Магрет начала изменения, будучи молодой учительницей в далеко не самой хорошей школе не самого благополучного района Германии. Больше чем через десятилетие такой работы, она стала директоркой этой школы, которая вскоре поразила всех своей успешностью.
После этого Магрет пригласили в Evangelische Schule Berlin Zentrum, где она смогла еще более ярко реализовать свое видение современного образования. Это учебное заведение, теперь называют школой будущего или "бирюзовой".
Магрет уверена, что учить писать и читать - не то, чем должна действительно заниматься школа. Точнее, она должна учить не только этому. Учитель уже не может быть простым носителем информации, часами стоять перед классом и рассказывать то, что теперь можно добыть с помощью смартфона в Интернете.
Учителям-наставникам нужно помогать детям формировать свое целостное видение мира, учить справляться с вызовами постоянно изменяющегося мира, воспитывать в них личную ответственность и давать ощущение, что от каждого из них многое зависит.
Современная школа должна быть примером и воспитывать детей, а через них и общество. Ей не могут быть чужды общепланетарные проблемы и глобальные цели, в разработке которых участвовала и Магрет. Один из самых серьезных вызовов современности - экология. И ни школа, ни садик не могут стоять в стороне.
Мы встретились с Магрет на 4 Освітньому форумі-практикумі, который прошел в Киеве в октябре. О важных темах образования мы говорили на встрече - круглом столе и на коротком интервью специально для нашего сайта.
Этот материал содержит мысли Магрет с обеих встреч.
Далее - интервью на украинском языке.
Що директор школи може взяти за основу, щоб почати зміни в школі?
Це залежить від глибини бажання: якщо бажання від серця, то це видно по вчинках. Якщо директори дійсно хочуть змін, дійсно прагнуть сучасних освітніх підходів, то ці зміни будуть.
Тоді як захотіти?
Що потрібно робити, щоб ширше побачити світ, прийняти його і почати роботу?
Для цього важливо розуміти, щоб змінити систему, необхідно змінитись самому, постійно і цілеспрямовано йти на трансформації. Розуміти, що це єдиний вихід. По-іншому не вийде.
Як все починалося у вас, в часи вашого вчительства?
Я почала працювати у вісімдесяті, в Ессені. Це центр промислових району, де виражена соціальна нерівність та є школи, які не можна назвати передовими. Я швидко зрозуміла, що потрібно щось змінювати, треба зробити так, щоб діти могли вільно творчо розвиватися. Потім ми об’єдналися з вчителями, які теж до цього прагнули.
Пройшло багато років і я стала директоркою цієї школи, і ми могли втілювати зміни вже на рівні всієї школи.
Далі мене запросили у Берлін в Evangelische Schule Berlin Zentrum, де я отримала ще більше можливостей для впровадження свого бачення нової школи.
Тобто зміни можливі знизу?
Так! Якщо щиро усвідомлювати необхідність.
Але у вас в Україні зараз є більше можливостей, ніж в Німеччині. У вас є стратегія змін, озвучені напрямки руху, тверда позиція вашої міністерки освіти. В Німеччині цього, на жаль, нема. Ситуацію у нас ускладнює ще й устрій нашої держави, ми - федерація, де кожна земля має свого міністра і свої амбіції та бачення, тому загальний напрям реформ визначити важко.
З чого можна прямо зараз починати вчителю в Україні? Якісь конкретні речі.
Я одразу хочу сказати, що треба збільшити час, відведений на кожен урок. 45 хв – надто мало. Потрібно дві години для проектної роботи, для глибинного підходу, для інтегрованих предметів, уроків поза школою... За 45 хвилин нічого не встигнеш.
А взагалі, потрібно починати з малого: що ми бачимо, чим живемо, хто нас оточує, що ми їмо? З усвідомленості дітей, з формування відповідальності на рівні базових речей. От наприклад, в школі не повинно бути пластику і до цього можна прийти свідомо. Чи школа може взяти на себе обов'язок, приміром, прийти до нульової продукції сміття і цим надавати приклад громаді.
Оточення формує людину і якщо змінити оточення, то можна змінити людину.
Дітям можна показати відео засмічених територій, фільми, де є прогнози щодо можливих катастроф на планеті.
Можна попросити їх витягти з рюкзачків усе, що там є, і проаналізувати, скільки там пластику.
Далі запропонувати подумати, без чого можна обійтись, чим замінити ці упаковки. Проаналізувати, яка ситуація з пластиком вдома…
Цей досвід буде уже яскравим усвідомленням «від мене щось залежить». Для дітей він надважливий, дозволяє сформуватися особистостям, які знають про власну відповідальність і знають, що від кожного з них багато чого залежить.
Подібний підхід має бути ще з садочку, потрібен системний підхід.
Школа повинна бути картинкою майбутнього, того, де ми хочемо бути. Вона повинна стати прикладом.
Ну і вчителі мають бути таким прикладом для дітей, якщо вчитель не розуміє цих речей, цих глобальних цілей, то зміни будуть неможливими.
Є вчителі, для яких змінюватися може бути запізно? І чи є період, коли пізно перевчати дітей?
І в 70 років можна починати зміни, але, звісно, краще починати в садочку, тому що вони ці знання та бачення принесуть додому і там теж почнуться трансформації, а значить, вони будуть зростати вже в іншому середовищі.
Потрібно дати дітям можливість змінювати світ.
Змінюватися так просто?
Так. Все досить просто. Діти швидко навчаються, вони надзвичайно креативні. Навчати їх потрібно в грі і у зв’язку з реальним життям. Наприклад, сьогодні у нас (на Освітньому форумі) багато людей, можна почати навчання дітей з простих речей: у туалеті є туалетний папір, скільки там рулонів, скільки потрібно, як оптимізувати витрати? Все це можна аналізувати і в школі. І діти, якщо вони бачать, скільки це коштує, чи усвідомлюють, в чому загроза від нераціонального використання, то швидко все розуміють. Вони в цьому плані дуже прогресивні. Часто учні висловлюють такі судження і знаходять такі виходи, що розумієш – на краще їм не заважати.
Мабуть, треба вчити їх і взаємодії з бюрократією. Бо часто рішення проблем залежить від владних структур
Так. Ми повинні вчити... Але ми маємо не просто навчити писати офіційні листи правильно, це має бути зроблено задля конкретної мети. Потрібно знайти, для чого пишемо – для вирішення конкретної задачі, яка постала перед дітьми. Повинні піти туди, де пишуть, знайти, як пишуть і написати так, як треба.
Навчання поза школою в пріоритеті?
Так, один день на природі, у лісі може замінити десятки уроків у класі. Потрібно частіше виходити за паркан школи, у процесі комплексного рішення задач та проблем. Треба давати дітям можливість самим вчитися.
В нашій школі діти на 80% вчаться через Інтернет і лише 20% навчання йде через вчителя.
У них в доступі є багато фільмів, відео- та інших матеріалів, які сприяють самостійному, глибинному та цікавому навчанню, пов'язаному з життям. І вчитель вже - не основний носій знань, він лише допомагає.
Від цього легше усім, бо і вчитель не перебуває у постійному стресі. Педагоги взаємодіють з дітьми. А діти, які розуміють, що від них багато чого залежить, готові брати на себе відповідальність.
Як вчителям/батькам перестати боятися і відпустити контроль?
Все дуже просто: дорослі мають розуміти, якою вони б хотіли побачити дитину в майбутньому, чого саме хочуть для дитини? Якою вона повинна стати? Залежною і несамостійною, безвідповідальною чи слабкою? Очевидно, що ні. Треба усвідомити мету та відпустити дітей, дати можливість формуватися, реалізуватися, брати на себе відповідальність.
І головне, повинна бути довіра до дітей і до себе, тоді все вийде.
Больше о "бирюзовой" школе Магрет Расфельд можно почитать в ее книге "Школа на старті. Мотивація до дій".
Благодарим организаторов "4 міжнародного освітнього форуму-практикуму" Олену Дубас-Чорнюк та Олену Дворицьку за допомогу у підготовці матеріалу.
Фото: організатори.
Читайте также
