завжди діти», – додає Валерія.

Як «приборкати» акторів-аматорів

Найскладніше в роботі з дітьми, зізнається Марина Бурцева, це зберегти баланс між дисципліною та натхненням: «Театр вимагає чіткості, повторень, уваги, структури, терпіння. А діти, особливо молодші, живуть у потоці емоцій і спонтанності. Тому завдання не ламати цю природу, а спрямувати її».

Різний вік дітей урізноманітнює складнощі, додає Валерія Анчуткіна. «Наприклад, шість-сім років, їм ще дуже складно взагалі сприймати когось навколо себе. Вони всі солісти, їм важко працювати в команді – і це нормально. З підлітками найскладніше – це пробратись через їхні маски», – пояснює викладачка.

Також важливо відстежувати динаміку, адже колектив проходитиме крізь кілька стандартних стадій – їх треба долати екологічно. «Підготовка до вистави це завжди стадія, де всі прекрасні. Всі всіх люблять, у захваті від ідеї, особливо, якщо разом обрали матеріал. Рано чи пізно, коли всі показались один одному з найкращого боку, наступає стадія конфліктів. Починається порівняння, незадоволення. Коли вона проходить, залишається третя стадія – група стає насправді групою. Отут вже ми разом, один за одного. Коли є співпраця  — це кайф», – уточнює Валерія.

Театр змінює дитину

Крім навички бути в колективі, театр розвиває в дітях вміння приймати рішення, долати хвилювання. Валерія Анчуткіна ділиться, як змінюються діти після занять у студії: «Перше – вищою стає самосвідомість. Тобто вони більше себе розуміють. Друге – це ризик. Здатність ризикувати на сцені й пробувати щось для себе нетипове. Ще такі додаткові речі типу пам'ять, голос, тіло. Увага більша, уява краща».

«Через перевтілення діти пробують різні стани, характери, і таким чином розширюють світобачення. Дитина, яка відчуває себе вільно на сцені, значно легше проявляється у житті, в команді, в школі», – погоджується Марина Бурцева.

Театральні практики для школи

Хоча останнім часом у школах, насамперед приватних, все більше намагаються створювати театральні гуртки, навчальні заклади могли б активніше використовувати драматичні методики.

«Найголовніше, що можна було б впровадити – це робота зі шкільним середовищем. Називати речі своїми іменами, вивчати свої почуття, – міркує Валерія. – Потім я би, напевно, створювала класом творчі продукти. Наприклад, ту ж виставу. Хтось написав текст, хтось стає на звук, світло. Тому що спільна праця завжди приводить до згуртованості, відчуття причетності до чогось більшого».

До того ж театр може допомогти перезапустити нудні, протокольні шкільні свята. Тут Марина радить створювати власні сценарії, залучати інтерактивні формати, додавати імпровізацію. 

Анна Арінархова не лише сама залюбки відвідує театри, але й влаштовує справжні вистави своїм учням. Це викликає емоції та закохує в предмет. «У мене був кейс уроку "Аліси в країні див", де я була Червоною королевою. Або урок про сублімацію вуглекислого газу, де я теж була в образі, щоб поєднати науку і надати їй трошечки магічного», – ділиться вона.

Вчителі можуть збирати дітей та цікавитися, які твори їм цікаві. Потім це і може стати основою для виступів на шкільних заходів, позакласних зустрічах тощо. 

Тож дитячий театр – це не лише сцена та репетиції. Це інструмент, що здатен багато чому навчити школярів та зробити освіту живою.