Про що можна говорити з дитячою письменницею? Звичайно, про книжки, читачів, персонажі. А ще - про чесність автора, інсайт під час створення книг, пошук натхнення... про підслуховування на дитячих майданчиках, читання блогів і... обрізання авторських вух:).
Читайте, буде цікаво!
Ольга Купріян – дитяча письменниця, літературна критикиня, співзасновниця «Рейтингу критика», редакторка БараБуки.
Як сталося, що ви стали дитячою письменницею?
Можна сказати, що мене привела доля! Я стала працювати з дитячою літературою і за якийсь час прийшла в Простір Української Дитячої Книги «БараБука». А на сайті barabooka.com.ua критикують, хвалять, пишуть рецензії саме на дитячу й підліткову літературу.
Ваші найвідоміші книжки – про і для підлітків?
Так, я дуже люблю свою аудиторію, знаю, як для неї писати, але водночас страшенно її… боюся. Це дуже складні люди. На щастя, в якийсь момент просто згадую, як із ними говорити. Я ж пам’ятаю, як сама була п’ятнадцятирічною: попри те, що світ змінився в плані технологій, я відчувала все те, що відчувають і сучасні тинейджери. Емоції схожі у кожного покоління.
Намагаюся не зловживати сленгом. Молодіжна мова дуже мінлива, тепер у ньому багато англійських слів і лексики, пов’язаної з соцмережами, життям онлайн. У «Щоденнику Лоли» я використовувала дуже мало сленгу, писала звичайною розмовною мовою.
Мого сина-підлітка завше дратує, коли дорослі намагаються вживати сленг, хоча мене йому навчає
Мене теж свого часу дратувало. Головне – використовувати сленг у тему, а з цим, якщо це не твоя стихія, бувають «проколи».
Аудиторія добре приймає ваші книжки?
Моя перша книжка «Солоні поцілунки» потрапила у програму бібліотечних закупівель і я часто бачу в інстаграмі фотки своїх книжок із бібліотечним грифом. Це дуже радує. Хоча у критиків було багато влучних зауважень, я намагалася до них прислухатися.
Щодо книжки «Солоні поцілунки». Розкажіть, про що вона?
Я звикла пояснювати назву «Солоні поцілунки» двояко: поцілунки, солоні від пива з горішками (так, підлітки цим люблять бавитися), або ж поцілунки, солоні від сліз. У цій книжці герої п’ють, сваряться, мають непорозуміння. Окремі читачі мені закидали, що цього забагато! Проте тоді вони ще не бачили серіал «#Школа» (сміється). Для мене ж ця книжка передусім – про дружбу між дівчатами. Про те, що дружба важливіша, ніж сварки через хлопців.
Мене у підлітковому віці намагалися переконати, що дружби між дівчатами немає. Адже коли з’являється кохання, то дружба зникає.
Щоразу, коли я починала дружити з дівчинкою, стереотип про «жіночу дружбу» мене переслідував. Власне, це і є основна ідея в книжці – ми самі будуємо свою дружбу.
Стосовно «Щоденника Лоли» – це історія про героїню серіалу «#Школа», тобто, перед вами уже була історія, на яку треба було зважати.
Так, я залежала від того, що написали сценаристи. Мало того, я – голос Лоли, а не всевидяча авторка. І потрібно було постійно триматися цієї концепції. Я не можу говорити того, чого Лола не могла знати... Крім того, слід було враховувати, що серіальна інтрига Лолиного життя не може бути інтригою для щоденника героїні.
Якісь речі, неузгоджені у серіалі, треба було зробити узгодженими. Проте книжка не повторює серіал, а доповнює – розкриває та поглиблює образ Лоли. Тобто її можна прочитати і без перегляду серіалу.
Як ви долучилися до проекту «Щоденник Лоли»?
Просто опинилася у правильному місці й у правильний час. Видавництво «Книголав» шукало авторку для проекту, а в мене вже була успішна повість для підлітків.
Формат щоденника досить непростий, особливо якщо писати з точки зору дитини-підлітка. Як вам писалося?
Справді, щоденник – це така форма, яка показує лише одну точку зору. Людина, яка веде щоденник, помиляється, робить різні, інколи не дуже розумні, висновки… І має на це право. У підлітковому щоденнику не може бути голосу дорослої авторки, яка б висловлювала то тут, то там свої судження.
Неформально критики називають такий прийом «авторськими вухами». Коли я пишу, мушу обрізати ці «вуха» там, де вони «стирчать». Часом буває складно помічати ці моменти, і тут допомагають хороші редактори й перші читачі, бета-рідери.
Хоча… Якщо по-чесному, то маю зауважити, що часом у «Щоденнику Лоли» дозволяла собі вкраплення ерудиції, які не обов’язково були в Лоли. Я хотіла зробити героїню розумною, адже підліткова література дає зразки, певні орієнтири читачам. Книжка про підлітків – це не просто погляд підлітків, це намагання на певному матеріалі описати причинно-наслідкові зв’язки…
Тому я дуже радію, що є серіал «#Школа». Його можна багато за що критикувати, але він дає зразки, показує важливі речі, демонструє, що за чим може слідувати. Хай поки що й кострубато, подекуди дуже прямо, але це перша спроба, далі буде краще.
Ви підслуховуєте підлітків?
Постійно! Ми гуляємо на одних і тих самих майданчиках. Донька – моє алібі. Я перебуваю поряд, слухаю, щось записую у нотатник у телефоні, намагаюся зрозуміти і «відчути» їхню мову.
Я усвідомила, що суть конфліктів не змінюється. П’ятнадцять років тому в мене були ті ж самі непорозуміння з друзями.
Звісно, все «підслухане» пізніше проходить через письменницьку редакцію.
Ваші підліткові книжки більш дівчачі?
Так, вони більше про дівчат, але їх читають і хлопці – це тішить!
На «Лолу» вже є відгуки?
З «Лолою» все тільки починається, книжка зовсім нещодавно вийшла. Підлітки обожнюють Лолу і все про неї, вони просто поглинають усю інформацію про улюблену героїню. Знаєте, коли я запитала на презентації: «Ви ж розумієте, що Лола не завжди робить правильні речі?», то на мене дивилися з повним нерозумінням і навіть осудом. Лола – кумир нинішніх підлітків. Коли я це зрозуміла, то вирішила зробити з неї хоча б трошки позитивну персонажку. Лола помиляється, як і всі люди. У книжці Лола – дівчина, яка заплуталася у своїх образах, блогерка, яка не може вийти з придуманої для себе ролі. Іноді ми всі так зростаємося зі своїми амплуа, що не можемо їх позбутися.
Коли я тільки починала працювати над книжкою, то дуже злилася, що головною героїнею має бути саме Лола. Я вважала її дуже поверхневою персонажкою і не вірила, що вона може вести щоденник. Мене попередили, що треба подивитися хоча б десять серій, щоб змінити свою думку про Лолу. Так і вийшло.
Що і як вам прийшлося опрацювати під час написання Лоли?
Я дивилася серіал, вивчала топові блоги на YouTube, переглядала інтерв’ю з молодіжними «іконами». Зрозуміла, що тепер діти навчаються зовсім по-іншому. Їм більше не треба писати багато конспектів, бо всю інформацію можна легко нагуглити. Лола не має часу сидіти за уроками, проте в книжці вона вчиться – серфить в інтернеті, шукає та аналізує інформацію, робить свої висновки. Вчиться відрізняти правду від фейків. Скажімо, я використала поширений фейк, що від першого сексу не вагітніють.
Але ж у книжці буде правда про наслідки?
Так, у книжці я намагалася подати більш реалістичну версію подій, ніж у серіалі. Для цього довелося змінити фінал. У серіалі проблеми Лоли в першому сезоні вирішуються дуже просто. Натомість у «Щоденнику» за героїню доведеться трошки переживати.
У вас є і дитячі книжки? Для менших дітей?
Цього року дві мої книжки вийшли також у видавництві «Ранок».
«Беркиць проводжає дідуся» – у серії «Читальня». Це серія для самостійного читання, продумана для того, щоб допомогти учням молодшої школи розчитатися. Я люблю «подвійне дно» у книжках для дітей. «Беркиця» можна читати як сумну книжку про смерть найближчих (а про такі теми треба обов’язково говорити, бо це – частина життя), а можна – як історію про далеку подорож дідуся на пароплаві.
У серії «Слухай серцем» вийшла книжка-картинка «Суперклей для вази» з ілюстраціями Оксани Драчковської. Це книжка про сварку між рідними людьми. Основна ідея: треба миритися і визнавати свою провину. Знову ж таки: можна читати як історію про те, як вирішити проблему розбитої вази.
У вас є трирічна донька. Що змінилося після її народження?
Я почала краще розуміти, що треба цій читацькій аудиторії. Раніше я це знала з теорії, а тепер – на практиці. Я бачу, як і на що вона реагує. Також змінилися пріоритети, орієнтири… Зрозуміла, що не так це й погано, що в мене менше часу. У мене стало менше часу на прокрастинацію, навчилася робити максимум усього за годину.
Редакторка БараБуки точно знає відповідь на це запитання: який тепер стан укрдитліту?
Я спостерігаю дуже позитивні зміни. Відколи існує БараБука – а це буквально останні чотири роки – почали активно накопичуватися теми та ідеї, жанри і категорії. Дуже помітне нарощення цих процесів. Сьогодні складно виділити якусь одну книжку серед інших. Це дуже позитивні процеси. Тепер, коли мене питають, які книжки я пораджу для дітей, я все більше й більше називають книжки українських письменників і художників.
Які книги ви радите?
Наприклад, я щиро раджу вже згадані серії «Читальня» і «Слухай серцем». Дуже класний гумор в Олесі Мамчич («Хто з’їв мою піжаму?») і Галини Ткачук («Тринадцять історій у темряві»). Таня Стус уміє писати абсолютно зворушливі історії («Моя Ба» та «Де Ойра?»). Анна Хромова пише класні й тонкі психологічно історії для дошкільнят («Драконе, киш!», «Монетка», «Титепетль сердиться»). Оксана Лущевська вміє відчувати аудиторію 0+, у неї виходять чудесні книжки для наймолодших. З підліткового – стежу за серією «Про і для підлітків» видавничого центру «Академія», особливо за творчістю Наді Білої та Олени Рижко.
Дякую за чудову розмову
Фото: Анна Третяк, Валентина Вздульська, Інна Соколовська, Оксана Вербовецька, Дарина Миронець
Читайте також
