На роботі вона ведуча прямоефірної програми, де обговорює всі найактуальніші теми суспільства, а вдома – мама двох діток: 7-річної Іванни та 12-річного Сави. Як організувати вільний час дитини? Своїм досвідом ділиться Інна Москвіна.
Ви мама двох дітей. Розкажіть які гуртки відвідують ваші діти?
Мій син займається акробатикою й брейком, а донька ходить на хіп-хоп. Також мої діти займаються ще індивідуально. Наприклад, Сава ходить на індивідуальні курси з програмування. Обоє відвідують заняття з ейдетики – це розвиток уваги та пам’яті. Сава ще додатково вивчає логіку, а Іванка, якщо має бажання, ходить малювати. Це не гурток, який треба обов’язково відвідувати. Якщо в неї є бажання, вона може в будь-який момент долучитися до групи дітей, які малюють. Там також ліплять з глини, вишивають, тобто це такий собі мистецький осередок для дітей.
Як Ви допомогли дітям обрати хобі?
Ти дивишся, до чого тягнеться твоя дитина. Це проявляється у різний спосіб. Наприклад, які книги вона обирає для читання. Спочатку ти їй пропонуєш багато різного, а потім дивишся: «Ага, їй цікавіше про природу, або як працюють механізми».
Ще один спосіб довідатися, що подобається, – в розмові. Коли ти розмовляєш з дитиною, розумієш, що їй цікаво. Адже інформацію вона отримує не тільки від тебе. В садочку їй розповіли щось цікаве й вона із захопленням про це говорить. Або вона розказує, як її подружка ходить на якісь гуртки, а ти питаєш: «Хочеш спробувати?». І ви пробуєте. В такий спосіб ти пропонуєш, а далі дитині або подобається, або ні.
На що звернути увагу при виборі гуртка для дитини?
Для мене важливо, щоб це було недалеко від дому і було зручно добиратися. Є моменти, коли ти сама можеш відвести й відвезти, а є моменти, коли дітям уже самим треба добиратися, і бажано, щоб вони могли самостійно відвідувати ці гуртки. Звісно, коли у дитини з’являються серйозні успіхи й вона переростає цей гурток, ти обираєш сильнішого педагога чи тренера та кращий гурток, навіть якщо він далеко від дому.
Також я дивлюся на педагога, чи уважний він до всіх діток. Педагоги теж хочуть бути успішними й буває, що вони приділяють більше уваги дітям, які мають більші успіхи в заняттях, ніж інші. Я не засмучуюсь, коли в дитини не вийшло в одному чи іншому гуртку… вона пробує, вона шукає себе і з часом вона може порівнювати. Прекрасно, коли є вибір! Ти пропонуєш дитині й вона обов’язково на чомусь зупиниться. Не зупиниться – через деякий час спробуємо щось інше.
Я б радила дуже акуратно ставитися до тих видів спорту, які потребують дорогого спорядження. В нас був випадок, коли Сава ходив на карате. Форму ми йому купили, бо без кімоно там ніяк. Далі треба було придбати захист – шолом, а також захисні щитки для рук та ніг. Я йому купила просто дорогезний захист – це ж моя дитина. А він потім місяць позаймався карате і зрозумів (та й ми зрозуміли), що це не його. Спорядження лежить у нас і досі. Тепер я вже розумію, що в таких випадках краще купувати можливо навіть й вживане. А ось коли вже дитині точно сподобається спорт – можна купувати коштовне індивідуальне спорядження.
Що для Вас хобі: звичайне дозвілля чи діяльність, яка обов’язково має приносити результат?
Для мене хобі – це зміна діяльності. Те, що я роблю в задоволення, – це і є моє хобі. Але в мене і робота в задоволення. Мені справді подобається те, що я роблю.
Я дуже люблю складати пазли – для мене це такий відпочинок, щось незвичайне. Люблю збирати великі пазли зі складними картинами й сюжетами: від 4000 елементів і більше. Для цього потрібен великий простір, адже картини виходять 1,5 на 2 метри. Для того бажано мати окрему кімнату.
У мене є невеличкий городик – назвемо це так. Я працюю там. Це приносить мені задоволення, але ти й мусиш це робити, тому що це город. Це квіти – їм треба допомогти, щоб вони росли, підживити їх, прополоти. А потім, коли вони квітнуть, – це насолода для очей і велика радість. Тобто це та діяльність, яку треба зробити, щоб потім отримати насолоду від результату. Все, що ви робите поза роботою і воно вам в радість, – я вважаю, можна називати хобі.
Зазвичай діти в першу чергу обирають хобі своїх батьків. Чи погоджуєтеся ви з цією думкою?
Я не впевнена. Наприклад, я дуже люблю читати. Діти бачать мене постійно або з паперовою, або з електронною книгою, але я не бачу цього у своїх дітях. Сава в мене не дуже любить читати. Можливо, поки не доріс. Але приклад у них завжди перед очима: мама читає. Однак він не любить. Я люблю кіно, вони люблять його менше. Але це така штука, яка з віком може змінитися. Кіно люблять усі. Інша справа, які це фільми. Я дивлюся хороше кіно. Якщо діти ростуть у домі, де люблять гарне кіно, музику і літературу, одного разу, вони до чогось таки потягнуться.
Чи варто змушувати дитину ходити на гуртки, якщо в неї настав період «відмови»?
Це складне питання, тому що у мене такого не було. Тобто не було ситуації, коли у дитини були успіхи, а вона не хотіла займатися далі. Наприклад, Сава займався за методикою швидкого рахування у школі Соробан. Там дитина вчиться подумки дуже швидко рахувати: додавати, віднімати, множити числа. Займався два роки. Дійшов до того рівня, що далі міг би вдосконалюватися сам, але чомусь перехотів. Десь, можливо, я не наполягла, а дитину треба все-таки контролювати. Якщо ти розумієш, що це йому знадобиться, тобі як мамі треба заохочувати його до цієї діяльності. Якщо ви вважаєте, що ваша дитина більше втратить, ніж надбає від того, що залишила гурток, – шукайте спосіб, як заохотити. Бо змусити – це не гуманно. Поставте себе на місце дитини – ви більше не хочете чогось робити, а вас змушують. Ну і як вам? Ви б не хотіли, щоб вас змушували. Та якщо дібрати правильні слова, допомогти, почати цікавитися, ходити разом, пробувати повторити те, що робить дитина, – це спосіб.
Я вважаю, що перше заняття — не показник. Уперше дитині може не сподобатись. Якщо це так, ми йдемо вдруге, втретє, вчетверте максимум. Якщо за чотири заняття не зайшло – більше на цей гурток ми не йдемо.
Але якщо йдеться про якісь вагомі результати, останній розряд у спорті чи в танцях, наприклад, треба старатися. Бо в майбутньому, можливо, цей розряд її прогодує. Це складне питання, яке залежить від характеру дитини, вашого характеру й того, наскільки ви наполегливі. Одним словом – якщо в дитини є успіхи – треба її максимально заохочувати, пам’ятаючи, що це колись може її прогодувати й стане їй в пригоді. А якщо це просто для задоволення, взагалі не питання. Змінюємо, шукаємо інший гурток. Це взагалі не проблема, якщо дитині щось перестало подобатись. Це лише привід знайти щось нове.
Чи може хобі, на Вашу думку, перерости у професію. Чи було таке у Вашому досвіді?
Звісно, може. Якщо діти йдуть у танцювальний гурток і там досягають якихось висот. Потім ідуть в інститут фізкультури, здобувають освіту і далі з них виростають прекрасні тренери. Чому ні? Або людина навчилася малювати, у неї виявився талант, можливо, навіть у старшому віці, бо у дитинстві у неї не було такої можливості.
Дівчаткам – балет, хлопчикам – авіамоделювання. Як Ви вважаєте, чи потрібно ділити хобі за гендерним принципом?
Ні, не треба нічого ділити за гендерним принципом. Ні хобі, ні свята.
Як щодо сімейних захоплень? Наскільки це реально, враховуючи брак часу і складність знайти заняття, яке всім буде подобатися?
Одне-два спільних заняття, яке подобається всім, знайти треба. Ти дорослий і можеш удати, що тобі подобається грати у настільні ігри. Тут треба поступитися, можливо, своїм уподобанням заради дитячих захоплень. Мені, наприклад, не завжди подобається грати у настільні ігри, та ми знаходимо золоту середину. Але я думаю, що прогулянки, катання на самокаті, перегляд якогось сімейного фільму або поїздка кудись разом, мають бути. Тобто треба проводити час із родиною обов’язково. Це по-справжньому зближує. І тоді, наприклад під час спільної прогулянки, дитина розкривається інакше. Вона розкаже тобі якісь інші речі. Розкаже те, чого не розповість, коли ти традиційно готуєш обід, а вона ділиться з тобою, як справи у школі. І це дуже важливо – бачити й чути їх зовсім іншими. І їм важливо бачити не тільки, що мама на кухні чи прибирає, чи щось там в городі порається. А що мама гуляє з ними, радіє першим брунькам чи тішиться зі свого виграшу в доміно. Вони бачать іншу маму, ти бачиш трошки інших дітей, з іншого ракурсу. Це важливо.
Нехай це буде щось маленьке, нехай це буде у вихідні. Це може бути спільний обід у ресторані або прогулянка, або поїздка в гості. Хай це буде на кілька годин, не на весь день, але це має бути разом. Ти маєш бути максимально включеним у дітей, щоб вони запам’ятали цю подію, спільно проведений час. І тоді це в радість і їм, і тобі. Тому що всім відомо: важить не скільки ти провів часу з дітьми, а якість цього часу. Не те, що ви булиразом, а що ви робили разом.
Остання тенденція найбільшого захоплення серед дітей — ґаджети (ігри, соцмережі). Чи знайоме Вам це і як Ви даєте цьому раду?
Це знайомо. Моєму синові вже 12 з половиною років, і він захоплюється й комп’ютерними іграми й соцмережами, але менше. Ти не можеш це заборонити або зупинити. У нас є домовленість, якщо виконані всі уроки, завдання з додаткових занять (те саме програмування, вирішені задачі з логіки, завдання з ейдетики), тоді він може грати на комп’ютері. Але гра обмежена у часі. Я завжди запитую, скільки йому треба на гру. Ми намагаємося, аби це було не більше пів години. Він сам каже, що сьогодні, аби пройти якійсь рівень, йому треба 20 хвилин, а завтра – 30. Але я завжди нагадую йому про цей час, і він завжди намагається вкластися в нього. В окремих випадках він каже, що сьогодні потрібно 40 хвилин. Я кажу йому, щоб не зловживав. 40, то й 40, я тобі довіряю. Це важливо, але довіряючи ти не можеш не контролювати. Час від часу все-таки треба проявляти ось це мамине: «А що там? А як там?». І перевіряти. Дитина може не помітити, як час пролетів. Таке теж буває, не забуваємо про це. Тому забороняти – ні! Домовлятися – так! Треба заздалегідь домовитися про те, що як не буде виконане домашнє завдання або якісь інші завдання, то ми на час прикриваємо комп’ютерні ігри. Але це має бути проговорено наперед. Не так, що: «В тебе погані оцінки, я все забираю». Якщо ти не виконуєш своїх обов’язків – матимеш покарання й не будеш грати на комп’ютері. Ти погодився? Яка в тебе є пропозиція? А просто заборонити, закрити, відімкнути – це, по-моєму, найгірше, що можна зробити.
Фото з архіву Інни Москвіної
