Мы очень стараемся сохранить не только границы нашего государства, но и воспитать достойное поколение украинцев, которые будут точно знать, кто они. И, конечно, огромную роль в этом играет язык. Школы, университеты и официальная документация уже давно перешли на официальный язык, но немаловажно поддержать изменения и перейти на украинский в быту и семье. Как это сделал папа из Запорожья, читайте ниже. А интервью с Евгением Леоновым об отцовстве - по ссылке.
Евгений Леонов, маркетолог-фрилансер, отец двоих сыновей, соорганизатор украиноязычного клуба для детей "Солов'ята"
Патріотичне піднесення
Я народився та виріс на південному сході України, в місті Запоріжжі. Для когось, цей край більше асоціюється зі славетним козацьким минулим, а для когось - з грандіозними будовами та перетвореннями природи в індустріальну епоху, або ж з сірою промзоною - ворогом усього живого. І перше, і друге, і третє - правда. Таке місто можна любити й ненавидіти, і дійсно, в кожному випадку є за що. Для мене ж завжди невичерпним джерелом життєвої сили було й залишається те, що не змогла знищити індустріалізація: наш, без перебільшення, величний Дніпро з його скелями, протоками і плавнями, Хортиця з її балками, пляжами, лісами й полями. Мабуть, те саме надихало і усіх тих людей, які з давніх давен жили на просторах Дикого Поля та Великого Лугу.
Любов до цієї землі сформувалася ще в ранньому дитинстві, і невдовзі пройшла через усвідомлення себе українцем. І це незважаючи на те, що в нашому місті українську мову можна було почути здебільшого лише від старих людей, і що моя власна родина не була україномовною. Але мені пощастило стати свідком кінця радянської імперії та народження нової української держави, відчути те незабутнє патріотичне піднесення початку 1990-х років, а згодом вчитися в українській школі, дивитися і слухати українське телебачення та радіо.
Україномовне батьківство
Ту саму любов до України хочеться прищепити і власним дітям. Проте, аби позбавити їх того дуалізму самосвідомості, з яким свого часу стикалося наше покоління "мілленіалів", ми як батьки вирішили в першу чергу навчити дітей саме українській мові. Це не так складно, як комусь може здаватися, не зважаючи на нібито неукраїномовне оточення. Насправді, спілкуючися українською з дітьми в публічних місцях я багато разів помічав, як сторонні люди, які чули нашу розмову, починали так само спілкуватися українською. Особливо радію, коли незнайомі діти на дитячих майданчиках переходять на українську, поспілкувавшися з моїми дітьми.
З 2015 року в нашому місті існує спільнота україномовних дітей та батьків. Виявляється, україномовне батьківство імпонує багатьом запоріжцям, просто без підтримки однодумців дуже важко подолати певні стереотипи, які існують в суспільстві щодо цього. Вірю в те, що і надалі цей тренд набиратиме обертів і українська мова знову запанує на українському півдні та сході, як колись. І тоді нам не буде страшний жоден загарбник, адже окупації території завжди передую окупація ментальна.
фото: личный архив Евгения Леонова
Читайте также
