Її волі та амбіційності вистачило на те, щоб у 20 з гаком років вирушити до Еміратів і разом з інвестором розпочати будівельний проект. Її мудрості та рішучості вистачило на те, щоб, переживши фіаско, повернутися до рідної Вінниці і зводити там красиві сучасні будинки. Її волі до перемоги і бажання відродити Україну вистачило на те, щоб балотуватися в парламентарії. І якщо раніше ім'я Вікторії Галицької асоціювалося з тим, що вона - бізнес-вумен, одна з найбільших українських забудовників житла, меценат, що допомагає дитбудинкам, то сьогодні Вікторія Галицька - мама двох синів, любляча дружина і просто жінка, яка багато думає і пише… Точніше, написала книгу.
Вікторія, це ваша перша проба пера. Про що ваша книга, як народилася ідея поділитися з людьми і світом найпотаємнішим - своїми думками і роздумами?
Коли почався карантин, він зупинив звичний плин подій… Думаю, він змусив нас усіх переосмислити своє життя, свої потреби, досягнення і невдачі, образи. До цього я була зовсім іншою людиною – активною, діяльною, непосидючою, постійно перебувала в режимі багатозадачності. А карантин подарував моєму життю нове дихання, дав смиренність, прийняття. Я усвідомила, наскільки ж щоденна метушня поглинула нас, ми звикли до стресів, поспіху і не можемо вийти з цього стану. Така ізоляція змусила мене заспокоїтися, примиритися, усвідомити багато речей. І по-справжньому полюбити життя – з усього цього і народилася ідея написати книгу, чесно розповісти про свої перемоги і поразки.
Чому вирішили зробити саме друковане видання, адже пости в соцмережах читає набагато більша кількість людей?
Я глибоко переконана, що соцмережі руйнують людину. Коли бачиш чиїсь картинки розкішного життя, прагнеш, але не маєш – це серйозне психологічне навантаження. Якийсь час я відмовилася від публічності в мережах, але коли навесні у людей була паніка, то вирішила, що мої прямі трансляції будуть хорошою моральною підтримкою тим, кому зараз важко. Багато хто ділився зі мною своїми страхами, думками, задавав питання, ділився наболілим. І тоді я зрозуміла: тільки пройшовши крізь біль, ми чогось вчимося, розуміємо, цінуємо і рухаємося вперед. Тому я вирішила відповісти своєю книгою на всі ці питання і розповісти, як поводилася в складні моменти і відповідала на удари долі. По суті, я описала свій шлях.
Вікторія, на своєму шляху Ви зробили багато кроків вперед. Одним з них було рішення балотуватися в депутати Верховної Ради по мажоритарному округу. У парламент Ви так і не прорвалися. Що винесли з цієї історії?
Коли минулого року були вибори, я ходила вулицями, спілкувалася з людьми, які заздрили моїй успішності і навіть не усвідомлювали, що я хочу, заручившись їхньою підтримкою, змінити їхнє життя на краще. Всі думали, що мене хтось спонсорує, і ніхто не відчув щирості моїх намірів. І тоді я зрозуміла, що вони мислять виключно в рамках соціальних шаблонів. Тобто те, що мені 30 років і я чогось досягла в житті, викликало у них дисонанс. Адже всі дивляться на зовнішню красиву картинку, їм здається, що все дається легко, само собою. Ніхто не знає, скільки було пролито сліз, пережито невдач, втрат... І навіть зрад близьких людей. Впевнена: бездумне споглядання чиєїсь «красивої картинки», як у житті, так і в мережах, породжує заздрість, а та — біль. Навіщо ж заздрити успішній людині, якщо, навпаки, потрібно радіти, що вона розвиває Україну, створює нові робочі місця, наповнює місцевий бюджет.
Взагалі моя філософія - нести людям радість, вчити їх прощати, жінок вчити бути жінками і пам'ятати про своє призначення і прагнути до саморозвитку. У цьому сенсі мета моєї книги - зібрати весь мій досвід, поділитися ним, пояснити, що не все подається на золотому блюдечку, і надихнути. Так, я не завжди була на коні і багато бізнесів у мене так і не вийшло запустити. Так, я сотні разів задавала собі питання «чому?», але не опускала руки і не здавалася. Відповіді на ці питання, абсолютно реальна історія і висновки з отриманого досвіду - все в цій книзі.
Ваші історії життя не залишать байдужим нікого. Але ж книга має ще й свою особливу історію народження та назви. Розкажіть про це.
Так, спочатку вона називалася «Переможцю», оскільки присвячена моєму чоловікові і була написана як подарунок на день народження. Ми з ним вже 11 років разом і пройшли через багато чого... Я називаю його своїм Атлантом – він справжній переможець і той, хто дає мені енергію і силу рухатися далі, підтримує мене у всіх починаннях. Але потім я прийняла рішення змінити назву, щоб вона була максимально актуальною і вийшла «Як залишатися жінкою, коли навколо пі#..ец». Обкладинку ми навмисно змінили, щоб, в першу чергу, привернути увагу жінок. Для того, щоб підтримати всіх, сильних і не сильних жінок, вона і написана. Щоб вони зрозуміли, що можуть долати будь-які труднощі, будь-який біль, і не здаватися! І що життя одне і потрібно його цінувати з усім, що в ньому є, - болем, радістю, втратами, любов'ю. Рудий кіт, що приносить удачу, теж з'явився на обкладинці не просто так. Під час карантину він з'явився нізвідки і залишився у мене жити - ось такий добрий знак згори (посміхається). Цей пухнастий клубочок щастя сидів у мене на колінах, коли я записувала свої історії, тому я по праву вважаю його співавтором.
Як відреагували рідні та друзі на Вашу художньо переосмислену сповідь?
20 примірників я роздала не тільки друзям, просто знайомим і всім, хто оточував мене на той момент. Відгуки були живі і теплі, багато хто навіть скидав фото з підкресленими абзацами, які зачепили найбільше. Знаєте, в житті у кожного є подібні ситуації, але далеко не кожен має сміливість зізнатися в цьому. Так, дійсно, книга вийшла дуже щирою і відкритою, як і я сама. Я взагалі не вмію нічого приховувати, викручуватися, хоча в бізнесі це не в пошані. Я завжди за відкритий діалог і, чесно кажучи, через це дуже багато постраждала… Отже, Одним з перших читачів був мій старший 10-річний син, який був свідком і політичних протистоянь, і зрад партнерів. Я від нього нічого не приховую і вважаю, що це буде формувати і вже формує його як особистість, для якої в пріоритеті справжні людські якості і, в першу чергу, доброта. Я завжди його вчу: що б тобі не зробили, ти повинен залишатися добрим і бути людиною до кінця... Знаєте, коли я дійсно зрозуміла, що виросла? Коли... простягнула руку допомоги людині, яка мене зрадила...
Ми почали говорити про доброту. Але ж Ви рідко розповідаєте і точно не рекламуєте те, що допомагаєте дитбудинкам. Син їздить туди разом з Вами?
Єдиний раз, коли я погодилася публічно розповісти про свою допомогу дитбудинкам, це коли до мене звернувся відомий у Вінниці волонтер і щоб, побачивши це, багато хто пішов моїм прикладом. Звичайно, син обов'язково їздить. Я не просто відчуваю потребу допомагати таким дітям, але й у свій час дуже хотіла удочерити дівчинку, і син це прийняв. Але чоловік тоді не підтримав цю ідею. Дитячі будинки – це ті місця, які надихають і заряджають мене. Адже моя мета – не просто привезти речі, іграшки та все необхідне, але й поділитися теплом. І отримати у відповідь тепло цих маленьких щирих сердечок... Я глибоко переконана: ділитися дуже важливо – і грошима, і людяністю, добротою і любов'ю, турботою і увагою. До цього я залучила не тільки сина, але й багатьох своїх друзів. Більше того, я домовилася з підприємствами та фахівцями в різних галузях, щоб влаштовувати підліткам своєрідні уроки профорієнтації і показувати, що можна непогано заробити, якщо пекти хліб, шити одяг, фотографувати, робити зачіски. Тобто, люди безкоштовно ділилися знаннями. Також ми купуємо для бізнесу літературу, книги про особистісний ріст, щоб такі діти були максимально підготовлені до дорослого життя.
Незважаючи на те, що ви не прагнете піарити себе, сьогодні у Вінниці проти вас як забудовника розгорілася в пресі справжня цькування і не бути публічною особою неможливо. Як ви реагуєте на це?
Це дуже непроста історія. З невідомої для мене причини почалася війна з партнерами, і мене витіснили з рідного міста та відібрали мою компанію «Династія ВВ». Перший суд ми виграли і тепер чекаємо на апеляцію, тобто я все вирішую в юридичній площині і з ніким не воюю. Ще жодна війна не привела до позитивного результату і завжди страждають обидві сторони. Чомусь сьогодні всі забули, що в 2017 році депутат міськради слізно просив мене допомогти добудувати «Європейський квартал», який кинув забудовник - пан Гута, який очолював агрохолдинг «Мрія». Там не було інженерних комунікацій, а за результатами проведеного мною аудиту була величезна нестача. І все це я взяла на свої плечі і довела практично до фінального етапу, коли потрібно було вставити вікна та інше. А потім мене просто звідти вигнали, а моя подруга і кума Юлія Приймак, яка мала відношення до будівництва, зрадила. На сьогоднішній день на мене завели 12 кримінальних справ, на майно наклали арешти. І тоді я відійшла в сторону і сприйняла це як урок долі. Я не вважаю, що потрібно витрачати свою енергію на розбірки і сварки, тому що вважаю, що життя моє і моєї родини має набагато більшу цінність і значимість.
З цієї ж причини Ви сьогодні не берете участь у місцевих виборах?
Всі кажуть, що ми йдемо в Європу. А чому ми не беремо приклад з Еміратів. Коли я реалізовувала в Дубаї будівельний проект, то була вражена порядком і безпекою, що панують у цій країні. Так, політика – це точно не моє. Я для неї занадто добра і не здатна на якісь ігрища, інтриги. Я ніколи і нікого не буду обливати брудом. І тепер завдяки карантину я ще раз зрозуміла, що життя в балансі і смиренні, а не в щоденній гонці, може принести набагато більшу радість.
Ви зараз відійшли від будівельного бізнесу, але напевно така діяльна людина, як Ви, не може сидіти, склавши руки. Чим зараз займаєтеся?
Так, мене намагаються втягнути в будівництво, якому я віддала 8 років життя, але я займаюся цим на аутсорсингу, консультую забудовників. Допомагаю писати чоловікові, який працює в сфері ІТ, бізнес-плани. У мене є своя пекарня у Львові. Я із задоволенням вирощую овочі на городі і насолоджуюся природою. Але якщо потрібно, я швидко зберу валізу, візьму двох дітей і переїду в будь-яку точку світу – реалізовувати цікавий проект. Свобода, особливо в бізнесі, дозволяє розвиватися набагато стрімкіше, ніж коли ти звик до осілого життя.
Вікторія, що зараз є вашою головною мотивацією?
Рух вперед, ентузіазм і глибока віра в себе, в те, що я роблю. Гроші і можливість заробити мільйони ніколи не були моєю мотивацією. Мій шлях – принципово інший, і я йду ним, довіряючи всесвіту і людям. Дуже часто люди зупиняються за півкроку до перемоги і до мрії… Тому я ніколи не здаюся!
Фото: архів Вікторії Галицької
Читайте також
