Отцовство меняет человека в лучшую сторону, уверен наш сегодняшний герой рубрики "PROпап" Евгений Леонов. Про мужское воспитание читайте в нашем интервью. Также Евгений - один из номинантов на первую премию для пап в Украине Тато року 2019.
Евгений Леонов, маркетолог-фрилансер, отец двоих сыновей, соорганизатор украиноязычного клуба для детей "Солов'ята"
Розкажи про своїх дітей
Моєму старшому сину, Юліану, за місяць виповниться 7 років, а молодшому, Любомиру, 5. Юліан - першокласник гімназії. Так склалося, що з раннього дитинства він виявляв схильність до музики, танців, співу. Тому, ми підшукували оптимальний формат гуртка для розвитку його здібностей. Вагалися між театром та іншими варіантами. Але зрештою, зробили вибір на користь музичної школи за класом фортепіано, про що я не шкодую, незважаючи на доволі щільний графік занять.
Старшого сина змалку приваблювали клавішні інструменти - він ще не навчився говорити, коли отримав у подарунок свій перший дитячий синтезатор. Але тій іграшці не судилося пропрацювати довго))). Згодом я придбав напівпрофесійну міді-клавіатуру, що за розміром схожа на синтезатор та має більш-менш пристойне звучання. За півроку навчання у музичній школі Юлік оволодів азами музичної теорії, технікою поліфонічної гри, поповнив репертуар десятком етюдів та навіть вигадав кілька власних мелодій. Рік тому це був геть інший рівень гри, тобто, фактично, то була гра навмання. Таки можу сказати, що класична музична освіта має сенс. Дуже шкодую, що сам її свого часу не отримав. До того ж, музика позитивно впливає на розвиток мислення, то така собі математика.
Любомир відвідує середню групу дитсадка. Іноді він наслідує приклад старшого брата (нажаль, не завжди позитивний). Але, він має власний внутрішній світ, і багато в чому його інтереси відрізняються. Він дуже любить це підкреслювати.
Наприклад, Юліану подобаються поїзди, а Любомиру - трактори; Юліан любить синій колір, Любомир - червоний; і таке інше, багато подібних протиставлень.
Мені подобається, що він росте такою сильною особистістю. Йому не потрібні великі компанії - він самодостатній; часто на дитячих майданчиках грається сам з собою, при цому не нудьгуючи та завжди вигадуючи щось цікаве. Разом з тим, я б не назвав Любомира інтровертом; він часто буває настільки експресивим, що просто неможливо знайти собі місце )). Просто, він самодостатній та добре знає ціну собі. Любомир схильний до конструювання (Лего - наші улюблені іграшки), обожнює щось вирізати, клеїти, розфарбовувати... Думаю, за рік-два перед нами постане дилема: художня школа, або якийсь гурток з моделювання.
Як ви називали дітей?
Процес вибору імен для хлопчиків обидва рази був непростим. Первістку я бажав будь-що дати грецьке ім’я, адже сам маю, частково, грецьке походження за материнською лінією. В принципі, грецькі імена в Україні зустрічаються майже в кожного другого-третього, але майже всі варіанти, які я перебирав, не подобалися дружині. Якось приблизно за тиждень до народження, до мене уві сні прийшло ім’я Юліан. Я одразу розбудив дружину та запропонував їй так назвати нашого сина. Вона не заперечувала, мабуть ще й через те, що їй сильно хотілося спати. Одне з можливих значень цього імені походить від слова “Геліос” - “сонце”, тобто, сонячний. Також, є версія, що походить воно від слова “іулос” - кучерявий, веселий.
Вдруге обирати хлопчаче ім’я стало ще більшою проблемою, адже і перший вибір дався нелегко. Зрештою, мені так і не вдалося підібрати ім’я, яке б задовольняло нас обох. Та на кінцевий вибір вплинули події лютого 2014 року. Після завершення подій на Майдані, дружину “осяяло” слов’янським іменем Любомир. Тут проявилося і бажання миру нашій країні, і надихнула постать почесного предстоятеля Української греко-католицької церкви Любомира Гузара.
Виховання хлопців - це….
Скажу чесно: я - зовсім не педагог. Педагог за освітою у мене дружина, тому, може вона трохи краще за мене знається на вихованні дітей )) Звісно, важко виховувати двох хлопців з такою маленькою різницею у віці. До того ж, обидва з гарячим темпераментом, на межі з гіперактивністю. Іноді мені здається, що ми у свій час такими не були. Можливо, всі батьки, а тим паче, дідусі-бабусі починають так казати. Але, порівнюючи нинішніх дітей з тодішніми (тобто, дітей 80х-90х), разючою відмінністю є значно вищий рівень життя, доступність всього і вся, включаючи різноманітні розваги...
От якраз із надлишком розваг, на мою думку, і можуть бути пов'язані найбільші проблеми. Тут навіть не принципово, хлопчики чи дівчатка. Дивлячися на деяких інших дітей, мене іноді шокує, наскільки багато часу ті проводять вирячивши очі на екрани різноманітних девайсів, і їх більше нічого не цікавить. Мої власні діти, звісно ж, стикаються з цим руйнівним впливом соціуму і я, нажаль, не в змозі вберегти їх від усього.
Але я намагаюся роз'яснювати про шкоду, яку мобільні або комп'ютерні ігри можуть нести для здоров'я та психіки, обмежувати час біля екранів планшета, комп'ютера і телевізора. Взагалі, це має сприйматися дитиною як бонус, а не основне заняття у вільний час. Але я розумію, що деяким батькам зважаючи на тотальну завантаженість простіше тицьнути дитині планшета, аби та відчепилася та не заважала.
Набагато легше - в теплу пору року. Ми часто практикуємо активний відпочинок, намагаємося якомога частіше виїздити на Хортицю, до Дніпра. Мені здається, що перебування на природі є найкращим стимулом для адекватного розвитку дитини. В лісі або на пляжі діти самі собі майструють іграшки з підручних матеріалів, вигадують активні ігри, дають волю фантазії.
Чому ти вчиш своїх синів?
Я - не ідеальний батько )) Хотілося б самому бути гідним прикладом у всьому, але так не завжди буває, і це нормально. Намагаюся вчити взаємоповазі, любові до Батьківщини, природи, та взагалі всіх живих істот. Головний принцип - не шкодити самому собі та іншим. Важливо, щоби дитина вчилася не гаяти своє життя, стимулювати свої таланти та розвивати їх.
Що вам подобається робити всім разом?
Вдома ми дуже любимо грати в настільні ігри. Час від часу, коли ми не надто заважаємо мамі, ми з дітьми беремо різні музичні інструменти (в нас є еклавішні, електрична та акустична гітари, також дитяча гітара, блок-флейта, ударні) та імпровізуємо. Наш "гурт" називається "Залізний порядок" ))) Доречі, така назва пішла від нашої спільної "любові" до прибирання. )))
Як ти змінився, ставши батьком?
Ми з дружиною стали батьками у доволі молодому віці, принаймні, як для "мілленіалів" (вона у 22, я у 25 з половиною). І як ти не готуйся до ролі батька, все одно стовідсотково не будеш до неї готовим. З першою дитиною завжди важче, адже доводиться здобувати власний досвід буквально у всьому. Досвід наших власних батьків у цьому сенсі мало чим допоміг, адже, по-перше, він дещо забувся, а по-друге, багато що змінилося з тих часів, коли ми самі були дітьми. Наприклад, тоді не було підгузків, і наші дідусі-бабусі зовсім не знали, як ними користуватися. Це лише невеличкий приклад. З другою дитиною, ти вже краще знаєш, чого очікувати, стає менше фобій та комплексів. Проте, фізичне навантаження, звісно, збільшується. З'являються додаткові пролеми з координуванням однієї, ще не надто дорослої й самостійної дитини та другої, яке ще геть немовля.
Загалом, життя змінилося кардинально, з'явилося відчуття, що я сам собі не належу. З народженням дітей, потреба в особистому розвитку нікуди не зникає. Вона навіть посилюється. Можливо, відбувається певна переоцінка, завдяки чому ти починаєш намагатися використовувати особистий час, якого зовсім обмаль, більш раціонально.
Але зрідка буває таке, що я залишаюся наодинці сам з собою та мені в цей час не потрібно нікуди бігти. В такі моменти настає певна розгубленість, дуже важко взяти себе в руки та зайнятися чимось конструктивним. Все ж таки, можу сказати, що мені важко тепер уявити своє існування у відриві від родини.
Розкажи про україномовний клуб для дітей. В чому його актуальність?
Клуб "Солов'ята" - це неформальне об'єднання україномовних дітей та батьків міста Запоріжжя. Ми з дітьми є активними його учасниками з 2015 року. Я познайомився з кількома співзасновниками "Солов'ят" на першій Запорізькій книжковій толоці. Тоді Олександра Сергієнко роздавала маленькі листівочки-запрошення до спільноти у Фейсбуці. Власне, якогось усталеного формату клубу на той час не існувало. За кілька місяців до нашого знайомства, група з декількох україномовних родин вирішила створити україномовне середовище для власних дітей. Вони почали збиратися раз на тиждень у парку, аби дати можливість своїм дітям поспілкуватися українською з однолітками.
Після тодішньої "книжкової толоки" ми почали обдумувати різні ідеї щодо організації наших зустрічей. По-перше, з огляду на примхи погоди в осінньо-зимовий період, не завжди можна розраховувати на прийнятні умови для прогулянок у парку. По-друге, парки та дитячі майданчики - це завжди концентрація дітей з різного лінгвістичного середовища, в тому числі, й не-україномовного. В реаліях міста Запоріжжя, при взаємодії між незнайомими одне одному дітьми в подібних публічних місцях найчастіше в якості "лінґва франка" застосовується російська мова (в її східноукраїнському варіанті). Отже, ми як батьки, переймалися створенням україномовного середовища для дітей, в якому вони почувалися б комфортно, невимушено, та не мусили б переходити на інші мови.
Спершу, ми домовилися з однією з запорізьких бібліотек для дітей та юнацтва, яка згодилася надати приміщення для наших суботніх зустрічей. Це не були якісь формалізовані заняття, просто хтось з батьків проводив який-небудь невеличкий майстер-клас, також разом з дітьми співали українські пісні та читали книжечки, або влаштовували міні-вистави.Таким чином, кожна нова зустріч проходила за унікальним сценарієм зі значною часткою імпровізації. І все це, звісно, українською.
Солов’ята - це унікальне об’єднання для такого східноукраїнського міста, як Запоріжжя, яке існує та діє виключно за ініціативи батьків, без фінансових вливань з боку грантодавців або спонсорів та підтримки влади.
Пізніше, коли нас стало збиратися все більше і більше, ми зрозуміли, що читальна зала бібліотеки вже не цілком відповідає нашим потребам, стало важко самотужки проводити заняття та тримати велику кількість дітей в купі. Неоціненний внесок зробила дитячий психолог та громадська активістка Анна Єрьоменко, яка на певний період стала нашим основним педагогом, повністю відповідальним за наповнення занять. А приміщення гостинно надав Запорізький міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
З літа 2017 року “Солов’ята” вийшли на абсолютно новий рівень організації україномовного дитячого дозвілля. Наші події відбуваються по кілька разів на місяць, а відвідують їх десятки дітей різних вікових груп: 2-3, 4-5, 6-7 років, а іноді й старше. Тема заняття може в разі необхідності відповідно адаптуватися для певного віку дитини.
“Солов’ята” популяризують українську мову в Запоріжжі у її живій, неакадемічній формі. Найбільш радує те, що ми нарешті стали чути українську мову в Запоріжжі не лише від літніх людей, офіційних осіб та педагогів. Ми стали чути її з вуст молодого та наймолодшого покоління. А якщо мовою говорять діти, значить, в неї є майбутнє.
Проте, ми не обмежуємося лише форматом розвивальних занять. Час від часу ми організовуємо спільні відвідування майстер-класів, перегляди мультиків у кінотеатрах та багато чого іншого. В теплу пору року відбуваються і прогулянки у парках та на природі.
Детальніше про діяльність "Солов'ят" можна дізнатися на нашій сторінці Facebook.
Яка роль сучасного українського батька, чим вона відрізняється від попередніх років? І наскільки роль сучасного батька як світового тренду близький українському батькові?
Якби я бував батьком у попередні роки, то міг би краще про це розповісти)). Взагалі, я не надто схильний слідувати трендам, я надаю перевагу власній логіці та почуттям.
Для мене, активна участь у вихованні власних дітей є пріорітетом. Адже я люблю їх та для мене є небайдужою їх доля.
Можливо, хтось вважає, що роль батька має обмежуватися зароблянням грошей та невеличким дозвіллям на вихідних. Я в жодному разі не хочу засуджувати такий підхід. Я й сам мушу визнати, що перші 2-3 роки після народження сина мені важко було приділяти вихованню багато часу. Основний тягар несла дружина (включаючи нескінченні походи до поліклініки, прогулянки, покупки, приготування їжі, тощо), за що їй великий уклін. Мені дуже допоміг перехід з офісної роботи на фріланс. Ні, я не став приділяти менше часу роботі, сукупне навантаження навіть збільшилося. Але я отримав змогу на власний розсуд коригувати свій графік, завдяки чому з'явилася можливість приділяти більше часу дітям.
Нині, моє життя нагадує нескінченне "колесо сансари": дім - школа - дитсадок - музична школа - тренування (тренуємося ми всі вчотирьох). І між цим всім робота. Так здебільшого проходять будні. Вихідні - це час для родинного дозвілля (або ж для особистого розвитку).
Молодому батькові, який сумнівається в собі, що б ти порадив?
Порадив би не сумніватися )) От чесно. Мій власний досвід не є універсальним - кожен сам обирає свій шлях. Але все залежить від того, в чому хто сумнівається. Всі люди проходять через сумніви, якісь складні рішення. Якщо йдеться про те, бути чи не бути з твоєю потенційною родиною, коли ти ще сам не повністю, так би мовити, "став на ноги", я б сказав так: можливо, другого шансу ніколи й не буде. В плані біологічної сприятливості, якраз "молодий вік" і є найкращим для батьківства та материнства.
Піклуватися про матеріальний достаток, реалізацію власних амбіцій потрібно, але родина в цьому не має бути перепоною. Можливо, навпаки, це стане додатковим стимулом та джерелом натхнення.
І ще, нажаль, в деяких людей складається так, що вони довгий час приділяють основну увагу кар'єрі, освіті, подорожам, тощо... і врешті-решт, коли стають морально готовими до того, щоб завести дітей, це не вдається, або вдається через надзвичайні зусилля. Це не є соціологічна вибірка, але так буває. Все ж таки, з часом в організмі накопичується стрес та інші негативні фактори. Отже, батьківство в молодому (але не занадто) віці - це зовсім не є погано.
фото: личный архив Евгения Леонова