Заниматься воспитанием сына, уходить в отпуск по уходу за ребенком и брать на себя ответственность - это не особое искусство, а реалии современных отцов. Андрей Морозов рассказал нам о своей семье и взглядах на воспитание.
Розкажи про себе.
Я працюю фрілансером в кіноіндустрії. Здебільшого на зйомках кліпів та реклами, іноді кіно. Я працюю з іноземними режисерами і продакшн компаніями, і з українськими так само.
Що ти робиш на роботі?
Моя робота полягає в тому, аби планувати зйомки і керувати знімальним майданчиком. Я перший асистент режисера (застаріла совкова назва "другий режисер"); в усьому світі це називається 1st A.D. (1st Assistant Director). Люблю свою роботу, бо це завжди щось нове і часом непередбачуване. І завдяки їй я працював на проектах з Гаєм Річі та Денієлом Вулфом, працював на зйомках кліпів Rag`N`Bone Man, Dj Shadow, Hurts та іншими. Я не завжди отримую задоволення від процесу, бо не вся робота цікава, і це нормально, але за результати мені не соромно.
І звідки ти такий крутий?
Виріс у Запоріжжі на Бабурці, де й жив до 19-ти років, останні 14 років живу і працюю в Києві. Моя дівчина - Крива Тетяна, мій син - Лан Морозов. Англійську, про яку далі піде мова, вчив в 99-му ліцеї, але за то вдячний не школі, а викладачці Меркіній Антоніні Леонідівні, яка тепер директорка 45ї школи в Зп.
Маю середню спеціальну освіту, вищу отримав минулого року влітку, просто так, бо захотілось. Тепер я бакалавр і перекладач англо-український, начебто. Трохи знаю французьку і португальську, але недостатньо для повсякденного спілкування, особливо з малюком.
А тепер давай поговоримо про виховання та типові стереотипи.
Стереотип 1. Традиційні цінності
Андрію, у вас не було весілля, ви не обираєте релігію за малого..
Від традиційних цінностей ми не те щоби відмовились, ми просто з самого початку наших стосунків з Тетяною не розуміли, навіщо то робити. Бо влаштовувати показову виставу типу весілля - це таке враження, що ти доводиш іншим людям, що ти не верблюд. І ти маєш ніби попросити дозволу в суспільства: "Ми можемо це зробити?" І всі вас мають благословити і дати згоду.
Ми вирішили, що ми два особисто незалежних індивіда, і ні в кого дозволу просити не збираємося - по перше. По-друге, афішувати і реєструвати своє кохання - я вважаю це архаїзмом, якщо чесно.
З приводу релігії й усього, що цього стосується, ми мали багато розмов зі знайомими, друзями, і мене, чесно кажучи, все це здивувало. Я в ніякому разі не засуджую ніякі релігії, до тих пір, доки вони не стають екстремістськими і не починають шкодити іншим людям. Це вибір кожного. Але мені здається, що доволі логічно не кидати свою дитину в якусь певну релігію. Підписуючи дитину на це, ти свідомо відбираєш у неї вибір. Чому? В кожній релігії потім перехід в іншу релігію (якщо вона раптом тобі сподобалась, ти виріс і щось зрозумів та усвідомив) - то це гріх.
По канонам християнства будеш грішником, якщо його покинеш. По канонам мусульманства ти будеш козлом, якщо підеш в буддизм. Мені здається, просто негарно так вчиняти для дитини.
Коли виросте, хай приймає свої виважені рішення на основі свого життєвого досвіду. Хай йде хоч в семінарію - це буде вибір дитини. Це не має бути вибором батьків ні в якому разі. І Ісус, всіма улюблений, хрестився у тридцять років! Чи скільки йому там було? Ну камон!
Стереотип 2. Тато - годувальник, мама - господиня
У нас прийнято думати, що краще жити так - тато заробляє, а мама більше піклується про родину, приймає рішення щодо дитини та її виховання. У вас не так, у вас - партнерські стосунки?
Мені так здається, що партнерські. Шкода, що під час розмови поряд нема Тані, вона могла би дати мені ляща. Але я скористаюсь цією можливістю і скажу, що я вважаю, що це партнерські стосунки. Бо всі рішення ми приймаємо разом, все, що стосується дитини і не тільки, починаючи від того, які підгузки купувати. Ми часто сперечаємось щодо деяких речей, бо ми ж не одна людина, а дві різні (хоча ми, як партнери, які довго разом, вже стали один до одного подібні).
Я вважаю, що жити за цим стереотипом неправильно, бо це попросту непрактично. Якщо раптом один із батьків захворів, помер, зійшов з розуму, вирішив поїхати за кордон заробити шалені гроші або просто у відрядження, або вигорів і сказав: “Я так більше не можу, я поїду у печеру відпочивати і нюхати там козій сир”, то інший партнер має знати все, що йому потрібно знати, щоб залишитися з дитиною на самоті.
Наприклад, нещодавно була ситуація у наших близьких друзів. Дитині півроку, і у її мами вирізали апендицит. Якби наш друг, який, до речі, ветеран війни та “суровий мужик”, не був нормальним чуваком і не займався повністю дитиною, він би збожеволів. Оскільки він усвідомлює себе батьком і від цього тащиться, він їй сказав - вали у свою лікарню, я буду з дитиною стільки, скільки потрібно.
Я вважаю, що, по-перше, відсторонення на початку не повернеться потім.
Тобто якщо ти від початку забив болт на свою дитину, не знаєш, як змінити памперс, не знаєш, що вона їсть, як вона лягає спати та яка в неї улюблена іграшка чи книжка, і що їй взагалі подобається, а що дратує - то тобі гаплик! Бо потім дитина буде рости, а ти будеш відчужуватись тільки більше, і це надолужати буде дуже важко, а може навіть неможливо. Тоді виникає питання - з яким хріном ти собі цю дитину заводив, якщо це не зальот під общагою університету, для того щоб потім нею не займатись і не приймати ніякої участі?
Тому я вважаю, що тато-годувальник - це все клас, і деякі з моїх знайомих, так би мовити, сильних жінок, які самі заробляють, часто кажуть, що їм би дуже хотілося побути слабкою жінкою, щоб в неї був якийсь чоловік-годувальник, бо їм супер-важко. Але це мають вирішувати завжди двоє людей. Якщо хтось один вирішує, що йому комфортніше бути з дитиною, то це може бути будь-хто з партнерів.
В якийсь момент я так замахався працювати, що відмовився від усіх проектів на півтора місяці і займався виключно спортзалом і малим, поки Таня відкривала власне кафе з подругами. І мені було абсолютно ок. Якби не фінанси, я би провів так із задоволенням ще пару років. Тобто це спокійно може бути батько, а мати може працювати - і так багато хто живе. Це має бути рішення обох людей. Якщо чоловік хоче попуститися з роботою і приймає рішення бути з дитиною, то я не бачу в цьому ніякої проблеми. Якщо в жінки є можливість забезпечити сім'ю.
Але!
Є завжди “але”. Дуже важко жінці повертатись в роботу та активний соціум, бо не можна ставити під сумнів факт, що жінка народжує, а не чоловік. І в неї є певні гормональні, психологічні та біологічні моменти, такі як годування. Купа нюансів, які вимагають бути більше з дитиною на початку.
Але в сучасному світі завжди є вибір - і це прикольно! Тобто ти маєш змогу обрати. У нас так склалося в певний період, що мені довелося стати годувальником і я працював сам.
Якщо казати про мою партнерку, про Таню, то вона кинула роботу на два місяці. А потім в неї була можливість працювати дистанційно і вибірково. Не у всіх є така можливість.
Але ви це обговорювали, планували?
Так, ну не п’ять років заздалегідь, але під час вагітності готувалися. Але все одно, я не скажу, що я був до цього супер-готовий, бо в якийсь момент я усвідомив, що від мене вимагається вдвічі більше відповідальності, а ця відповідальність ще і фінансова. І що маю швидко знімати чохли, зібратися докупи і брати ситуацію в свої руки.
Було складно. Але не складніше, ніж моє життя до цього, бо траплялися різні ситуації. Я не скажу, що це був "найважчий момент мого життя" або щось таке. Ну, було складно, але можна розпетлять все, що завгодно.
Стереотип 3. Безпечний клімат
Багато хто вважає, що з малою дитиною до трьох років краще жити на одному місці, в своєму звичному кліматі. Не тягати дитину в транспорті, не мучити перельотами, не наражати на інфекції.
Я дуже соціально активна людина, в мене дофіга різних друзів в різних сферах, різних містах та країнах. Люди, у яких є більше двох дітей, казали мені, що поки дитина маленька - треба їздити! По-перше, це не складно. Їжа - грудне вигодовування або суміш. Дитині нічого не потрібно - памперси, які продаються будь де в світі, навіть в Уганді. Дитині потрібна мама (хоч це звучить трохи по-сексистьски, я не хочу засмучувати татусів, але це так). Особливо, якщо дитина на ГВ, вона відчуває запах молока від мами - тож краще, коли мама поруч. Це нормальна потреба. Тож, потрібні: мама, молоко і памперси.
Діти в такому віці сприймають зміни клімату набагато легше, ніж дорослі, як показала практика.
По-друге, це завжди вибір батьків. Комусь це незручно, погано, неправильно. Не треба себе вганяти в заздалегідь спланований стрес. Якщо для вас подорожувати було стресом, і ви хвилювалися, коли не було дітей, то нєфіг їздити з дітьми. Або робіть це поступово.
А якщо ви все життя подорожували, їздили, швендяли, пересувались - то у вас може статися невеличка депресія від того, що засиділись на одному місці. То беріть свою дитину і вирушайте! Просто вивчайте, куди ви їдете - це нескладно зробити з тим потоком інформації, яка є зараз у світі.
А де ви вже були?
Перша наша подорож була у Запоріжжя, коли Лану було два місяці. В страшенний шторм, грозу, коли нічого не було видно, було страшно, але ще страшніше було опинитися в таких погодних умовах посеред поля з малюком, тому треба було все-таки дістатись міста. Спочатку ми приїхали у Дніпро на концерт гурту “Я и друг мой грузовик”, з малим. Він, звичайно, проспав весь концерт, бо дуже втомився від подорожі, ну і був зовсім крихітний.
Друга подорож була в Ізраїль в три місяці. В чотири місяці Лан вже поїхав на Драгобрат. Хоча здавалось, що там дуже небезпечний підйом. Але ми там були, ми знали, чого очікувати.
Ми завжди готуємося до подорожі. Так не буває, що ми поклали дитину у наплічник і побігли як придурки - ні. Ми все аналізуємо, створюємо максимально безпечні умови. Ми не дурні, просто хочемо щось бачити і аби дитина щось бачила.
Наш син був на Драгобраті, потім він поїхав на Шрі-Ланку на місяць. І там був зіркою, він побував на руках у всієї Велігами, поки батьки займались серфінгом. Для них дитина білого кольору - це екзотика. Вони всі фоткаються, мацають дитину і дуже радіють.
Ви не хвилювались через якусь… малярію, наприклад?
На Шрі-Ланці нема малярії. Якщо ти їдеш в Ізраїль, ти можеш бути спокійним, бо це країна з найвищим захистом дітей. Якщо ти їдеш у Шрі-Ланку, купуй дитині страховку, якщо ти хвилюєшся. Вивчи, які там є хвороби. Зроби своїй дитині щеплення.
Ще ми їздили на Канари. В Туреччину кляту! Дофіга де були - у Львові, в Тернополі. Були у горах цього літа. Лану два з половиною, він побував в чотирьох країнах і по Україні в стількох містах, в яких не були 40 відсотків людей, які тут живуть від народження. Я вважаю, це нормально. Для нас - для конкретно нашої родини. А вам треба визначитись, що нормально для вас і від того вже діяти.
Бо якщо ви хочете подорожувати і сумніваєтесь, відкладаєте, поки дитина трохи підросте - можливо, це в якихось окремих випадках правильно. Але це як обирати час для народження - ніколи не буває ідеального часу.
А ще до двох років дитина літає безкоштовно у літаку. Тому наші друзі і казали - їдьте! Ми об'їздили все, на що нас вистачило. Хтось має можливість подорожувати більше, хтось менше.
Що таке “безпечний клімат” для дитини і для батьків? Це те місце, де ви почуваєте себе нормально.
Зона комфорту?
Не факт! Я не знаю, що таке зона комфорту з дитиною. Бо поки дитина маленька, ти працюєш камерою спостереження. Ти постійно маєш дивитись, контролювати, спостерігати - тому я не знаю, що таке зона комфорту з дворічною дитиною. Її не існує.
Саме тому я не бачу різниці - чому я не можу взяти дитину на концерт, якщо я знаю, що це нормальне місце, що це не на вулиці взимку, що в мене є план Б, якщо почнеться пожежа. У мене є їжа та вода для малюка. Просто про все треба подумати заздалегідь.
Якщо ти приїхав, і бачиш, що це небезпечний клімат, ніхто тобі не заважає зібратися і поїхати, або змінити локально місце свого проживання, піти з концерту та вистави.
А у вас не бувало так, що ви приїхали у відпустку і розчарувались?
Поки що не бувало, бо я не обираю країни, і Танька теж зі мною погоджується, які стрьомні. Я ніколи в житті не повезу дитину в Нігерію, там де Боко харам вирізає села безневинних людей.
Нащо мені їхати в місце, про яке я нічого не знаю, нічого не уявляю, не знаю про безпеку там? Я їжджу в місця, які збігаються з моїм безпечним кліматом. І все.
Стереотип 4. З дитиною треба спілкуватись зрозумілою мовою.
Ти спілкуєшся з сином англійською з народження, Тетяна - українською. Як ви прийшли до такого рішення?
Так, ми з народження з Ланом спілкуємося двома мовами. Чесно кажучи, це було рішення, яке ми прийняли без обговорення, без сперечання, без нічого. Незважаючи на те, що у мене було російськомовне дитинство, і єдиною, хто зі мною розмовляв українською, була бабуся, ну і школа, де було багато української мови. Тетяна з україномовної сім’ї, але між собою вони давно почали розмовляти російською. Я непогано, мені так здається, вивчив англійську, тому ми вирішили, що для того, щоб дитина одразу отримала якісь знання, щоб, як кажуть, два рази не вставати, я вирішив розмовляти з дитиною англійською. А Таня розмовляє виключно українською. Всі бабусі і дідусі, навіть мої, розмовляють українською, у нас є няня, і вона теж розмовляє українською.
Звичайно, англійською він говорить гірше.
Він не думає, що ти іноземець?)
Ні, він нічого не думає. Він коли дивиться на Youtube відео, там де ведучій радіо із Сіетла каже: ‘Warm welcoming for you guys’, він каже: ”О, дивись, татку, дядько говорить, як ти”. Він усвідомлює, що це інша, іноземна мова, але ще він усвідомлює, що це мова мене і його. Все. Ну, поки що.
Тож наступну подорож ми плануємо в країну, де є англомовні люди. Наприклад, в Ірландії у нас є друзі - там буде супер-безпечний клімат для нас. Я хочу, щоб він побачив інших людей, а особливо дітей, які розмовляють виключно англійською. Оскільки виходить, що англійська в нього займає 20-25 відсотків його словникового запасу і часу розмов, він нею розмовляє ще не так добре, як українською.
Іноді мені буває важко. По-перше, тому що я один. Спочатку в мене було враження, що він взагалі не сприймає те, що я говорю. Потім ми перейшли на такий формат, що я говорю англійською, а він мені відповідає українською. І мені здалося, що все, що я роблю, нікому не потрібно і що він це ігнорує. Але потім я усвідомив, що він же розуміє, що я кажу! Якби він не знав слів і конструкцій, він би не знав, про що я питаю. Потім він почав відповідати.
Дуже прикольна та показова була поїздка в Туреччину. У Лана є книжечки про море, і він почав клянчити море. Ми не знали, куди поїхати, зробили те, що ніколи не робили - купили тур в Турцію. Там було супер-багато росіян, і не дуже приємні співвітчизники - ми вирішили ні з ким не спілкуватися і перейшли на англійську всі разом. І через тиждень спілкування з обома батьками він дуже підтягнувся.
Там навіть була одна бабуся-росіянка, яка, мабуть, вчитель англійської мови, якій я набрехав (не знаю, навіщо, просто не хотілося взагалі спілкуватись з цими людьми), що ми з Великої Британії і вона подарувала Лану матрьошку)). Ми залишили її там, бо, вибачте, ми не будемо возити в Україну російські матрьошки. Але факт залишається фактом, дитина звикла спілкуватись англійською, ми настільки переконливо виглядали, що вона навіть в кінці сказала, що вона нас запрошує в Росію у гості. Ми звичайно сказали, що не приїдемо).
Слухай, ну а ви думали вже про освіту, про школу?
Так, буквально сьогодні ми про це розмовляли. Про це треба думати, але не треба робити з цього якогось ідола, так само, як із релігії та всього іншого. Мене вигнали зі школи у дев'ятому класі через те, що я був “хуліганом”, точніше сказати навіть не вигнали, а “попросили піти”. Я закінчив найбільш раздовбайський технікум у Запоріжжі. Я отримав вищу освіту тільки цього року, в 33.
Але я маю класну роботу, нормальні доходи і доволі щільний графік проектів, чого не мають купа людей, в освіту яких вкладали гроші і зусилля. Освіта не є панацею.
Суть цієї історії в тому, що з нічого не треба робити ідеєю-фікс, мені так здається. Якщо дитина буде ходити в звичайну школу, можна завжди знайти спосіб дати їй додаткову освіту, зацікавити її чимось іншим. Якщо дитина ходить у спеціалізовану школу - прекрасно, але знову ж таки, не факт. Для когось ця система і схема працює, для когось ні.
Тому я точно вирішив, щоб Лану було просто легше жити, і щоб він не витрачав все життя на вивчення мови (бо що б хто не казав, але вивчення мови - це на все життя, мова змінюється, живе, це як спорт - ти кинув і все забув). Тож щоб Лану не вчити мову все життя, я вирішив йому допомогти. І зекономити на репетиторах!
Наприклад, зараз популярно це - всі віддають дітей в садочок, в школи з поглибленим вивченням англійської мови, там де з усіма спілкуються англійською мовою зранку до ночі. Мені це вже не потрібно. Якщо я не здамся і протримаюсь, то йому це вже не знадобиться. Він може вивчати будь що, що йому буде цікавим - математику, біологію, хімію. Бо мова - це настільки великий пласт. От мені дуже шкода, що я у дитинстві нічого більше не вивчив, крім мови. Ок, в мене до цього є хист, але можна було вивчити і ще щось, і якби була поставлена мова - це був би вже виконаний пункт плану для мене.
Єдине, чого я гостро не приймаю в плані мов це “сюсюкання” і створення дурних слів типо “ав-ав, бобо, куськати,” і іншої бридоти. Я не розумію, навіщо люди вчать своїх дітей завідому придурковатій мові, а потім ті нещасні діти потрапляють в реальний світ, де їхня мова виявляється несправжньою і вони мають вивчити все наново. Дивні, чесно слово.
Ти щось читав на тему батьківства?
Я нічого не читав. Я не прочитав жодної книги про свідоме батьківство. Я завжди сперечаюсь з Танею і з друзями, коли мені кажуть - от тут прекрасна стаття, тут написали, що до виховання треба підходити так. Я завжди з ними не погоджуюсь, бо мені здається, що до виховання треба підходити так, як ти відчуваєш, базуючись на загально адекватних принципах стосунків між людьми взагалі. Треба бути нормальною, а головне хорошою людиною, яка не принижує, не застосовує фізичного насильства і розмовляє з іншими. Це три пункти, які треба виконувати не просто у спілкуванні зі своїми дітьми, а в будь якому спілкуванні. Якщо ти з іншими можеш нормально співіснувати і комунікувати, роби так само із своєю дитиною - вона є такою самою людиною, тільки складнішою, бо ще тільки розвивається. Це непросто усвідомити і зробити, але це те, до чого ми маємо прагнути, якщо хочемо виростити здорових дітей.
В посібниках часто пишуть, як треба робити. А я вважаю, в кожній окремій ситуації треба аналізувати поведінку своєї дитини. Бо всі діти різні, всі батьки різні, всі ситуації різні. Хтось сильно перевтомлений, у когось забагато вільного часу, хтось дуже нервовий, хтось дуже спокійний, або йому на все пофіг - треба робити поправки на всі ці речі. Тому я не читаю посібники. Але, це моя думка, а для когось це може бути відкриття Америки. Це все дуже індивідуально.
Стереотип 5. З дитиною життя ніколи не буде таким, як раніше.
Багато людей так кажуть.
Ну, з цим я згоден на 90 відсотків. Але це така фраза сувора та депресивна, вона ніби каже - “всьо, твоєму життю гаплик”. Дивлячись як це сприймати, але чесно кажучи, мені теж здавалось, що моєму життю гаплик, бо коли ти вже доросла людина, усвідомлюєш себе, вважаєш своє життя спланованим і підлаштовуєш його повністю під себе, то дуже складно перелаштовуватись на те, що є ще одна людина (вона маленька, верещить і какає). Я маю тепер перелаштувати все - свій графік, своє ставлення до життя, до друзів, до роботи. Я маю все повністю перепланувати, відповідно до цієї маленької людини, яка навіть не впізнає мене, бо ще не вміє фокусувати зір.
Це було складно. Мабуть, в моєму маленькому батьківстві найскладніший момент - це коли треба було все переосмислити.
Якщо ти кажеш, що ти тато, і в тебе нічого не змінилось, то в тебе або вже було троє дітей, і тобі це як за хлібом в магазин вийти, або ти не береш ніякої участі у житті своєї родини. В моєму житті змінилось ну не майже все, але багато. Це плюс життя маленької людини, за яку ти несеш відповідальність. Щоб казати, що нічого не змінилось, треба бути або дуже черствою людиною, ignorant козлом. Або ти абстрагуєшся від того, що відбувається навколо тебе, і робиш вигляд, що все, як раніше.
Один близький приятель спитав мене, коли народився Лан: “Морозику, а ти вже набухався за народження малого?”. А я кажу, чувак, я не розумію, навіщо мені це робити. В Тані були дуже складні пологи, ми не спали три доби, провели купу часу в лікарні. А потім ще треба було купу всього зробити, організувати, поприбирати. І я не зрозумів, нафіга мені пити?
Колись було прийнято так святкувати.
Яке свято з того, що твоїй родині потрібна допомога, а ти бухий або на бодуні? Це ж не гарно. Тому я вважаю, що люди, для яких це привід напитися в гівно або для них нічого не змінилось - це неправильне ставлення до того, що сталося.
А відсвяткувати ми мали змогу, коли Ланику виповнився місяць, ми влаштували барбекю на пейзажці, прийшли всі друзі. Я мав можливість випити, нарешті з усіма поспілкуватися, всі подивились на малюка, ми довели, що це реальність, ось наша дитина. Все було дуже мило і класно.
Бо це як раз типовий стереотип, що треба напитися після народження малюка, тому що це останній шанс! І далі твоє життя буде іншим, ти щодня після роботи будеш йти обов'язково додому. Нічого подібного. Так, ми це пройшли, і спочатку було дуже важко. Але потім ми знайшли способи проводити час разом, проводити час удвох, без дитини, теж виявилось корисним і теж важливим. Лан залишався вдома з бабусею, а ми їздили в подорож мотоциклами до Асканії Нови. Або літали на три дні в Амстердам. Нічого не сталося ані з Ланом, ані з бабусею, ані з нами. І казати про те, що життя не буде таким як раніше, з одного боку правильно, бо ти маєш змінити своє життя відповідно до обставин. З іншого боку, не треба ставити на собі хрест ніколи, бо якщо ти звик до певного ритму життя, я вважаю, що треба старатися зберігати його таким, як він є, тільки враховуючи нові обставини, відповідальність за нову людину, яка є в твоєму житті. І все буде добре.
Яка роль сучасного українського батька, чим вона відрізняється від попередніх років? І наскільки роль сучасного батька як світового тренду близький українському батькові?
Сьогодні роль батька стала такою, що він більше приймає участь у житті людини та дитини. Він може собі дозволити залишатися з дитиною, може собі взяти декретну відпустку - і це не соромно.
Може так у столиці. Але в деяких містах це все ще не дуже популярно.
Ну, я скажу для батьків, які живуть у Запоріжжі, Кривому Розі, Жовтих Водах, Івано-Франківську - якщо вам соромно виходити на дитячий майданчик, або вас хтось ображає - ідіть запишіться на бокс - і якщо відчуваєте небезпеку, бийте і тікайте. Це жарт, звичайно. Але для впевненості і таке не завадить - ви будете почувати себе набагато спокійніше.
По-друге, я чув багато історій про зворотній сексизм - це коли чоловік приходить на майданчик з дитиною, і чувіхи починають йому розповідати, що він нічого не розуміє, кепкувати з нього або просто дивитись зі зневагою. Зрозумійте, вони це роблять, бо вони заздрять. Бо вони розуміють, що якщо ти, бородатий або не дуже, але мужик, на майданчику з дитиною, то твоя жінка або на масажі, або на роботі, або з подругами п’є коктейльчик, або ще, хто знає де. Бо ти її відпустив. Для декого це неможливо пережити. Тому просто не звертайте на них уваги.
Я вважаю, що сучасний батько має змогу таким стати, виключно завдяки технологіям та прогресу - всього, що відбувається у країні та світі. Є інформація, є купа різних курсів, є способи замінити жіноче молочко. Ком'юніті, спільнота людства настільки виросла та проапгрейдилась, що можна будь що подивитися і інтернеті, знайти корисну інформацію, запитати в людей на форумі, викликати собі будь-якого спеціаліста за лічені години, знайти різне обладнання, починаючи від кенгурушки та слінгу. Можна працювати на відстані. Можливостей - безліч. Тобі не треба йти в ліс, рубати дрова або нести воду з річки. Все це підштовхнуло суспільство до такого формату.
Є в Північній Ірландії таке місто, називається Деррі. Коли сталася перша депресія, в часи першої промислової революції, там позакривались нафіг всі заводи, єдине, що працювало - це швейна фабрика. Тому в Деррі всі чоловіки сиділи з дітьми з кінця 19 сторіччя. В Ірландії, наприклад, якщо знають, що ти із Деррі, то ти як потенційний чоловік на розхват. Бо всі знають, що в Деррі чоловіки знають, як поводитися з дітьми. Це відбувається вже більше ста років і переросло в традицію.
Тобто в певному форматі це було завжди, а зараз це вибір кожної людини. Я так хочу або не хочу, - от і все.
Але ж у нас було прийнято із покоління в покоління, що чоловіки йдуть на війну, або кудись йдуть, а дітьми займаються жінки.
І зараз чоловіки йдуть на війну, але це інакше, це не так, як було сто років тому. Багато хто з моїх друзів ветеранів, повернувшись з війни, з полону, поводить себе як нормальний свідомий батько, чоловік, а не як чужа людина. Це нелегко, але можливо. І це їх вибір, просто вони вирішили так для себе, і все.
Я вважаю, стереотипність - одна з найбільших проблем нашої країни. У нас немає ані природних катаклізмів, ані страшних хвороб - у нас є тільки ідіоти. Якби у нас трохи поменшало ідіотів, або було більше людей, які б хотіли навчатися та аналізувати свої вчинки, у нас би не було проблем. Взагалі ніяких!
Молодому батькові, який сумнівається в собі, що б ти порадив?
Я не вважаю себе настільки досвідченим, аби щось радити.
Нема чого сумніватись, складно усім, усім хто приймає участь у вихованні дитини і живе цим. Думаю, кожен має вирішити для себе, що він хоче, чого він очікує від дитини, і зрозуміти, що все, чого він очікує від дитини, скоріш за все не станеться. Ваш синочок не стане “мужиком” в 4 (або навіть в 15) роки, він стане дорослим і класним, якщо ви допоможете йому пройти його власний життєвий шлях і підтримаєте його. Якщо людина може це спокійно, або якось пережити, можна ставати батьком і робити все, як ти вважаєш за потрібне. Не відсторонюватись від близьких і від дитини, а навпаки розібратись, що не так, і вирішити проблему. Як колись сказав мій батько: “Чоловік не повинен все на світі вміти, це неможливо, чоловік має вміти вирішувати питання”, я з ним погоджуюсь в цьому.
Тож я раджу менше хвилюватися і більше думати. Більше думати та більше дихати. Бо якщо хвилюватись та сумніватись з кожного приводу, можна витратити своє життя на хвилювання та сумніви.
Слава Україні!
фото: личный архив Андрея Морозова
Читайте также
